Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
16 січня 2020 р. № 520/13666/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області № 354 від 13.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що йому стало відомо про прийняття відповідачем рішення № 354 від 13.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 . Позивач вважає рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, прийняте Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області, протиправним, незаконним та просить його скасувати.
Ухвалою суду від 18.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено розгляд справи.
Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Також вказано, що під час проведення перевірки підстав видачі позивачу та його неповнолітньому сину дозволу на імміграцію в Україну встановлено, що останній видано протиправно та за відсутності на те законодавчих підстав. У зв'язку з встановленням порушень під час видачі позивачу та його неповнолітньому сину дозволу, останній на підставі висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну від 13.11.2019 року скасовано рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області №354 від 13.11.2019 року. З огляду на вказане відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про лату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Через канцелярію суду представником позивача подано клопотання про проведення судового засідання без участі позивача.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Представник третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин В'єтнаму, паспорт № НОМЕР_1 , виданий 03.08.2006 року, є батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 26.12.2007 року на підставі Закону України "Про імміграцію" позивачу та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою па постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 26.12.2006 року.
Як вбачається зі змісту позову, позивач проживає в Україні у м. Харкові однією родиною з неповнолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Матеріали справи містять висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , затверджений начальником управління ДМС України у м. Києві та Київській області 31.11.2019 року, зі змісту якого вбачається, що позивач звернувся до Тетіївського РВ ГУМВС України в Київській області із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну разом з неповнолітнім сином громадянином СРВ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" як особа, яка є батьком іммігранта його неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, на підставі вказаної заяви позивача за результатами її розгляду інспектором з о/д ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області складено висновок, який затверджено 26.12.2007 року начальником ВГІРФО ГУМВС 15.09.2005 року керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київський області, відповідно до якого встановлено, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 прибув в Україну у 2007 році разом із дружиною та подружжя проживало в м. Кривий Ріг, де у них цього ж року народився син ОСОБА_2 . Також вказано, що син заявника згідно п. 3 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» має право на отримання дозволу на імміграцію як особа, що має право на отримання громадянства України за територіальним походженням, з огляду на можуть отримати дозвіл на імміграцію згідно п. 6 ч.2 ст. 4 як батьки іммігранта. З огляду на встановлене посадова особа вважала би за доцільне прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, на підставі вказаного висновку 26.12.2007 року позивачу та його сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було видано дозвіл на імміграцію в Україну рішенням №17/-5591 на підставі п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
Зі змісту наданого представником відповідача відзиву на позов вбачається зазначення обставин того, що у вересні поточного року до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області надійшов запит з Головного управління ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_3. У зв'язку із надходженням вказаного запиту було здійснено перевірку матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення якої встановлено, що рішення ВГІРФО ГУМВС в Київській області від 26.12.2007 року про надання дозволу на імміграцію позивачу прийнято не на підставах, передбачених Законом. Відповідно до вказаної правової норми право отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. При цьому, вказано, що неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент прийняття документів у його батька, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України.
Таким чином, громадянин СРВ ОСОБА_3 не міг бути визнаний як батько іммігранта.
Також вказано, що пунктом 9 частини сьомої Закону, у редакції чинній на час подачі іноземцем документів, було визначено, що для осіб, зазначених у пункті З частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, які підтверджують, що вони або хоча б один з їх батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).
Отже, як вказано відповідачем з огляду на вказану норму, жодних підстав у неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на отримання дозволу на імміграцію за територіальним походженням не було, таким чином до висновку від 26.12.2007 відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області були включені норми, які суперечать вимогам законодавства України чинного на момент прийняття рішення.
Враховуючи встановлене, відповідач дійшов висновку, що оскільки, перевіркою, проведеною Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області, було виявлено, що дозвіл на імміграцію був наданий позивачу без дотримання вимог законодавства встановлених Законом України "Про імміграцію".
На підставі вказаного рішенням Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області № 354 від 13.11.2019 року скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі п.1, 6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", оскільки встановлено наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається.
Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.
Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".
Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.
У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно п. 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 12.11.2007 року звернувся до Тетеївського РВ ГУ МВС України в Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.
На підставі вказаної заяви позивача посадовою особою суб'єкта владних повноважень складено висновок про розгляд клопотання громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 щодо надання йому дозволу на імміграцію, в якому зазначено, що позивач при зверненні із заявою вказав, що має намір реєструватися за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору найму житла, а також зазначено, що син заявника згідно п.3 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» має право на отримання дозволу на імміграцію як особа, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, а батьки можуть отримати дозвіл на імміграцію згідно п.6 ч.2 ст. 4 Закону як батьки іммігранта.
Керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київський області прийнято рішення про надання громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та на підставі заяви документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_2.
Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача і його сина та, керуючись Законом України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв'язку з чим надано безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні.
Судом встановлено, що Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до вимог п.п. 1, 6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Вказане рішення прийняте на підставі висновку Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області від 13.11.2019 року, яким посадові особи відповідача вважали б за доцільне скасувати рішення відділу ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про надання дозволу на імміграцію в Україну від 26.12.2007 року громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію та визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання КВ №13691/60884 від 26.12.2007 року.
При цьому, такий висновок відповідачем обґрунтовано тим, що позивачу надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання не на підставах, передбачених Законом України "Про імміграцію", та документів, які ці підстави підтверджують, оскільки жодних підстав у неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на отримання дозволу на імміграцію за територіальним походженням не було, що свідчить про включення до висновку від 26.12.2007 року відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області норм, які суперечать вимогам законодавства України чинного на момент прийняття рішення.
З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку, що рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію прийнято всупереч законодавства, та підлягає скасуванню на підставі п.п.1, 6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", у зв'язку з тим, що позивач подав неправдиві відомості.
Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Таким чином, Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Відповідно до п.п. 21-24 Порядку дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Частиною 1 статті 13 Закону України "Про імміграці" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Матеріали справи не містять доказів відібрання пояснень від позивача, що свідчить про порушення встановленого законодавством порядку.
При цьому, судовим розглядом справи встановлено, що дитина позивача набула статусу іммігранта лише разом із позивачем. Отже, станом на час подання позивачем заяви про надання йому дозволу на імміграцію, проведення стосовно нього перевірки, складання висновку щодо можливості надання йому такого дозволу та саме видачі дозволу на імміграцію його дитина не мала статусу іммігранта, що свідчить про те, що позивач не був батьком іммігранта в розумінні Закону України "Про імміграцію" та не належав до категорії осіб, визначених п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію".
Однак, заслуговує уваги той факт, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача і його неповнолітнього сина та не виявило підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що і стало підставою для прийняття 26.12.2007 року рішення про надання громадянину В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та задокументовано його посвідкою на постійне проживання КВ №13691/60884 від 26.12.2007 року.
При цьому, посадова особа відповідача за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, дійшла висновку про наявність підстав для скасування такого дозволу.
З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що навіть якщо в 2007 році дозвіл на імміграцію позивачу було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, неможливим є покладення повної відповідальності на позивача, оскільки неправдивих відомостей під час звернення за отриманням дозволу на імміграцію позивачем не повідомлялось.
Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що під час судового розгляду справи не підтверджено обставин правомірності прийняття відповідачем спірного у даній справі рішення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області № 354 від 13.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2
Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) сплачену суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ - 42552598).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення в порядку письмового провадження складено 20 січня 2020 року.
Суддя Мельников Р.В.