ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2020Справа № 910/12223/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (36000, м. Полтава, вул. Соборності, 19)
до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-А)
про стягнення коштів в порядку суброгації у розмірі 16 298,25 грн
за участю представників
від позивача: Самодзен Т.В.
від відповідача: не з'явились
У судовому засіданні 15.01.2020, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" про стягнення 16 298,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Саламандра" на підставі Договору № 1411.0000852/247/04/16-17 від 10.08.2017 здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "Volkswagen", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому до нього відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. При цьому, за твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Hyundai", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, застрахована Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Країна", а тому обов'язок з відшкодування шкоди в розмірі 12 457,00 грн покладається на відповідача. Водночас, на підставі договору № 01-24.01.2019 від 24.01.2019 про надання фінансових послуг факторингу Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Саламандра" було передано позивачу право вимоги до відповідача про стягнення зазначеної заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/12223/19 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
24.09.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого було застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу "Hyundai", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
01.10.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якій останній вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 3. ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки аналогічний спір між тими ж самими сторонами вже розглядався в межах справи №9109/3473/19. Крім того, у відзиві відповідач зазначає про недоведеність належними та допустимими доказами, що ПрАТ "СК "Саламандра" замість ПрАТ "СК "Дім Страхування" правомірно відступило право грошової вимоги позивачу по договору факторингу №01.24.01.2019 за вищевказаним страховим випадком. Відповідач також заперечує щодо суми заявлених позовних вимог.
07.11.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання ні перед первісним кредитором ні перед поточним кредитором (оскільки кошти у розмірі 8 761,80 грн були поверненні на рахунок відповідача). Крім того, позивач повідомляє, що ним було повідомлено відповідача відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України про відступлення права вимоги на користь фактора (ТОВ "Маркс.Капітал"). У наданій відповіді позивач також не погоджується із доводами відповідача щодо застосування коефіцієнту фізичного зносу.
Цією ж датою позивач подав заяву, у якій повідомив про зміну юридичної адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, оскільки дана справа потребує детального дослідження доказів та з'ясування всіх обставин справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 суд вирішив здійснювати розгляд справи №910/12223/19 за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 04.12.2019.
18.11.2019 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначає, що мотиви застосування коефіцієнту фізичного зносу наведені у відзиві відповідача з зазначенням судової практики. У відзиві відповідач також вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю, оскільки такий спір був розглянутий в межах справи №910/3473/19.
У судовому засіданні 04.12.2019 суд на місці ухвалив оголосити перерву в підготовчому засіданні на 18.12.2019.
У судовому засіданні 18.12.2019 суд на місці відмовив відповідачу у закритті провадження у справі на підставі п. 3. ч. 1 ст. 231 ГПК України, ухвалив закрити підготовче провадження, призначити розгляд справи по суті та оголосити перерву в судовому засіданні до 15.01.2020.
У судовому засіданні 15.01.2020 суд заслухав представника позивача, яка підтримала позовні вимоги та надала пояснення по суті спору.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
07 серпня 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ДІМ Страхування" (надалі-страховик) та Приватним акціонерним товариство "АК "Київводоканал" (надалі- страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №1411.0000852/247/04/16-17 (надалі - договір), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, зокрема, автомобілем Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на випадок настання страхових випадків, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.
02 лютого 2018 року о 17:15 год. в м. Києві по вул. Лаврська, 4, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Hyundai, реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.
Факт скоєння ДТП підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, в якому ОСОБА_1 визнал свою вину.
Відповідно до ремонтної калькуляції №914689К від 12.02.2018, яка складена із застосуванням авторизованого програмного комплексу "Audatex", вартість відновлювального ремонту, автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_3 , в результаті його пошкодженні при ДТП, складає 15 864,62 грн.
На підставі страхового акту №914685К від 02.03.2018 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ДІМ Страхування", виконуючи свої зобов'язання за договором, перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування у розмірі 12 457,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №197 від 02.03.2018.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови виконання встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Особа, яка керувала автомобілем Hyundai, реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнала свою вину.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Hyundai, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована ПАТ "Страхова компанія "Країна" на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/5740589, яким передбачено, що франшиза за ним становить 0 (нуль) грн.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ДІМ Страхування" звернулось до ПАТ "Страхова компанія "Країна" із претензією про виплату страхового відшкодування №145 від 19.03.2018, в якій просило сплатити страхове відшкодування у розмірі 12 457,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 11.04.2019 згідно платіжного доручення №6287 відповідач здійснивши власний розрахунок страхового відшкодування та перерахував на користь ПрАТ "Страхова компанія "ДІМ Страхування" страхове відшкодуваня у розмірі 8 761,80 грн.
Разом тим судом встановлено та відповідачем підтверджується, що сума сплаченого згідно вищевказаного платіжного доручення страхового відшкодування була повернута Публічному акціонерному товариству "Страхова компанія "Країна".
З матеріалів справи вбачається, що 24.01.2019 між ТОВ "Маркс.Капітал" (надалі- фактор) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Саламандра" (змінена назва Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ДІМ Страхування") (надалі- клієнт) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №01-24.01.2019 (надалі - "Договір факторингу"), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що перейшли до клієнта як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування. Перелік регресних вимог визначено в додатку №1 до цього договору.
Відповідно до додатку №1 до договору факторингу розмір переданого позивачу права вимоги до відповідача за страховим актом №914685К від 02.03.2018 складає 12 457,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, позивач набув прав кредитора стосовно відповідача на підставі договору факторингу. В силу укладення договору факторингу та відступлення права грошової вимоги відбулася заміна кредитора у грошовому зобов'язанні, за яким відповідач зобов'язаний сплатити суму страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Умовами п. 3.4.2 договору факторингу було також передбачено, що клієнт не пізніше двадцяти робочих днів після набрання чинності даного договору зобов'язаний сповістити боржників, визначених в договорі й повідомити, що платежі факторові є належними.
Матеріалами справи підтверджується та позивачем не заперечується, що повідомлення відповідача про відступлення права грошової вимоги факторові відбулось лише 08.08.2019. У повідомленні №04566 від 05.08.2019 позивач повідомив відповідача про необхідність сплати на його користь заборгованості у розмірі 16 458,47 грн.
З огляду на незадоволення відповідачем вищевказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду, у якому просив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" 16 298,25 грн, з яких: 12 457,00 грн - основний борг (страхове відшкодування), 445,00 грн - 3 % річних, нарахованих за період з 25.06.2018 по 03.09.2019, 1191,53 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період з 25.06.2018 по 31.05.2019 та 2 204 грн - пені, за період прострочення з 25.06.2018 по 24.12.2018.
Відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що пред'явлення позивачем вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без врахування коефіцієнту фізичного зносу є неправомірним. Так, на думку відповідача, розмір вартості відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням коефіцієнту зносу становить 8 761,80 грн.
Обгрунтовуючи вищевказаний розмір страхового відшкодування у сумі меншій, ніж заявлена позивачем, відповідач зазначає, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ДІМ Страхування" було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування без врахування коефіцієнту фізичного зносу, що призвело до необґрунтованого збільшення розміру страхового відшкодування.
Так, розрахунок зносу транспортного засобу здійснюється відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, що затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (надалі - "Методика").
Згідно із п. 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових КТЗ;
3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД;
4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;
5 років - для мототехніки.
Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , автомобіль Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2008 року випуску, тобто на момент скоєння ДТП строк його експлуатації перевищував 7 років, а відтак відповідач правомірно заперечує про здійснення розрахунку страхового відшкодування без урахування коефіцієнту фізичного зносу.
Твердження позивача про те, що коефіцієнту фізичного зносу нараховується на нові деталі, в той час як на пошкоджений автомобіль встановлювались б/у, не знайшло свого відображення в положеннях Методики та нормах чинного законодавства, а тому не приймається судом до уваги.
Суд приймає до уваги визначений відповідачем коефіцієнт фізичного зносу, з урахуванням якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля склала 8 761,80 грн.
При цьому, суд зазначає, що жодних заперечень щодо правильності визначення відповідачем коефіцієнту фізичного зносу або власного розрахунку позивач не надав.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу (страхового відшкодування) підлягають частковому задоволенню у розмірі 8 761,80 грн.
Що стосується нарахованих 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, згідно Додатку № 1 до договору про надання фінансових послуг факторингу №01-24.01.2019 від 24.01.2019 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Саламандра" (клієн) було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (фактор) лише регресні вимоги за страховим актом №914685К від 02.03.2018 на загальну суму 12 457,00 грн.
Відповідно до п. 1.2. договору факторингу фактор займає місце клієнта (як кредитора) по всім регресним вимогам клієнта відповідно до додатку до договору згідно яких передаються права грошових вимог у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойки у повному обсязі. Права за регресними вимогами переходять від клієнта до фактора з моменту набрання чинності даним договором та підписання додатку до договору, в якому зазначається перелік регрес них вимог.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що заявлені до стягнення 3% річних, інфляційні втрати та пеня були нараховані відповідачу до підписання договору факторингу та до повідомлення останнього щодо відступлення права вимоги, суд дійшов висновку про відсутність у позивача підстав щодо стягнення вищевказаних сум за визначений ним період, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ".
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як свідчать матеріали справи, за результатами наданих Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" послуг з професійної правничої допомоги, останнім було підписано з адвокатським об'єднанням "Дефендерс" акт приймання-передачі наданої правової допомоги №16/2019 від 14.02.2019 щодо підготовки позовної заяви на підставі матеріалів страхової справи №914689К на загальну суму 3 000,00 грн, що була оплачена позивачем згідно платіжного доручення №119 від 28.02.2019.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом позивача професійної правничої допомоги, суд дійшов висновку про стягненню з відповідача витрат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складають 1 612,77 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-А, ідентифікаційний код 20842474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (36000, м. Полтава, вул. Соборності, 19, ідентифікаційний код 37686922) страхове відшкодування у розмірі 8 761 (вісім тисяч сімсот шістдесят одну) грн 80 коп., судовий збір у розмірі 1032 (одна тисяча тридцять дві) грн 71 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 612 (одна тисяча шістсот дванадцять) грн 77 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.01.2020
Суддя Л. Г. Пукшин