16 січня 2020 року № П/320/129/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Горобцова Я.В., перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 , який представляє інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання незаконнии дій та поновлення реєстрації місця проживання,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , який представляє інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому позивач просить суд:
- визнати незаконними дії Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати поновити реєстрацію місця проживання неповнолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.2 ст.171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
З'ясовуючи відповідність позовної заяви зазначеним вимогам ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Зі змісту позовної заяви слідує, що неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за заявою представника АТ «Альфа-Банк» Федчука В.В. були зняті з місця своєї реєстрації - АДРЕСА_1 , без надання письмової згоди їх батька. Іншого місця проживання неповнолітні особи не мають.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Частиною першою статті 11 Закону встановлено, що орган реєстрації здійснює, зокрема, реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.3 ст.46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Суб'єкт владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (п.7 ч.1 ст.4) - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За визначенням, яке міститься в статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Виходячи із змісту вказаних правових норм, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому є недостатнім поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його рішення, дії чи бездіяльність.
Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, предметом розгляду у зазначеній справі є протиправні, на думку позивачів, дії Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою представника АТ «Альфа-Банк» Федчука В.В.
Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав осіб, зокрема, права позивачів на користування квартирою, тобто з цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є органом, якій виконує свої обов'язки щодо зняття з реєстрації у відношеннях з власником майна.
Спірні правовідносини у яких спір виник щодо визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 16 травня 2018 року (справа № 337/2535/2017, провадження № 14-130цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання стосуються права користування та розпорядження майном, а предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Отже, в даному випадку виниклі спірні правовідносин з приводу зняття з реєстрації місця проживання, не носять публічно-правового характеру, а стосуються права позивачів на вказане вище майно, пов'язуються позивачами з порушенням їх права на користування житловим приміщенням, тобто цивільного майнового права.
Відтак, спір про захист права конкретної фізичної особи на користування житлом є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки в його основі лежить спір щодо права власності на житло, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.
Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.
Намагання сторін вирішити спір про речове право на об'єкт нерухомості, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.
Слід зазначити, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Так, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч.4 ст.11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України).
На підставі ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Наведена позиція Верховного Суду відображена у постанові від 24 вересня 2019 року по справі №815/6940/13-а (адміністративне провадження №К/9901/52114/18).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
В даному випадку правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем з приводу зняття з реєстрації місця проживання, не носять публічно-правового характеру, а стосуються права на користування житловим приміщенням, тобто цивільного майнового права.
Отже, у даній справі спір фактично стосується не оскарження дій суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з реалізацією його компетенції у сфері управління, а права користування житлом (нерухомим майном).
Той факт, що відповідачем є виконавчий комітет Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
З огляду на встановлене, суд приходить до висновку, що між позивачами та відповідачем не виникло жодних правовідносин, які б мали ознаки публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, оскільки існує спір про право, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому зазначена справа підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
За правилами п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.6 ст.170 КАС України суд роз'яснює позивачам, що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 19, 170, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , який представляє інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання незаконнии дій та поновлення реєстрації місця проживання.
Роз'яснити позивачам, що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова