Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 січня 2020 р. № 520/12476/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (вул. Сумська, буд. 78,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 03196601) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просить визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради в наданні статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради вчинити дії щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) та інвалідом IІI групи (причина інвалідності: - профзахворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС). На час аварії працював в зоні відчуження, відтак, має право на отримання на статусу ветерана війни та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Однак, відповідачем було протиправно відмовлено у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав відсутності доказів залучення до складу формувань цивільної оборони.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку із відсутністю законних підстав для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив, що згідно виписки з наказу № 17к від 23.04.1987 по Харківському АТП 16363 позивач у період з 28.04.1987 по 27.05.1987 був відряджений до Київського управління вантажного автотранспорту для перевезення молочних виробів з м. Київ в райони, які постраждали після аварії на ЧАЕС
Відповідно до посвідчення від 20.02.2019 серії НОМЕР_2 позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1) та згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 10 АБ № 167022 йому встановлена третя група інвалідності, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач звернулась до УПСЗН адміністрації Київського району Харківської міської ради із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, на яку листом від 19.08.2019 № М-167/8079-06 від 19.08.2019 відмовлено у видачі посвідчення з посиланням на відсутність правових підстав.
Така відмова обумовила позивача на звернення до суду із даним позовом.
По суті позовних вимог суд зазначає, що правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .
Відповідно до ч. 2 статті 4, п. 9 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. До інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Однак, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до ч. 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1986 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був залучений до робіт із ліквідації наслідків на аварії Чорнобильської АЕС, а також настання його інвалідності пов'язане, у зв'язку із захворюванням внаслідок ліквідації цих наслідків. Вказані обставини свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт, згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Надані позивачем документи щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.
Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Судом надано оцінку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 12.01.2017 № 01.1-14/69, Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 03.09.2019 № 02-12521/162, у яких зазначено, що формування ЦО в тому числі і невоєнізовані створювалися саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій та стихійних лих, громадяни, які виконували роботи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань ЦО.
Втім, при вирішенні даної справи, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 (провадження №К/9901/5706/17) стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно п. 1 ч. 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 статті 7 Закону.
Оскільки позивачем не надано доказів про його участь у загонах Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, відтак у відповідача були відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 7 червня 2018 р. № 377/797/17, від 27 лютого 2018 р. справа № 368/1579/14 та від 10 травня 2018 р. справа № 279/12162/15-а, від 15 травня 2019 року у справі №816/851/18, від 7 серпня 2019 р. справа № 826/11163/18, яка відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні вказаної справи.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем вчинено дії у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Зоркіна Ю.В.