Рішення від 15.01.2020 по справі 903/968/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 січня 2020 р. Справа № 903/968/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК", м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ", м. Луцьк

про стягнення 10 227,98 грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" звернулось до господарського суду з позовом від 05.12.2019р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" 22 716,77 грн., в тому числі 15 117,09 грн. заборгованості по оплаті поставлених у відповідності до укладеного між сторонами договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. товарно-матеріальних цінностей, 2 481,69 грн. пені за період з 05.06.2019р. по 05.12.2019р., 3 859,64 грн. суми збитків від інфляції за період з 24.03.2017р. по 31.12.2019р. та 1 258,35 грн. трьох процентів річних за період з 09.03.2017р. по 31.12.2019р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей та нарахування у зв'язку з цим пені, сум збитків від інфляції та відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.12.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 15.01.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

08 січня 2020 року на адресу господарського суду від представника ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК" адвоката Новака Р.Г. (ордер серія ОД №518778 від 05.12.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ОД №003879 від 17.07.2019р.) надійшло клопотання від 08.01.2020р., в якому заявник просив суд забезпечити його участь в судовому засіданні 15.01.2020р. о 10:00 год. в режимі відеоконференції та визначити суд, що відповідатиме за проведення відеоконференції під час судового засідання, а саме: Господарський суд Одеської області (65000, м. Одеса, проспект Шевченка, 29).

Ухвалою суду від 09.01.2020р. у задоволенні клопотання представника ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК" адвоката Новака Р.Г. від 08.01.2020р. про проведення судового засідання у справі №903/968/19 в режимі відеоконференції було відмовлено.

02.01.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 02.01.2020р. вих.№1 з обгрунтовуючими відзив документами та доказами в підтвердження направлення останнього на адресу позивача у справі (фіскальний чек, поштова накладна та опис вкладення у цінний лист від 02.01.2020р.), в котрому відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості, застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені та відмовити у зв'язку з цим в позові в цій частині, а також здійснити перерахунок 3% річних та суми індексу інфляції з врахуванням заборгованості на суму 12 488,79грн., а не на суму 15 117,09грн. як зазначає позивач у позовній заяві.

При цьому відповідач засвідчив, що сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент звернення останнього з позовом до суду становила 12 488,79грн., а не 15 117,09грн., як помилково зазначає позивач, та стверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 25.12.2019р., реєстром прихідних накладних за період з 01.01.2017р. по 31.12.2019р., реєстром платіжних доручень за період з 01.01.2017р. по 25.12.2019р., платіжними дорученнями та неоплаченими видатковими накладними.

При цьому, відповідач повідомив, що 26.12.2019р. ним було оплачено та перераховано на рахунок позивача 12 488,79грн., що стверджується платіжним дорученням №6119 від 26.12.2019р., а, відтак, заборгованість відповідача перед позивачем на даний момент відсутня.

Стосовно акту звірки взаєморозрахунків, яким позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, відповідач зазначив, що вказаний акт підписаний представником позивача за відсутності документів, які підтверджують його повноваження, не погоджений представником відповідача, а дані, що відображені в цьому акті не підтверджені первинними бухгалтерськими документами та відображають господарські операції, які відбувались між сторонами не лише по договору №ВР 02 від 01.12.2017р.

Посилаючись на положення ст. ст. 256-258 ЦК України відповідач засвідчив, що позовні вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача 2 481,69 грн. пені заявлені поза межами строків позовної давності, що є підставою для відмови в позові в цій частині.

Водночас, відповідач повідомив, що оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача становила 12 488,79грн., а не 15 117,09грн., то, на думку відповідача, пред'явлені позивачем до стягнення з відповідача 3% річні та сума індексу інфляції підлягають до перерахунку.

11.01.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 09.01.2020р., в котрій позивач засвідчив, що 26.12.2019р., тобто після подання позовної заяви та відкриття провадження по справі, ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" самостійно сплатило ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК" частину заборгованості за договором поставки в розмірі 12 488,79 грн.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідачем визнається, що ним не повністю було оплачено наступні видаткові накладні: №1802 від 23.02.2017р. на суму 8 104,60 грн.; - №1832 від 23.02.2017р. на суму 459,76 грн.; №2429 від 10.03.2017р. на суму 4 756,84 грн.

В той же час, ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" заперечує щодо наявної заборгованості по Договору №ВР 02 від 01.02.2017р., щодо решти видаткових накладних, а саме: - №2172 від 03.03.2017р. на суму 1 393,13 грн.; - №2183 від 02.03.2017р. на суму 537,07 грн.; -№2230 від 03.03.2017р. на суму 537,07 грн.; - №5253 від 13.05.2017р. на суму 789,62 грн.; - №5254 від 13.05.2017р. на суму 789,62 грн.

Як на підставу своїх заперечень ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" зазначає, що, начебто, вказані спірні видаткові накладні були оплачені наступними платіжними дорученнями: № 10785 від 15.06.2017р. на суму 4 500,84 грн.; №2102 від 23.03.2019р. на суму 986,19 грн.; №2668 від 28.03.2017р. на суму 1 550,41 грн.; №6789 від 04.04.2017р. на суму 995,96 грн.

Такі доводи відповідача, на переконання позивача, не відповідають дійсності, оскільки вказаними платіжними дорученнями були оплачені інші видаткові накладні, а саме: - платіжним дорученням №2102 від 23.03.2019р. на суму 986,19 грн. оплачено видаткову накладну №958 від 02.02.2017р. на суму 986,19 грн.; - платіжним дорученням №2668 від 28.03.2017р. на суму 1 550,41 грн. оплачено видаткову накладну №958 від 02.02.2017р. на суму 1501,41 грн. та видаткову накладну №1002 від 10.03.2017р. на суму 49,00 грн.; - платіжним дорученням №6789 від 04.04.2017р. на суму 995,96 грн. оплачено видаткову накладну №1002 від 10.03.2017р. на суму 477,66 грн. та видаткову накладну №1294 від 09.02.2017р. на суму 518,30 грн.; платіжним дорученням №10785 від 15.06.2017р. на суму 4 500,84 грн. оплачено видаткові накладні: № 1495 від 16.02.2017р. на суму 775,68 грн.; № 5196 від 13.05.2017р. на суму 552,73 грн.; № 5200 від 13.05.2017р. на суму 552,73 грн.; № 5235 від 13.05.2017р. на суму 479,16 грн.; № 5236 від 13.05.2017р. на суму 789,62 грн.; № 5237 від 13.05.2017р. на суму 552,73 грн.; № 5242 від 13.05.2017р. на суму 0,01 грн.; № 5243 від 13.05.2017р. на суму 552,73 грн.; № 5246 від 13.05.2017р. на суму 245,45 грн.

Отримання товару відповідачем по вказаним видатковим накладним підтверджується документами, доданими ним же до відзиву на позовну заяву.

Крім того, в призначенні платежу у вказаних платіжних доручень, згідно яких, начебто, ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" було оплачено поставлений товар по спірним видатковим накладним, реквізитів (номер, дата) спірних видаткових накладних не міститься.

Враховуючи викладене, вказані платіжні доручення, на думку позивача, не є належними доказами оплати ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" поставленого товару за спірними видатковими накладними.

Отже, станом на 26.12.2019р. решта несплаченої заборгованості за Договором №ВР 02 від 01.02.2017 р., яку має сплатити ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" позивачу становить 2 628,30 грн.

Крім того, посилаючись на положення ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 253, 258, 266, 549 ЦК України позивач засвідчив, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора з позовом до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою, а відтак, позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача 2 481,69грн. пені за період з 05.06.2019р. по 05.12.2019р.

Водночас, у вказаній відповіді на відзив позивач просив суд надати йому можливість протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду представити суду докази понесених судових витрат.

Крім того, 11.01.2020р. на адресу суду від позивача надійшла заява від 09.01.2020р. про зменшення розміру позовних вимог, в котрій позивач, у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 12 488,79грн. після звернення з позовом до суду повідомив про зменшення суми позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 10 227,98грн., в тому числі 2 628,30 грн. заборгованості по оплаті поставлених у відповідності до укладеного між сторонами договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. товарно-матеріальних цінностей, 2 481,69 грн. пені за період з 05.06.2019р. по 05.12.2019р., 3 859,64 грн. суми збитків від інфляції за період з 24.03.2017р. по 31.12.2019р. та 1 258,35 грн. трьох процентів річних за період з 09.03.2017р. по 31.12.2019р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

При цьому 11.01.2020р. на адресу суду від позивача надійшла заява від 09.01.2020р. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в котрій позивач просив суд стягнути з відповідача 5 750,00грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем згідно актів приймання-передачі наданих послуг №8 від 31.05.2019р., №15 від 28.12.2019р. та платіжних доручень №5408 від 25.06.2019р., №6857 від 09.01.2020р.

15.01.2020р. на адресу суду від відповідача у справі надійшло клопотання вих.№12 від 14.01.2020р. про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в котрому відповідач просив суд зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу на 3 000,00грн., оскільки заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 750,00грн., на думку відповідача, є неспівмірними зі складністю справи, не містять детального опису робіт, не підтверджені належними та допустимими доказами, що свідчить про їх неспівмірність з критеріями, наведеними в ч.4 ст. 126 ГПК України, оскільки в Акті приймання-передачі наданих послуг № 8, зазначено, що АО "ГЛОРІЯ ЛЕКС" проведено аналіз норм діючого законодавства, перевірку боржника на предмет припинення діяльності, пошук контактних даних, на загальну суму 1 000,00 грн.

Разом з тим, характер спірних правовідносин є нескладним, пов'язаний з поточною діяльністю позивача та відповідача та своєчасністю розрахунків за поставлений товар. Перевірка боржника на предмет припинення діяльності, так само як і перевірка контактних даних, можлива шляхом введення пошукового запиту в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який є загальнодоступний та безкоштовний.

В Акті приймання-передачі наданих послуг № 8 зазначена вартість направлення претензії, в розмірі 250,00 грн. Разом з тим, в матеріалах справи міститься фіскальний чек, яким підтверджується факт направлення претензії. Вартість відправки листа становить 36,20 грн.

Крім того, в Акті приймання-передачі наданих послуг № 15, зазначено, що АО "ГЛОРІЯ ЛЕКС" здійснено складання позовної заяви, вивчення матеріалів справи, аналіз норм законодавства, аналіз судової практики з аналогічних спорів, на загальну суму 2 500,00 грн. Разом з тим, представник позивача, підготувавши раніше претензію, вже провів аналіз норм діючого законодавства, вивчив матеріали справи та підготовив проект позовної заяви.

В Акті приймання-передачі наданих послуг № 15, зазначено, що АО "ГЛОРІЯ ЛЕКС" здійснено формування повного пакету документів для подання до суду, підготовка копії, зшивання, посвідчення копій, на загальну суму 1 000,00 грн. Разом з тим, зазначена вартість не відповідає принципу справедливості, зазначена вартість є завищеною, а послуга "зшивання" не надавалась взагалі.

Також у вказаному Акті приймання-передачі наданих послуг, зазначено, що вартість направлення позовної заяви, та вартість контролю розгляду справи в суді становить по 500,00 грн. Разом з тим, вартість направлення поштового відправлення не перевищує 40,00 грн., а контроль справи в суді взагалі не зрозуміла послуга, оскільки провадження в суді здійснюється письмово, суд направляє сторонам всі документи, повідомлення.

При цьому, відповідач також зауважив, що розгляд справи в суді здійснюється за правилами спрощеного провадження, що також, на думку сторони, підтверджує, що справа визнана судом як малозначна, тобто не є складною справою, а відтак не потребує заявленого обсягу часу для її підготовки; а позивачем не подано доказів в підтвердження встановлення погодинних ставок вартості роботи адвоката АО "ГЛОРІЯ ЛЕКС".

Крім того, 15.01.2020р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання від 14.01.2020р. вих.№13 про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника за наявними в матеріалах справи документами.

У визначений судом день та час сторони уповноважених представників сторін в засідання суду не направили, хоча належним чином були повідомлені про місце, дату та час судового розгляду справи по суті.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги те, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

В даному аспекті судом також береться до уваги розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також береться до уваги й та обставина згідно котрої відповідач скористався наданим йому законом правом та надав до суду відзив (заперечення) на позовну заяву, пояснення стосовно судових витрат, а позивач надав суду відповідь на відзив, а також те, що ухвалою суду від 16.12.2019р. явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За наслідками розгляду в судовому засіданні 15.01.2020р. заяви позивача від 09.01.2020р. про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що виходячи із змісту поданої заяви, а також змісту первісно поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише зменшує суму основної заборгованості, у зв'язку з її частковою оплатою відповідачем після звернення позивача з позовом до суду. При цьому, заява позивача про зменшення позовних вимог подана до початку розгляду справи по суті, відповідає вимогам, встановленим ст. 170 ГПК України.

Відтак, оскільки зменшення розміру позовних вимог - це процесуальне право позивача, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог, а відтак має місце нова загальна ціна позову - 10 227,98грн. грн., з якої й вирішується спір.

При цьому судом було враховано, що згідно п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК", в особі генерального Директора Подсєкіної Ю.Г., що діє на підставі Статуту (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ", в особі Директора Шаповалова А.К., що діє на підставі Статуту (покупець) було укладено договір поставки №ВР 02 з додатком №1 та протоколом узгодження розбіжностей до нього, згідно з п. 2.1. котрого постачальник зобов'язується поставляти товари по цінах і в асортименті, вказаними в Специфікації, разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари і оплачувати їх на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.2. цього договору асортимент товару, що буде поставлятись протягом терміну дії даного договору визначається сторонами в Специфікації, яка являється невідємною частиною даного договору. Одиниця виміру кількості товару визначається в замовленні покупця. Асортимент та кількість партії товару визначається в замовленні покупця, прийнятого до виконання постачальником згідно умов даного договору та підтверджується видатковою накладною на товар.

У відповідності до п.п. 5.1.-5.4. цього договору ціна за одиницю виміру кількості товару визначається сторонами в Специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору і підтверджується видатковими накладними, які з моменту їх підписання, є невід'ємною частиною договору. Ціни вказуються в національній валюті України - гривні, включають ПДВ, а також вартість упаковки, пакетування товару, вартість маркування і доставки товару постачальником у вказане в замовленні місце поставки. При визначенні ціни товару сторонами враховуються результати щомісячного моніторингу про ціну аналогічного товару на інших підприємствах (організаціях) роздрібної торгівлі, при цьому ціна товару згідно Специфікації не повинна перевищувати ціни на аналогічні товари на інших підприємствах (організаціях) роздрібної торгівлі. У разі розбіжностей між цінами в видатковій накладній, за якою поставлені товари, та цінами, що зазначені в Специфікації, покупець приймає товар за цінами погодженої Специфікації, а постачальник зобов'язаний протягом 3 календарних днів з дати поставки товару надати покупцю відкориговані бухгалтерські документи, згідно погодженої сторонами в Специфікації цін на товар. Одностороння зміна ціни товару за даним договором не допускається. Загальна сума даного договору становить суму замовленого та придбаного протягом терміну дії даного договору товару згідно замовлень покупця, по цінах за одиницю виміру кількості товару визначених в Специфікаціях до даного договору.

Згідно п. 6.1. даного договору поставка товару здійснюється на підставі замовлення, наданого Покупцем, з підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на товар. Товар постачається покупцю по-частково - товарними партіями. Під партією товару сторони розуміють товар, зазначену в окремому замовленні покупця та підтверджений видатковою накладною на товар. Замовлення подається із зазначенням: найменування та асортименту товару, кількості кожного виду товару, дати (строку, терміну) поставки, адреси місця поставки товару.

Відповідно до п.п. 7.1.-7.3. цього договору сторони домовилися, що поставка товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника або автомобільним транспортом третьої особи, та в будь-якому випадку за рахунок постачальника. Поставка товару здійснюється на умовах DDP. Місце та строки поставки товару вказуються у замовленні покупця. Право власності, ризик випадкової загибелі і випадкового пошкодження товару переходить до покупця у момент підписання сторонами видаткової накладної, яка засвідчує момент приймання товарів покупцем в місці поставки. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди покупця.

Пунктами 10.1.-10.2. цього договору сторони визначили, що постачальник надає покупцю згоду на створення останнім постійно діючої заборгованості покупця, розмір якої сторони погоджують в Додатку №1 до договору, без нарахування будь-яких відсотків на вказану суму, при цьому постачальник зобов'язується не притягати покупця до відповідальності за несвоєчасну оплату товарів в межах вказаної суми. Цю заборгованість покупець зобов'язується погасити тільки за умови припинення дії договору, чи відсутності наміру сторін укласти новий договір, протягом 14 календарних днів з моменту підписання останнього, після припинення дії договору, Акту звіряння розрахунків по договору. Покупець здійснює оплату за поставлений товар в українській національній валюті-гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Порядок оплати товару погоджується сторонами в Додатку №1 до даного договору.

Згідно п. 1 Додатку №1 від 01.02.2017р. до договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. сторони погодили наступні умови: строк узгодження зміни ціни товару - 14 календарних днів, строк виконання замовлення-7 календарних днів з дати подачі замовлення покупцем, строк повернення і / або заміни товару-14 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги від покупця та узгодження з боку постачальника, % обов'язкового повернення і/або заміни товару-0%, строк оплати-на 14 календарний день з дати поставки товару, періодичність поставок товару-1 раз протягом 1 тижня, розмір заборгованості, що постійно діє у покупця перед постачальником-0 гривень, в т.ч. ПДВ, знижка на першу поставку товару-0%, знижка за відкриття нової торгової точки/кафе покупця-0%.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року, а в частині виконання зобов'язань-до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 17.1. договору).

Укладення даного договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. з додатком №1 та протоколом узгодження розбіжностей до нього сторонами не заперечується.

На виконання умов договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" було відпущено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ", прийнято, товар на загальну суму 17 367,71грн., що стверджується видатковими накладними №1802 від 23.02.2017р. на суму 8 104,60грн., №1832 від 23.02.2017р. на суму 459,76грн., №2172 від 03.03.2017р. на суму 1 393,13грн., №2183 від 02.03.2017р. на суму 537,07грн., №2230 від 03.03.2017р. на суму 537,07грн., №2429 від 10.03.2017р. на суму 4 756,84грн., №5253 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн., №5254 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн., які підписані сторонами та скріплені відтисками печаток господарюючих суб'єктів.

Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що зазначені вище накладні на відпуск Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" відповідачу товару та його отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб'єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. господарських операцій.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" взяті на себе згідно договору постачання №ВР 02 від 01.02.2017р. зобов'язання в частині проведення з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" розрахунків по оплаті відпущеного товару не виконало, їх вартість в повному об'ємі не оплатило у зв'язку з чим на момент звернення кредитора до суду з відповідним позовом -06.12.2019р. заборгувало продавцю 15 117,09 грн.

Судом досліджено, що сума заборгованості в розмірі 15 117,09грн. включає в себе загальну вартість товарів, відпущених згідно накладних №1802 від 23.02.2017р. на суму 8 104,60грн., №1832 від 23.02.2017р. на суму 459,76грн., №2172 від 03.03.2017р. на суму 1 393,13грн., №2183 від 02.03.2017р. на суму 537,07грн., №2230 від 03.03.2017р. на суму 537,07грн., №2429 від 10.03.2017р. на суму 4 756,84грн., №5253 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн., №5254 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн. та часткову оплату відповідачем товару на суму 2 250,62 грн.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після звернення позивача з позовом до суду-06.12.2019р. було сплачено 12 488,79грн. заборгованості, що стверджується платіжним дорученням №6119 від 26.12.2019р. з призначенням платежу: "Оплата за супутні товари згідно накладної згідно договору №ВР 02 від 01.12.16 ПДВ 2081,47", що стало підставою для зменшення позивачем розміру позовних вимог на суму 12 488,79грн. та подання до суду відповідної заяви.

Відтак, на момент розгляду справи в суді у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по оплаті поставлених у відповідності до укладеного між сторонами договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. товарно-матеріальних цінностей в розмірі 2 628,30 грн.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договорів видаткових накладних.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" носять договірний характер, укладений між ними договір поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. з додатком №1 та протоколом узгодження розбіжностей до нього предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, з огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в сумі 2 628,30 грн. Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем.

При цьому, суд засвідчує, що судом не приймаються до уваги та відхиляються твердження відповідача стосовно того, що ним було здійснено повну оплату заборгованості на підставі платіжних доручень №2102 від 23.03.2017р. на суму 986,19грн. з призначенням платежу: "Запоріжжя оплата за супутні товари згідно договору №ВР 02 від 01.12.16 ПДВ 164,36", №2668 від 28.03.2017р. на суму 1 550,41грн. з призначенням платежу: "Запоріжжя оплата за супутні товари згідно договору №ВР 02 від 01.12.16 ПДВ 258,41", №6789 від 04.04.2017р. на суму 995,96грн. з призначенням платежу: "Запоріжжя оплата за супутні товари згідно договору №ВР 02 від 01.12.16 ПДВ 166,00", №10785 від 15.06.2017р. на суму 4 500,84грн. з призначенням платежу: "Запоріжжя оплата за супутні товари згідно договору №ВР 02 від 01.12.16 ПДВ 164,36", оскільки позивачем засвідчено на оплаті вказаними платіжними дорученнями інших видаткових накладних, що не виступають предметом розгляду в даній справі, а з призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях не вбачається здійснення відповідачем оплати товару, отриманого саме на підставі видаткових накладних №1802 від 23.02.2017р. на суму 8 104,60грн., №1832 від 23.02.2017р. на суму 459,76грн., №2172 від 03.03.2017р. на суму 1 393,13грн., №2183 від 02.03.2017р. на суму 537,07грн., №2230 від 03.03.2017р. на суму 537,07грн., №2429 від 10.03.2017р. на суму 4 756,84грн., №5253 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн., №5254 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн.

При цьому, суд зауважує, що згідно пункту 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22 реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відтак, з урахуванням проведеної відповідачем часткової оплати заборгованості на суму 12 488,79грн. згідно платіжного доручення №6119 від 26.12.2019р. неоплаченими залишились 2 628,30грн. з розрахунку: 15 117,09грн.-12 488,79грн.

Водночас, суд не бере до уваги посилання сторін на наявні в матеріалах справи Акт звірки взаєморозрахунків №59 від 09.05.2019р., складений ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК" та Акт звірки взаєморозрахунків ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" по договору поставки №ВР 02 від 01.12.2016р., оскільки вказані акти підписані сторонами в односторонньому порядку та не є первинними документами в розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Більше того, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 481,69грн. пені, нарахованої за період з 05.06.2019р. по 05.12.2019р. на суму заборгованості в розмірі 15 117,09грн., яка виникла у відповідача з 27.05.2017р. (згідно розрахунку позивача).

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В пункті 11.13. протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати поставлених товарів, передбачених умовами даного договору (додатками до даного договору), покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже зазначалось, згідно п. 1 Додатку №1 від 01.02.2017р. до договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р. сторони погодили, зокрема, строк оплати-на 14 календарний день з дати поставки товару, розмір заборгованості, що постійно діє у покупця перед постачальником-0 гривень, в т.ч. ПДВ.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Так, судом встановлено, що в силу положень п. 1 Додатку №1 від 01.02.2017р. до договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р., зобов'язання відповідача по оплаті товару, отриманого на підставі:

- видаткової накладної №1802 від 23.02.2017р. на суму 8 104,60грн. встановлено по 09.03.2017р. включно, відтак з 10.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 10.03.2017р. по 10.09.2017р.;

- видаткової накладної №1832 від 23.02.2017р. на суму 459,76грн. встановлено по 09.03.2017р. включно, відтак з 10.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 10.03.2017р. по 10.09.2017р.;

- видаткової накладної №2183 від 02.03.2017р. на суму 537,07грн. встановлено по 16.03.2017р. включно, відтак з 17.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 17.03.2017р. по 17.09.2017р.;

- видаткової накладної №2172 від 03.03.2017р. на суму 1 393,13грн. встановлено по 17.03.2017р. включно, відтак з 18.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 18.03.2017р. по 18.09.2017р.;

- видаткової накладної №2230 від 03.03.2017р. на суму 537,07грн. встановлено по 17.03.2017р. включно, відтак з 18.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 18.03.2017р. по 18.09.2017р.;

- видаткової накладної №2429 від 10.03.2017р. на суму 4 756,84грн. встановлено по 24.03.2017р. включно, відтак з 25.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 25.03.2017р. по 25.09.2017р.;

- видаткової накладної №5253 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн. встановлено по 29.05.2017р. включно (враховуючи те, що 27-28.05.2017р.-вихідні дні), відтак з 30.05.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 30.05.2017р. по 30.11.2017р.;

- видаткової накладної №5254 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн. встановлено по 29.05.2017р. включно (враховуючи те, що 27-28.05.2017р.-вихідні дні), відтак з 30.05.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати пеню по цій видатковій накладній за період з 30.05.2017р. по 30.11.2017р.

Однак, суд засвідчує, що позивачем здійснено нарахування пені за період з 05.06.2019р. по 05.12.2019р. на загальну суму заборгованості в розмірі 15 117,09грн., що є неправомірним, оскільки нарахування пені за період, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, суперечить положенням ч.6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак, з огляду на викладені обставини, зважаючи на нарахування позивачем пені в період, який суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ГК України (за період з 05.06.2019р. по 05.12.2019р.) на загальну суму заборгованості в розмірі 15 117,09грн. в позові в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2 481,69грн. слід відмовити.

При цьому, суд констатує, що у відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача від 02.01.2020р. вих.№1, в якому заявлено про застосування спеціальної річної позовної давності в якості підстави для відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення суми пені.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р.)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено, що в даному випадку підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу до спірних правовідносин відсутні, оскільки позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 481,69грн. пені за період з 05.06.2019р. по 05.12.2019р. суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ГК України, з огляду на що не підлягають до задоволення, про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 1 258,35грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 09.03.2017р. по 31.12.2019р.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне:

Як вбачається з розрахунку позивача останній нараховує 3% річні, зокрема, на суму боргу 15 117,09грн. за період з 27.05.2017р. по 31.12.2019р., однак ним не було враховано, що в силу положень п. 1 Додатку №1 від 01.02.2017р. до договору поставки №ВР 02 від 01.02.2017р., зобов'язання відповідача по оплаті товару, отриманого на підставі видаткових накладних №5253 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн. та №5254 від 13.05.2017р. на суму 789,62грн. встановлено по 29.05.2017р. включно (враховуючи те, що 27-28.05.2017р.-вихідні дні), відтак з 30.05.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати річні по цим видатковим накладним з 30.05.2017р., а не з 27.05.2017р. як помилково зазначає позивач в розрахунку.

Відтак, розмір 3% річних нарахований на загальну суму заборгованості 15 117,09грн. за період з 30.05.2017р. по 31.12.2019р. становить 1 175,41грн., а не 1 177,89грн. як помилково зазначено позивачем.

При цьому, суд констатує, що, зобов'язання відповідача по оплаті товару, отриманого на підставі:

- видаткових накладних №1802 від 23.02.2017р. на суму 8 104,60грн. та №1832 від 23.02.2017р. на суму 459,76грн. встановлено по 09.03.2017р. включно, відтак з 10.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати 3% річні по цим видатковим накладним за період з 10.03.2017р., відтак, розмір 3% річних за період з 10.03.2017р. по 16.03.2017р. (період зазначений позивачем в розрахунку) нарахований на загальну суму боргу 6 313,74грн. становить 3,63грн. (в межах розрахунку позивача);

- видаткової накладної №2183 від 02.03.2017р. на суму 537,07грн. встановлено по 16.03.2017р. включно, відтак з 17.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати 3% річні по цій видатковій накладній за період з 17.03.2017р., відтак, розмір 3% річних за 17.03.2017р. (період зазначений позивачем в розрахунку) нарахований на загальну суму боргу 6 850,81грн. становить 0,56грн. (в межах розрахунку позивача);

- видаткових накладних №2172 від 03.03.2017р. на суму 1 393,13грн. та №2230 від 03.03.2017р. на суму 537,07грн. встановлено по 17.03.2017р. включно, відтак з 18.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати 3% річних по цим видатковим накладним з 18.03.2017р., відтак, розмір 3% річних за період з 18.03.2017р. по 24.03.2017р. (період зазначений позивачем в розрахунку) нарахований на загальну суму боргу 8 781,01грн. становить 5,05грн. (в межах розрахунку позивача);

- видаткової накладної №2429 від 10.03.2017р. на суму 4 756,84грн. встановлено по 24.03.2017р. включно, відтак з 25.03.2017р. відповідач вважається таким, що боргує, а у позивача виникло право нараховувати 3% річні по цій видатковій накладній з 25.03.2017р., відтак, розмір 3% річних за період з 25.03.2017р. по 27.05.2017р. (період зазначений позивачем в розрахунку) нарахований на загальну суму боргу 13 537,85грн. становить 71,21 грн. (в межах розрахунку позивача).

З огляду на викладене, підставною та такою, що підлягає до задоволення буде загальна сума 3% річних 1 255,86грн. (з розрахунку: 3,63грн.+0,56грн.+5,05грн.+71,21грн.+1 175,41грн.), а в позові в частині стягнення 2,49грн. річних слід відмовити.

Поруч з цим, згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 3 859,64 грн. суми збитків від інфляції за період з 24.03.2017р. по 31.12.2019р.

Суд констатує, що за змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за період прострочки.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми збитків від інфляції, перевіривши методику та періоди її нарахування, суд вважає, що остання підлягає до часткового задоволення з огляду на те, що сума збитків від інфляції за період квітня -травня 2017 року на суму боргу в розмірі 13 537,85грн. становить 299,42грн. (в межах розрахунку позивача), а за період з червня 2017 року по грудень 2019 року на суму боргу в розмірі 15 117,09грн. становить 3 356,77грн., а не 3 560,23грн. як помилково зазначено позивачем в розрахунку.

З огляду на викладене, підставною та такою, що підлягає до задоволення буде загальна сума індексу інфляції 3 656,19грн., а в позові в частині стягнення 203,45грн. суми індексу інфляції слід відмовити, як нарахованої безпідставно.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" про стягнення 10 227,98грн. підлягає до часткового задоволення.

Стосовно інших доводів та висновків, суд вважає, що на такі не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ".

Згідно ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

У заяві про відшкодування судових витрат від 09.01.2020р. ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК" просить суд вирішити питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, понесених згідно договору про надання юридичних послуг від 21.08.2018р., актів приймання-передачі наданих послуг №8 від 31.05.2019р., №15 від 28.12.2019р. та платіжних доручень №5408 від 25.06.2019р., №6857 від 09.01.2020р.

При цьому, суд засвідчує, що відповідач-ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" у заяві про зменшення позовних вимог від 09.01.2020р. просив суд зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу на 3 000,00грн., оскільки заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 750,00грн., на думку відповідача, є неспівмірними зі складністю справи, не містять детального опису робіт, не підтверджені належними та допустимими доказами, що свідчить про їх неспівмірність з критеріями, наведеними в ч.4 ст. 126 ГПК України.

Судом встановлено, що 21.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" (замовник) та Адвокатським об'єднанням "Глорія Лекс" (виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг, у відповідності до умов п. 1.1. котрого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати на належному рівні юридичні послуги, вказані в Додатку №1 до Договору, та передати замовнику результати цих робіт, а замовник погоджується прийняти надані послуги та виплатити виконавцеві винагороду за їх надання.

У відповідності до умов п.п. 3.1., 3.3., 3.5. цього договору, вартість наданих послуг визначається в Додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною. Щомісяця, в останній робочий день звітного місяця виконавець надає замовнику Ати приймання-передачі наданих виконавцем послуг за звітний місяць та їх вартість згідно з цим договором. Замовник зобов'язаний підписати Акт приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи в той же строк направити виконавцю мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в Акті послуги не відповідають фактично наданим Виконавцем послуг згідно з умовами цього договору та вимогам, установленим чинним законодавством в Україні. Оплата винагороди здійснюється до десятого числа кожного поточного місяця.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг №8 від 31.05.2019р. за договором про надання юридичних послуг від 21.08.2018р. Адвокатським об'єднанням "Глорія Лекс" було виконано, а ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК", прийнято, послуг на загальну суму 16 560,00грн., яка складається зокрема з 1 250,00грн. вартості юридичних послуг відносно стягнення заборгованості з ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" в розмірі 15 117,09грн.

З вказаного акту вбачається, що вартість витраченої Адвокатським об'єднанням "Глорія Лекс" години часу на надання, визначених в акті, юридичних послуг встановлено на рівні 1 000,00грн./год.

Так, згідно вказаного акту вартість складання претензії про сплату боргу по договору поставки (1 год.) становить 1 000,00грн., а її направлення поштовим зв'язком (0,5год. з коеф. 0,5) -250,00грн.

Як вбачається з платіжного доручення №5408 від 25.06.2019р. ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК" перерахувало на рахунок Адвокатського об'єднання "Глорія Лекс" кошти в сумі 16 560,00грн. з призначенням платежу: "Оплата за юридичні послуги згідно накл. №8 від 31.05.2019р., без ПДВ".

Водночас, згідно акту приймання-передачі наданих послуг №15 від 28.12.2019р. за договором про надання юридичних послуг від 21.08.2018р. Адвокатським об'єднанням "Глорія Лекс" було виконано, а ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК", прийнято, послуг на загальну суму 23 650,80грн., яка складається зокрема, з 4 500,00грн. вартості юридичних послуг відносно стягнення заборгованості з ТОВ "ВОГ РИТЕЙЛ" в розмірі 15 117,09грн.

З вказаного акту вбачається, що вартість витраченої Адвокатським об'єднанням "Глорія Лекс" години часу на надання, визначених в акті, юридичних послуг встановлено на рівні 1 000,00грн./год.

Так, згідно вказаного акту вартість складання позовної заяви (2,5 год.) становить 2 500,00грн., формування повного пакету документів для подання до суду (1 год.)-1 000,00грн., направлення позовної заяви до суду та відповідачу засобами поштового зв'язку (1 год. з коеф. 0,5) -500,00грн., контроль розгляду справи в суді (0,5год.)-500,00грн.

Як вбачається з платіжного доручення №6857 від 09.01.2020р. ТОВ "ПЕТРУЦАЛЕК" перерахувало на рахунок Адвокатського об'єднання "Глорія Лекс" кошти в сумі 23 650,80грн. з призначенням платежу: "Оплата за юридичні послуги згідно накл. №15 від 28.12.2019р., без ПДВ".

Згідно Ордеру Серії ОД №518778 від 05.12.2019р., виданого керівником Адвокатського об'єднання "Глорія Лекс" Крушенівським Романом Олексійовичем, адвокат Новак Роман Геннадійович (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №003879 від 17.07.2019р.) є адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність в Адвокатському об'єднанні "Глорія Лекс".

Водночас, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Крушенівський Роман Олексійович є співзасновником та керівником Адвокатського об'єднання "Глорія Лекс".

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом Адвокатського об'єднання "Глорія Лекс" вказаних у актах приймання-передачі наданих послуг №8 від 31.05.2019р. та №15 від 28.12.2019р. послуг у суді першої інстанції.

Відтак, на переконання суду, розмір понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 5 750,00грн. підтверджений належними фінансовими документами.

Разом з тим, суд засвідчує, що у відповідності до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні з позовом до суду було заявлено до стягнення з відповідача загалом 10 227,98 грн. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), а рішенням суду від 15.01.2020р. визначено суму, що підлягала задоволенню в розмірі 7 540,35 грн., тобто 73,72 % від заявленої позивачем, з огляду на приписи ч.2 ст.126 ГПК України та ч.4 ст.129 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" підлягає стягненню 4 239,06 грн. витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, представник відповідача у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача від 14.01.2020р. просить суд зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу на 3 000,00грн.

Відповідач вважає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, є необгрунтованим, а їх розмір є не співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб'єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи невелику складність юридичної кваліфікації правовідносин у даному спорі, з огляду на те, що витрати у сумі 4 239,06 грн., на думку суду, є завищеними з огляду на предмет та ціну позову у даній справі, неспівмірними із складністю цієї справи (справа є малозначною), наданим адвокатським об'єднанням обсягом послуг, затраченим адвокатами часом на надання таких послуг (підготовка процесуальних документів під час розгляду даної справи в суді не вимагала відносно значних затрат часу, адже, відповідач після відкриття провадження у справі частково сплатив суму основного боргу), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього з огляду на ціну позову, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 119,53 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 24.01.2019р. у справі №910/15944/17.

Поруч з цим, ухвалою суду від 15.01.2020р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" про вирішення питання про судові витрати (витрати на правову допомогу) після ухвалення рішення по суті позовних вимог було задоволено; судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог призначено на 24.01.2020р. на 10:00год.; встановлено позивачу строк до 20.01.2020р. для надання суду документального підтвердження понесених судових витрат, зокрема, проведення розрахунків з Адвокатським об'єднанням "Глорія Лекс" по оплаті наданої правової допомоги згідно договору про надання юридичних послуг від 21.08.2018р.; запропоновано відповідачу надати суду мотивовані письмові пояснення, в яких викласти свою позицію стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення судових витрат та направити останні на адресу позивача у справі, докази надіслання надати суду; явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" (місто Луцьк, вулиця Кременецька, будинок 38, код ЄДРПОУ 38740702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" (місто Одеса, вулиця Ланжеронівська, будинок 9, квартира 16, код ЄДРПОУ 30646815) 2 628,30 грн. основної суми заборгованості, 1 255,86 грн. 3% річних, 3 656,19грн. суми індексу інфляції, а всього: 7 540,35 грн., а також 1 416,21 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору та 2 119,53 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В позові в частині стягнення 2 481,69 грн. пені, 2,49 грн. 3% річних та 203,45грн. суми індексу інфляції відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 17.01.2020р.

Суддя В. А. Войціховський

Примірник рішення суду направити:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУЦАЛЕК" за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 9/16;

- Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОГ РИТЕЙЛ" за адресою: м. Луцьк, вул. Кременецька,38.