про повернення позовної заяви
17 січня 2020 року справа № 320/7142/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши позовну заяву Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Боярський інформаційний центр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Комунального підприємства "Боярський інформаційний центр", в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5056612,28 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк, протягом якого позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5056612,28 грн. та належні докази поважності причин його пропуску.
Суд зазначає, що 14.01.2020 через канцелярію суду на виконання вимог ухвали суду від 27.12.2019 від позивача надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду, в якій позивач просить суд поновити строк звернення до суду із даним позовом, як такий, що міг бути пропущений за поважних причин, а саме: відсутність коштів для оплати судового збору.
При цьому, позивач до заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду додає виписку по руху коштів Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за 13.01.2020, сформовану Державною казначейською службою України.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам позивача, суд зазначає таке.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII) державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є неприбутковою бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики), про що зазначено в пункті 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України 27.03.2017 №477), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за №528/19266 (далі - Положення).
Згідно з пунктом 2 Положення Фонд як бюджетна установа є правонаступником Фонду як урядового органу.
Відповідно до пункту 5 Положення основними завданнями Фонду є: 1) фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні; 2) забезпечення в межах своїх повноважень реалізації заходів щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, створення робочих місць.
Фонд утворює, ліквідовує та реорганізовує територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності працівників Фонду і коштів, передбачених на утримання Фонду, за погодженням з Мінсоцполітики, що передбачено пунктом 12 Положення.
Згідно з частиною 9 статті 20 Закону №875-XII спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.
Відповідно до частини 10 статті 20 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, звертаючись із даним позовом до адміністративного суду позивач просить стягнути суму адміністративно-господарських санкцій та пені, у зв'язку із покладенням на позивача обов'язку проводити стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у судовому порядку.
Суд зазначає, що Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є суб'єктом владних повноважень на якого покладено виконання делегованих повноважень для здійснення покладених на нього функцій. Саме наявність у цього відділення Фонду статусу суб'єкта владних повноважень і обумовлює його право на звернення саме до адміністративно суду у порядку адміністративного судочинства з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів діє як суб'єкт владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із абзацом 2 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №809/1933/16 за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Верховний Суд вказує, що частина 2 статті 99 КАС (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачає, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що відлік строку на звернення до суду для позивача, як суб'єкта владних повноважень, почався не з моменту, коли він дізнався про порушення, як він помилково вважає, а з дня виникнення підстав, що дають право на пред'явлення передбачених законом вимог.
З'ясовуючи момент, коли у позивача виникли підстави для звернення з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, суд виходив з такого.
Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У постанові від 21.02.2011 у справі №21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. На думку Верховного Суду України, саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №813/1897/17 (номер рішення в ЄДРСР 72338390).
Відповідно до положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що датою, з якої розпочинається перебіг трьохмісячного строку звернення позивача до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є день, який слідує за останнім днем строку, передбаченого для самостійної сплати підприємствами, установами, організаціями адміністративно-господарських санкцій, тобто 16 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Отже, тримісячний строк звернення позивача до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів за 2018 рік розпочався 16 квітня 2019 року та закінчився 16 липня 2019 року.
Разом з тим, позивач звернувся до суду 23.12.2019, тобто після спливу строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду.
У той же час будь-яких доказів чи переконливих пояснень щодо існування причин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до адміністративного суду з цим позовом позовна заява не містить.
Зауваження позивача про відсутність коштів на сплату судового збору не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Частиною 1 ст.8 вказаного Закону визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Вказані норми встановлюють можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення статей спрямовані на те, щоб судові витрати не були перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугують гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану.
Таким чином, за обґрунтованим клопотанням, вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату.
У заяві сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище, та надати суду відповідні докази.
В обґрунтування вказаного клопотання позивачем зазначено, що Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не мало можливості сплатити суму судового збору у зв'язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету.
Проте, суд звертає увагу, що в даному випадку вказана обставина не є підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки відсутність видатків на сплату судового збору не свідчить про незадовільний майновий стан позивача або інші поважні причини його матеріального становища, що можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору.
Так, Пленум Вищого адміністративного суду України Постанові від 23 січня 2015 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" зазначив, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють як суб'єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Суд зазначає, що позивач не включений до числа осіб, звільнених від оплати судового збору при подачі позовів, зокрема, до адміністративного суду, що прямо передбачено Законом "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент подання позову), а тому є платником судового збору на загальних підставах.
Крім того, суд вбачає за доцільне зазначити, що у статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.
Отже, чинним законодавством визначено обов'язок позивача по сплаті судового збору.
У зв'язку з цим, суд вважає, що наведені у заяві про поновлення строку на звернення до суду від 14.01.2020 №05-28/20 підстави є недостатніми для його задоволення.
Беручи до уваги, що позивач не навів доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строку, встановленого законом, а судом зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, а також заяви про поновлення строку на звернення до суду від 14.01.2020 №05-28/20 із доданими до неї доказами, не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що недоліки адміністративного позову позивачем не усунуті, а відтак позов підлягає поверненню.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, зокрема, із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з наданням відповідних доказів.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Боярський інформаційний центр" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.
2. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Ухвала підписана 17.01.2020.
Суддя Кушнова А.О.