ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.11.2019Справа № 910/1711/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О, дослідивши матеріали справи
за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства
до Миколаївської обласної ради
товариства з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг»
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним на майбутнє договору та повернення мисливських угідь,
Представники:
від прокуратури міста Києва Колодяжна А.В. (за дов.)
від ТОВ «СМГ «Буг» Скалов С.Ю. (за дов.)
від інших учасників не прибули
Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства до Миколаївської обласної ради (відповідача-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг» (відповідача-2) про:
- визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської обласної ради від 10.11.2016 № 15 (далі - рішення № 15);
- визнання недійсним на майбутнє договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 14.07.2017 Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства з товариством з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг»;
- зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг» повернути мисливські угіддя.
Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення № 15 обґрунтовані порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» та Закону України «Про природно-заповідний фонд». Вимоги про визнання недійсним договору та про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг» повернути мисливські угіддя є похідними від вимог про недійсність рішення № 15, оскільки оспорюваний договір і передача мисливських угідь відбулись на виконання цього рішення.
Обґрунтовуючи невідповідність рішення № 15 ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» позовні вимоги прокурор послався на такі обставини.
На підставі рішення Миколаївської обласної ради від 10.11.2016 № 15 надано у користування ТОВ «СМГ» Буг» мисливські угіддя загальною площею 8084,38 га, що розташовані у Новоодеському районі Миколаївської області на території Михайлівської, Новопетрівської, Новосафонівської, Підлесненської, Себинської, Троїцької сільських та Новоодеської міської ради строком на 20 років. Прокурор вважає, що оскільки до складу мисливських угідь ввійшли землі запасу державного значення, не надані у користування, надання їх у користування могло мати місце за наявності подання відповідного центрального органу, погодженого у встановленому порядку власником земель. Такою особою, на думку прокурора, є Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, яке не надавало погодження.
Порушення вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд», відповідно до позову, полягає у відсутності заборон або обмежень щодо полювання та використання територій мисливських угідь, до складу яких ввійшли 5 об'єктів природно-заповідного фонду, а саме:
- ландшафтні заказники місцевого значення «Новопетрівські плавні» площею 200 га, «Вовча балка» площею 250 га, ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Себінський» площею 11 га, що створені рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 12.03.1993 № 11;
- ландшафтний заказник місцевого значення «Михайлівський» площею 87,2 га, ботанічний заказник місцевого значення «Богодарівка» площею 50 га, що створені рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 02.02.1995 № 24.
Прокурор стверджує, що ці об'єкти природно-заповідного фонду України загальною площею 598 га фактично розташовані в межах території мисливських угідь, наданих у користування ТОВ «СМГ «Буг», підтвердженням чого є інформація Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації (лист від 13.11.2017).
Миколаївська обласна рада (відповідач-1) позовні вимоги відхилила у повному обсязі, зазначивши, що:
- ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не може реалізувати повноваження власника або користувача земельними ділянками в розумінні цивільного законодавства (погодити/не погодити їх використання для полювання або інших цілей), а лише зобов'язано виконувати функції органу державної влади по відношенню до земель запасу, і лише у порядку, встановленому законом. Крім того, при наданні мисливських угідь земельні відносини не виникають;
- до повноважень Новоодеської райдержадміністрації належить погодження в установленому порядку питань, що стосуються надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів;
- Закон України «Про мисливське господарство та полювання» не встановлює вимоги до рішень обласних рад про надання мисливських угідь у користування щодо відображення об'єктів природно-заповідного фонду та/або заборон щодо полювання на територіях цих угідь;
- оспорюваний договір укладено за формою, затвердженою наказом Мінлісгоспу від 12.12.1996 № 153 «Про затвердження Типового договору про умови ведення мисливського господарства», яка (форма) не містить посилань на відомості про об'єкти природно-заповідного фонду та їх охорону. Крім того, договір не є господарським договором в розумінні Господарського кодексу України, сторони не можуть визначити його зміст та порядок укладання, а права та обов'язки сторін договору випливають із адміністративно-управлінських повноважень обласного управління лісового та мисливського господарства і передбачених законодавством обов'язків суб'єкта господарювання щодо ведення мисливського господарства (ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).
Товариство з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг» (відповідач-2) у своєму відзиві зазначило, що відносини у цій справі регулюються Законом України «Про мисливське господарство та полювання» і не потребують застосування норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування».
Є помилковими твердження прокурора про порушення природоохоронного законодавства, оскільки відсутні дані про обмеження чи заборону полювання в заказниках. Чинне законодавство не містить приписів про заборону передачі об'єктів природно-заповідного фонду у складі мисливських угідь, а вище перелічені об'єкти природно-заповідного фонду стосуються охорони виключно рослинної флори, не стосуються охорони мисливських тварин. Відсутність в оспорюваному договорі обмежень не є підставою для визнання договору недійсним. За твердженням відповідача-2, він належним чином виконує зобов'язання за договором, тому відсутні підстави для його припинення.
Також відповідач-2 зазначив, що прокурор не вірно зазначив особу, в інтересах якої подано позов.
Господарський суд міста Києва 09.08.2018 позов задовольнив.
Північний апеляційний господарський суд (постанова від 28.01.2019) рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 скасував та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд (постанова від 30.07.2019) скасував рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019, передав справу №910/1711/18 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд, погодившись з висновками апеляційної інстанції про те, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не може реалізувати повноваження власника або користувача земель в розумінні статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (погодити/не погодити їх використання для полювання або інших цілей), вказав, що суди попередніх інстанцій жодним чином не дослідили фактичні межі об'єктів природно-заповідного фонду та межі територій, переданих для ведення мисливського господарства ТОВ «СМГ «Буг», внаслідок чого неможливо встановити їх власників і користувачів, а також чи поширюються на ці ділянки спеціальні обмеження щодо мисливства.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
01 жовтня 2014 року Державне агентство лісових ресурсів України звернулося до Миколаївської обласної ради з поданням (з доданими до нього відповідними матеріалами) про надання у користування мисливських угідь на території Новоодеського району Миколаївської області товариству з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг» на строк не менш як на 15 років, загальною площею 8084,38 га. Серед документів, доданих до цього подання, було погодження Миколаївської обласної державної адміністрації від 30.09.2014 № 1641/0/05-12/12-14.
10 листопада 2016 року Миколаївська обласна рада ухвалила рішення № 15 «Про надання у користування мисливських угідь товариству з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг» на території Новоодеського району».
Миколаївська обласна рада вирішила надати у користування товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СМГ «Буг» мисливські угіддя загальною площею 8084,38 га, що розташовані у Новоодеському районі Миколаївської області на території Михайлівської, Новопетрівської, Новосафонівської, Підлесненської, Себинської, Троїцької сільських та Новоодеської міської ради строком на 20 років - до 21.12.2036 включно (додаток).
Згідно з додатком до цього рішення загальна площа мисливських угідь, які надаються у користування ТОВ «СМГ «Буг», становить 8084,38 га, з яких: 2924,1 га - землі запасу та 5160,28 га - землі, що перебувають у постійному та тимчасовому користуванні.
Пунктом 2 цього рішення передбачено необхідність укласти Миколаївському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в установленому порядку договір про умови ведення мисливського господарства з ТОВ «СМГ «Буг».
14 липня 2017 року, на підставі зазначеного рішення, Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства та ТОВ «СМГ «Буг» уклали договір про умови ведення мисливського господарства.
Додатками до вказаного договору є карта-схема угідь і опис меж.
Згідно із зазначеним описом визначено такі межі мисливських угідь ТОВ «СМГ «Буг» на території Новоодеського району: з південного заходу господарство межує з угіддями ТОВ «Мисливців та рибалок Білоусівки» Вознесенського району та по річці Південний Буг з Веселинівським районом та Миколаївським районом, з заходу межує з угіддями Новоодеського «ГМР», з півночі з Сланецьким районом, зі сходу з угіддями Новоодеського «ГМР».
За загальним правилом (ст. 4 ГПК України) необхідною умовою звернення до господарського суду є захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. Також закон передбачає право (можливість) звернення до суду осіб, яким надано таке право, в інтересах інших осіб, тобто, за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів таких інших осіб.
За приписами ст. 53 ГПК України прокурор, як особа, яка наділена правом звертатись до суду в інтересах держави, в позовній заяві зобов'язаний обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Така особа, в чиїх інтересах прокурором подано позов, набуває статус позивача.
Оцінюючи дії прокурора щодо визначення Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства як органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та, відповідно, як позивача у справі, суд виходить з такого.
Миколаївське обласне управління лісового господарства здійснює свою діяльність на підставі Положення, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України 21.11.2016 № 411.
Миколаївське обласне управління лісового господарства реалізує повноваження Держлісагентства на території Миколаївської області у сфері лісового і мисливського господарства. Миколаївське обласне управління лісового господарства не наділено (п. 4 Положення) повноваженнями здійснення від імені держави повноважень власника або користувача земельними ділянками, а також здійснення державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду.
Вказане свідчить про те, що Миколаївське обласне управління лісового господарства не уповноважено державою здійснювати функції власника землі від імені держави та здійснювати державне управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду. Отже, оскільки підстави позову стосуються порушення інтересів держави як власника земельної ділянки та порушення природоохоронного законодавства, і Миколаївське обласне управління лісового господарства не є особою, уповноваженою державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурором невірно визначено позивача у цій справі, що є самодостатньою підставою для відмови у позові.
Також суд вважає, що ті обставини, які покладені прокурором в підстави позову, не є доведеними.
Зокрема, правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання визначає Закон України «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000 № 1478-III (далі - Закон), який забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
Мисливськими угіддя, у розумінні Закону (ст. 1), є ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Мисливське господарство як галузь - це сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва.
Користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.
Отже, метою використання мисливських угідь є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва.
Визначення мисливських угідь як певної ділянки суші та водного простору (а не земельної ділянки) має на меті виключно чітке окреслення меж, кордонів певної території, на якій перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Приписи ст. 22 Закону визначають порядок надання мисливських угідь у користування, що передбачає наявність згоди власників або користувачів земельних ділянок, на яких ведеться мисливське господарство. Зокрема, за змістом цієї статті мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Водночас, у розумінні земельного законодавства (стаття 79 Земельного кодексу України) земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
На відміну від визначеного Законом порядку ведення мисливського господарства (тільки за згодою власників або користувачів земельних ділянок будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок), власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України) мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Аналогічними правами наділені землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України).
Отже, суттю землекористування є використання землевласником або землекористувачем певних властивостей саме земельної ділянки.
Викладені приписи законодавства свідчать, що земельні ділянки та мисливські угіддя є різними об'єктами користування з різним порядком надання їх в таке користування, а тому спірне рішення не встановлює, не змінює та не припиняє жодних прав саме на земельні ділянки.
Відповідно до статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Будь-якими іншими повноваженнями в частині розпорядження земельними ділянками органи з питань земельних ресурсів не наділено.
Такі органи не мають права погоджувати надання у користування мисливських угідь, на це мають право лише фізичні чи юридичні особи, які отримали земельні ділянки у власність або користування та здійснюють правомочності щодо володіння, розпорядження та користування ними, як об'єктами цивільних прав, на власний розсуд у порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.
Отже, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не може реалізувати повноваження власника або користувача земель в розумінні статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (погодити/не погодити їх використання для полювання або інших цілей), а тому відсутність його погодження не свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам ст. 22 Закону.
Оцінюючи доведеність доводів прокурора про наявність в межах мисливських угідь об'єктів природно-заповідного фонду України суд виходить з такого.
Як вказано вище, відповідно до приписів статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» ключовим для можливості передання мисливських угідь для ведення мисливського господарства є погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.
У цьому випадку, першочерговим є визначення меж мисливських угідь задля встановлення власників та користувачів земельних ділянок на яких розміщено такі мисливські угіддя. Саме за відсутності чіткого встановлення таких меж, неможливо визначити чи було отримано всі погодження власників і користувачів земельних ділянок.
Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України).
Власником земельної ділянки є юридична особа, громадянин, які володіють сукупністю трьох правомочностей на власність: володіння, користування, розпорядження.
Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної, комунальної чи приватної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» суб'єктами землеустрою є землевласники та землекористувачі. Землеустрій полягає у сукупності соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Чинним законодавством не передбачено при наданні мисливських угідь у користування розроблення технічної документації та здійснення землевпорядкування території. Користувач мисливських угідь не є землекористувачем, у зв'язку з чим при наданні таких мисливських угідь у користування не розробляються текстові і графічні матеріали.
Користувачі мисливських угідь забезпечують їх упорядкування протягом двох років з дня надання таких угідь у користування (ст. 28 Закону), яким встановлюються межі вищевказаних угідь, посилаючись на картографічні матеріали, виділяються відтворювальні ділянки та розподіляються місця єгерських обходів.
Згідно з інформацією Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації до мисливських угідь (лист від 10.09.2019 № 01-02/381-06), наданих ТОВ «СМГ «Буг», не входять території та об'єкти природо-заповідного фонду. Ця інформація фактично спростовує попередньо надані цим же Управлінням дані (лист від 13.11.2017 № 01-03/57-03) про те, що в межах території мисливських угідь, наданих у користування ТОВ «СМГ «Буг», фактично розташовані об'єкти природно-заповідного фонду України загальною площею 598 га, ландшафтні заказники місцевого значення «Михайлівський», «Новопетрівські плавні» та «Вовча балка», ботанічні пам'ятки природи місцевого значення «Себінський» та «Богодарівка».
Із змісту ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Обов'язок доказування входження до наданих у користування ТОВ «СМГ «Буг» мисливських угідь об'єктів природно-заповідного фонду, виходячи з приписів ст. 74 ГПК України, покладено на прокурора як позивача у справі. Останній інших доказів суду не надав.
Таким чином, суд вважає недоведеним входження до наданих у користування ТОВ «СМГ «Буг» мисливських угідь об'єктів природно-заповідного фонду.
Внаслідок чого неможливо встановити, чи поширюються на ці ділянки спеціальні обмеження щодо мисливства.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської обласної ради від 10.11.2016 № 15.
Оскільки від вищевказаної вимоги є похідними вимоги про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 14.07.2017 Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства з товариством з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг», та про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг» повернути мисливські угіддя, суд також відмовляє в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на прокуратуру Миколаївської області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 202, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити повністю у задоволенні позову першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства до Миколаївської обласної ради та товариства з обмеженою відповідальністю «СМГ «Буг».
Покласти судовий збір на прокуратуру Миколаївської області.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 16.01.2020.
Суддя С. А. Ковтун