20 січня 2020 року справа № 580/4039/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним рішення відповідача, оформлене листом від 19.11.2019 №1443/4-10, про відмову у переведенні позивача на пенсію у зв'язку із втратою годувальника - померлого сина ОСОБА_2 , в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке отримував ОСОБА_2 на момент смерті;
- зобов'язати відповідача перевести позивача на пенсію у зв'язку із втратою годувальника - померлого сина ОСОБА_2 , в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке отримував ОСОБА_2 на момент смерті, з 19 жовтня 2019 року.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після смерті сина - судді у відставці, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення йому пенсії по втраті годувальника у відповідності до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", однак отримав відмову, оскільки Законом України "Про судоустрій та статус суддів" призначення пенсії по втраті годувальника не передбачено. Вважає, що має право на переведення на пенсію у зв'язку із втратою годувальника - померлого сина ОСОБА_2 , в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке отримував ОСОБА_2 на момент смерті, з 19 жовтня 2019 року, тому вважає, що позов підлягає до задоволення.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що пенсія у разі втрати годувальника призначається у відсотковому відношенні пенсії за віком померлого годувальника, а не щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки щомісячне довічне грошове утримання судді не є за своєю природою страховою виплатою, тобто пенсією. При цьому джерелом виплати щомісячного довічного грошового утримання судді є кошти Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 займав посаду судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, звільнений у відставку та отримував довічне грошове утримання.
Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24.10.2019 стверджено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є сином позивача - ОСОБА_1 .
Позивач відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 з 09.07.1997 отримує пенсію за віком.
30.10.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про переведення його з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, виходячи з розміру 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на час смерті годувальника, сина - ОСОБА_2 .
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 19.11.2019 №1443/Ч-10, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника, виходячи з розміру 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на час смерті годувальника, оскільки Законом України "Про судоустрій та статус суддів" призначення пенсії по втраті годувальника не передбачено, а тому управлінням прийнято рішення відмовити в задоволенні зазначених в заяві вимог та запропоновано перейти в разі доцільності на пенсію по втраті годувальника відповідно до вимог Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування прийнято Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону №1058-IV, за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина перша, пункт 1 частини другої, абзац другий пункту 2 частини третьої цієї статті).
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону №1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону №1058-IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
У той же час, питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону №1058-IV.
Відповідач не заперечив права позивача на призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника, однак, наголосив, позивач не має права на переведення її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки відповідно до ст. 142 вказаного Закону, право на призначення довічного грошового утримання має лише суддя у відставці.
Водночас, ОСОБА_1 вважає, що пенсійний орган, визначаючи розмір спірної пенсії, повинен був враховувати розмір щомісячного грошового утримання судді, яке виплачувалось його сину, оскільки така виплата за своєю суттю та в розумінні законодавства є різновидом пенсії.
Однак, такі доводи позивача, на переконання суду, засновані на неправильному розумінні статті 37 Закону №1058-IV, якою, як вже зазначалось вище, передбачено обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком.
У свою чергу, за визначенням абзацу двадцять другого статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 цього ж Закону визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.
Своєю чергою, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону №1058-IV, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 звернувся за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника, саме на підставі Закону №1058-IV, розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено.
Необхідно також наголосити, що призначення довічного грошового утримання передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI (далі Закон №2453-VI), при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016, рішення від 20.03.2002 року у справі №5-рп/2002, від 01.12.2004 року у справі №19-рп/2004, від 11.10.2005 року у справі №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року у справі №3-рп/2013).
У рішенні від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі №667/1568/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Гайдаш