ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.01.2020 Справа № 910/16255/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЕКОТРЕЙДІНГ»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця»
про стягнення 65 838, 12 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЕКОТРЕЙДІНГ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (далі - відповідач) про стягнення 65 838, 12 грн заборгованості.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 625, 629, 691, 692, 712 ЦК України, ст.193, 230 ГК України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором поставки №ЦЗВ-03-06518-01 від 28.09.2018, в частині своєчасної оплати товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
05.12.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній просить суд врахувати те, що протягом останнього часу на підприємстві склалася складна ситуація в зв'язку з недофінансуванням, а також те, що строк прострочення оплати був незначним, оплата здійснювалася в добровільному порядку та позивачем не надано доказів спричинення йому матеріальної або будь-якої іншої шкоди внаслідок несвоєчасної оплати товару відповідачем, а тому просить суд відмовити (зменшити) у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
20.12.2019 від представника позивача надійшли пояснення щодо того, що станом на 17.12.2019 ціна позову не змінилася і відповідачем у добровільному порядку суми штрафних санкцій сплачені не були та виписка з банку про надходження від відповідача на рахунок позивача коштів за період з 28.09.2018 по 17.12.2019.
Також згідно опису поштового відправлення №0314814256817 позивачем до суду було направлено, окрім виписки банку, ще дев'ять додатків, зокрема заява про розподіл витрат та докази підтвердження понесення таких витрат, однак при відкритті поштового конверту вказаних додатків не виявилося, що підтверджується актом Господарського суду міста Києва від 20.12.2019.
28.12.2020 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін ні від позивача, ні від відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Ураховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.09.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено договір поставки № ЦЗВ-03-06518-01 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.
Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.02.2019. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов'язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання (п.13.7 договору в редакції додаткової угоди №1 від 28.12.2018).
Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до авто гальмівного обладнання) (п.1.2 договору).
Згідно з п. 6.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п. 5.2 при наявності документів, зазначених в п.7.1 цього договору
Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів філії «ЦЗВ» ПАТ «Укрзалізниця», Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною.
Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника (п.6.2 договору).
На виконання умов договору, позивачем за видатковою накладною №62 та товарно-транспортною накладною №Р61 від 20.02.2019 було поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 748 440, 00 грн.
Таким чином, позивач виконав свої обов'язки за договором у повному обсязі та поставив відповідачу товар на суму 748 440, 00 грн.
Відповідач свої обов'язки за договором виконав, з порушенням строку оплати, яку здійснив лише 18.06.2019 у розмірі 374 220, 00 грн та 07.08.2019 у сумі 374 220, 00 грн, що підтверджується виписками банку, всього становить 748 440, 00 грн.
У зв'язку із тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений позивачем товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 43 025, 05 грн пені, 7 320, 36 грн 3% річних та 15 492, 71 грн інфляційних втрат.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 784 440, 00 грн, що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №62 від 20.02.2019.
Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В пункті 6.1 договору сторони погодили, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п. 5.2 при наявності документів, зазначених в п.7.1 цього договору
Як вбачається з матеріалів справи позивачем податкова накладна за вказаною поставкою була зареєстрована 28.02.2019.
З урахування вказаного пункту договору, оплата мала бути здійснена до 15.03.2019.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснив 18.06.2019 у сумі 374 220, 00 грн та 07.08.2019 у сумі 374 220, 00 грн, тобто допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
За приписами ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 10.6 договору, відповідно до в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення, При розрахунку пені постачальник враховує умови п.6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, здійснений за період з 16.03.2019 по 17.06.2019 у сумі 43 025, 05 грн, суд встановив, що він є арифметично вірними, розрахованими згідно вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги про стягнення пені в розмірі 43 025, 05 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, позивачем здійснено розрахунок 3% річних за вказаний вище період у загальному розмірі 7 320, 36 грн, судом перевірено вказаний розрахунок і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 7 320, 36 грн 3 % річних підлягає задоволенню.
Крім цього, на підставі ст.625 ЦК України позивач згідно наданого власного розрахунку просив суд стягнути з відповідача 15 492, 71 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості з березня по липень 2019 року.
Суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Також, суд зазначає, що індекс інфляції за місяць, в якому виникло право вимоги, береться до уваги лише у разі, якщо право вимоги виникло в першій половині відповідного місяця, а індекс інфляції за місяць, в якому зобов'язання припинилося, береться до уваги лише в разі, коли зобов'язання припинилося в другій половині місяця.
Проте при дослідженні матеріалів справи судом було встановлено, що при здійсненні вищевказаного розрахунку позивачем не було враховано, що борг виник у другій половині березня 2019 року, а також частково погашений у другій половині червня 2019 року.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 6 724, 47 грн нарахованих на відповідні суми основного боргу, зазначеними позивачем у його розрахунку, заборгованість за якою становить більше місяця.
У відзиві на позовну заяву представник позивача, з посиланням на статтю 233 ГК України, статтю 551 ЦК України та пункт 3 статті 83 ГПК України та на те, що протягом останнього часу на підприємстві склалася складна ситуація в зв'язку з недофінансуванням, а також те, що строк прострочення оплати був незначним, оплата здійснювалася в добровільному порядку та позивачем не надано доказів спричинення йому матеріальної або будь-якої іншої шкоди внаслідок несвоєчасної оплати товару відповідачем просить суд відмовити (зменшити) у застосуванні штрафних санкцій.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
В матеріалах справи відсутні докази, зокрема: фінансова звітність за 2018-2019 роки, виписки з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках, інших доказів тяжкого фінансового стану та необхідності зменшення розміру неустойки, які б давали підстави вважати, що у даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір штрафних санкцій.
З урахуванням викладеного, підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом не вбачається.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме 43 025, 00 грн пені, 7 320, 36 грн 3% річних та 6 724, 47 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000, 00 грн, які були заявлені в орієнтовному розрахунку, суд зазначає наступне.
За ч. 1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3, 4 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Враховуючи вищевикладене, оскільки стороною позивача не надано доказів на підтвердження факту понесення витрат на професійну правову допомогу в межах даної справи, судом не вбачається підстав для їх стягнення з відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЕКОТРЕЙДІНГ» (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенка, будинок 9, ідентифікаційний код 39215196) 43 025 (сорок три тисячі двадцять п'ять) грн 05 коп. пені, 7 320 (сім тисяч триста двадцять) грн 36 коп. 3 % річних, 6 724 (шість тисяч сімсот двадцять чотири) грн 47 коп. інфляційних втрат, та 1 665 (одну тисячу шістсот шістдесят п'ять) грн 16 коп. судового збору.
У іншій частині позову відмовити.
Видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань