про закриття провадження у справі
14 січня 2020 року №320/2957/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 03.12.2018;
- зобов'язати Білогородську сільську раду надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 03.12.2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 (суддя Терлецька О.О.) відкрито провадження вданій адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 (суддя Терлецька О.О.) закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про зобов'язання вчинити певні дії.
Повернуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.
28.10.2019 матеріали адміністративної справи надійшли на адресу суду та за результатами автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 прийнято до провадження адміністративну справу, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання по справі.
14.01.2019 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про відмову від позову у зв'язку із задоволенням відповідачем спірних вимог в добровільному порядку.
У вказаній заяві представник позивача також просить суд стягнути на користь позивача за рахунок відповідача 2689,40 грн. судового збору та 3750,00 грн. витрат на правову допомогу.
При цьому, 15.07.2019 відповідачем додано до матеріалів справи клопотання про визнання витрат на правничу допомогу такими, що не є співмірними.
Розглянувши вказані клопотання відповідача та заяву представника позивача в частині відмови від позову, суд зазначає.
Відповідно до частини першої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частиною третьою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Приймаючи до уваги відмову позивача від позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Щодо заяви позивача про стягнення судових витрат за рахунок відповідача, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Згідно з статтею 140 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 20.12.2018 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Петиченком Іллєю Вікторовичем (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги №20/12, за умовами якого адвокат зобов'язався надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до пункту 2.1 договору адвокат приймає на себе зобов'язання з надання наступної правової допомоги: надає консультації з правових питань; складає процесуальні документи; представляє у встановленому законом порядку інтереси клієнта в адміністративних судах, а також і в інших органах під час розгляду правових спорів.
Пунктом 4.2 договору передбачено порядок оплати правової допомоги, наданої адвокатом: розрахунок за надану правову допомогу здійснюється, шляхом множення кількості годин, витрачених адвокатом, на вартість однієї години роботи (відповідно до вартості години роботи, зазначеної в п.4.3 договору).
Пунктом 4.3 договору закріплена ставка погодинної оплати роботи адвоката: одна година роботи становить 750,00 грн. без ПДВ; одна година термінової роботи - 1000,00 грн. без ПДВ.
По факту наданих адвокатом послуг адвокат виставляє клієнту рахунок із зазначенням вартості наданих послуг (а.4.4 договору).
Пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання (а.с.12).
З матеріалів справи вбачається, що Петиченком І.В. були виставлені позивачу рахунки:
- №1 від 03.04.2018 на суму 3000,00 грн., з яких: 750,00 грн. - надання консультації та 2250,00 грн. - складання та направлення позовної заяви (а.с.13)
- №2 від 09.08.2019 на суму 750,00 грн. (складання та направлення апеляційної скарги на ухвалу про закриття провадження у справі №320/2957/19 від 17.07.2019) (а.с.125).
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додані до матеріалів справи квитанція №16 від 03.04.2019 на суму 3000,00 грн. (а.с.14) та дублікат квитанції №0.0.1535857632.1 від 26.11.2019 на суму 750,00 грн.
Дослідивши вищевказані документи, судом встановлено, що рахунок №1 на суму 3000,00 грн. датований 03.04.2018, у той час спірна відмова була надана відповідачем 10.12.2018.
Суд звертає увагу на те, що у квитанції від 03.04.2019 №16 вказано таке призначення платежу: "сплата згідно рахунку №1 від 03.04.2018 (правова допомога)".
Отже, з наданих позивачем документів вбачається, що оплата позивачем адвокату Петиченку І.В. 3000,00 грн. була здійснена за послуги, надані ним ще до виникнення спірних правовідносин, що свідчить про те, що такі витрати не пов'язані з розглядом даної справи, а тому не підлягають розподілу.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 750,00 грн., сплачених за квитанцією №0.0.1535857632.1 від 26.11.2019, суд зауважує, що вказані витрати пов'язання зі складанням та направленням апеляційної скарги на ухвалу Київського окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі №320/2957/19 від 17.07.2019, а тому не стосуються надання адвокатом правової допомоги саме у Київському окружному адміністративному суді.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням, серед іншого, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Отже, питання щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 750,00 грн. має бути вирішено саме Шостим апеляційним адміністративним судом.
Згідно з частиною першою статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
З урахуванням наведеного, позивач не позбавлений права на звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про постановлення додаткового судового рішення щодо розподілу витрат, понесених ним у зв'язку з апеляційним оскарженням судового рішення.
Таким чином, оскільки витрати позивача на правничу допомогу у сумі 3750,00 грн. не пов'язані з розглядом даної справи, суд не вбачає підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача.
Щодо заяви позивача про стягнення на його користь з відповідача судового збору у сумі 2689,40 грн., суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно дублікату квитанції №0.0.1377189102.1 від 11.06.2019 (а.с.3).
Крім того, позивачем за звернення до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду про закриття провадження від 17.07.2019 у справі №320/2957/19 було сплачено судовий збір у сумі 1921,00 грн., що підтверджується дублікатами квитанцій №0.0.1431018141.1 від 09.08.2019 на суму 1152,60 грн. (а.с.54) та №0.0.1471915036.1 від 24.09.2019 на суму 768,40 грн. (а.с.67).
Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань - Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Щодо судового збору у сумі 1921,00 грн. суд звертає увагу на те, що понесення позивачем витрат щодо його сплати зумовлено необхідністю перегляду Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали Київського окружного адміністративного суду про закриття провадження від 17.07.2019 у справі №320/2957/19, у зв'язку з чим питання щодо розподілу цих витрат належить до компетенції Шостого апеляційного адміністративного суду.
Керуючись статтями 140, 189, 238, 243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Закрити провадження в адміністративній справі.
2. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код: 04358477, місцезнаходження: 08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с.Білогородка, вул. Володимирська, буд.33).
2. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.