проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"13" січня 2020 р. Справа № 917/667/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О.
секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
за участю представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Маханькова І.О., за довіреністю;
розглянувши у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вх. № 3655 П/З на рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2019 р. у справі № 917/667/19 (суддя - Сірош Д.М., повний текст складено та підписано 04.11.2019 р.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до Комунального підприємства «Теплоенерго», м. Кременчук
про стягнення 8 268 330,78 грн.
22.04.2019 р. Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося з позовом до господарського суду Полтавської області про стягнення з Комунального підприємства «Теплоенерго» (далі - КП «Теплоенерго», відповідач) основного боргу в сумі 6 227 643,11 грн., пені в сумі 912 536,65 грн., 3 % річних в сумі 306 325,82 грн. та інфляційних втрат в сумі 821 825,20 грн. за договором постачання природного газу № 83/6/1718-БО-24 від 01.09.2017 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.10.2019 р. позовні вимоги задоволено частково, закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 4 235 921,32 грн., з відповідача на користь позивача стягнуто 191 721,79 грн. основного боргу, 306 325,82 грн. 3 % річних, 821 825,20 грн. інфляційних втрат, 182 507,33 грн. пені та 62 012,48 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено та повернуто позивачеві 62 012,48 грн. судового збору з Державного бюджету України.
В частині задоволення позову рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю вимог, в частині припинення провадження у справі - сплатою відповідачем частини основного боргу після порушення провадження у справі, а в частині відмови - наявністю підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 80 % за клопотанням відповідача.
Ухвалою суду першої інстанції від 19.11.2019 р. виправлено описку в тексті рішення та в його резолютивній частині щодо стягнення суми основного боргу: замість стягнення 191 721,79 грн. обґрунтованим є борг в сумі 1 991 721,79 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в сумі 730 029,32 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач стверджує, що суд першої інстанції не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст. 233 ГК України, оскільки не врахував інтереси та майновий стан АТ «НАК «Нафтогаз України» при зменшенні розміру пені, а також не дослідив чи є даний випадок винятковим, чи були заподіяні позивачеві збитки неналежним виконання зобов'язання, не оцінено розмір таких збитків.
На думку позивача, нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором.
За доводами апеляційної скарги, згідно з консолідованим звітом про фінансовий стан позивача на кінець 2017 року торгова дебіторська заборгованість становила 58 988 тис.грн. та має тенденцію до зростання - у 2016 році така заборгованість становила 49 209 тис.грн.; торгова кредиторська заборгованість у 2017 році становила 8 137 тис. грн., відстрочені податкові зобов'язання складають 67 304 тис.грн.; розмір короткострокових позик складає 44 579 тис.грн., довгострокових - 14 736 тис.грн. Наведені дані, як вважає позивач, свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювальних сезонів 2017/2018, 2018/2019, 2019/2020 років.
Позивач зазначає, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених державою на нього обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Крім того, скаржник посилається на те, що збитковість підприємства не є винятковою підставою для зменшення розміру неустойки.
У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2018 р. строк (враховуючи її отримання КП «Теплоенерго» лише 16.12.2019 р.), від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив за доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2017 р. між ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як постачальником, та КП «Теплоенерго», як споживачем, укладено договір постачання природного газу № 83/6/1718-БО-24 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Згідно з п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 1 жовтня 2017р. по 31 березня 2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 2030 тис.куб.м.
Умовами п. 3.1 договору сторонами погоджено, що постачальник передає споживачеві у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ НАК “Нафтогаз України”) - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.7 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
У пункті 5.2 договору сторони визначили, що ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором на дату його укладання становить 7 907,20 грн.грн., крім того податок на додану вартість - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 9 488,64 грн.
За приписами п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 6.4 договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.
Згідно з п.8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (позовна давність), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п.10.3 договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 1 жовтня 2017 р. до 31 березня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 1 від 11.01.2018 р. сторони внесли зміни до умов п. 8.2 договору, зазначивши інший відсоток пені: замість 16,4 % - 15,3 %.
Додатковою угодою № 2 від 10.04.2018 р. сторони доповнили п. 2.1 договору новим абзацом та виклали п. 12.1 в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».
Додатковою угодою № 3 від 12.06.2018 р. сторонами викладено новий абзац пункту 2.1 договору в іншій редакції, а також внесено зміни до умов п. 12.1 договору щодо кінцевого строку його дії в частині реалізації природного газу: замість «з 01.10.2017 р. по 31.05.2018 р. (включно) - з 01.10.2017 р. по 31.07.2018 р. (включно).
Договір та додаткові угоди до нього підписані представниками сторін без зауважень чи заперечень, підписи яких скріплені їх печатками.
На виконання умов договору сторонами підписані акти приймання-передачі природного газу:
- б/н від 31.12.2017 р. за зобов'язаннями грудня 2017 року на суму 2 461 391,17 грн. (259,404 тис. куб. м);
- б/н від 31.01.2018 за зобов'язаннями січня 2018 року на суму 2 807 071,81 грн. (295,835 тис. куб. м);
- б/н від 28.02.2018 р. за зобов'язаннями лютого 2018 року на суму 2 868 036,32 грн. (302,260 тис. куб. м.);
- б/н від 31.03.2018 р. за зобов'язаннями березня 2018 року на суму 2 821 826,65 грн. (297,390 тис. куб. м.);
- б/н від 30.04.2018 р. за зобов'язаннями квітня 2018 року на суму 1 195 710,97 грн. (126,015 тис. куб. м.);
- б/н від 31.05.2018 р. за зобов'язаннями травня 2018 року на суму 543 680,10 грн. (57,298 тис. куб. м.);
- б/н від 30.06.2018 р. за зобов'язаннями червня 2018 року на суму 34 197,06 грн. (3,604 тис. куб. м.);
- б/н від 31.07.2018 р. за зобов'язаннями липня 2018 року на суму 24 831,77 грн. (2,617 тис. куб. м.);
- б/н від 31.08.2018 р. за зобов'язаннями серпня 2018 року на суму 70 614,46 грн. (7,442 тис. куб. м.);
- б/н від 30.09.2018 р. за зобов'язаннями вересня 2018 року на суму 10 513,42 грн. (1,108 тис. куб. м.).
Посилаючись на те, що оплату за переданий та спожитий природний відповідач здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.
За змістом статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено, що після звернення позивача з цим позовом до суду та після порушення провадження у справі відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 4 235 921,32 грн., внаслідок чого закрито провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Оскільки доказів сплати в добровільному порядку решти боргу в сумі 1 991 721,79 грн. відповідачем місцевому господарському суду не надано, наявність та розмір якого відповідач не заперечував, тому господарський суд Полтавської області задовольнив позов в цій частині та стягнув з КП «Теплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» заборгованість в сумі 1 991 721,79 грн. (з урахуванням згаданої ухвали суду від 19.11.2019 р. про виправлення описки).
В частині вирішення спору щодо основного боргу рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується.
Посилаючись на прострочення оплати спожитого природного газу відповідачем та порушення ним умов договору, позивач розрахував 3 % річних в сумі 306 325,82 грн. за загальний період з 26.01.2018 р. по 13.03.2019 р. та інфляційні втрати в сумі 821 825,20 грн. за загальний період з 01.02.2018 р. по 28.02.2019 р.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18, дійшов висновку про його обґрунтованість та задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині, стягнувши з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 306 325,82 грн. та інфляційні втрати в сумі 821 825,20 грн.
Рішення суду в цій частині сторонами також не оскаржується.
Підставою апеляційного оскарження позивачем рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2019 р. стало непогодження позивача із зменшенням судом заявленої до стягнення пені на 80 % за клопотанням відповідача.
Так, позивачем на підставі умов п. 8.2 договору заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 912 536,65 грн. за загальний період з 26.01.2018 р. по 13.03.2019 р.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на вимоги ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За приписами п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що сума нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних збитків є надмірно великою.
Посилаючись на те, що згідно зі Статутом КП «Теплоенерго» підприємство створено з метою задоволення потреб населення, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності по постачанню гарячої води та теплопостачанню, а також обслуговуванню всіх інженерних мереж, споруд, вузлів тепломереж, тому своєчасність проведення розрахунків відповідача з позивачем прямо залежить від своєчасних розрахунків населення та інших споживачів за надані послуги.
Відповідач стверджує, що відповідно до оборотно-сальдових відомостей по рах. 361.Розрахунки з покупцями з боку бюджетних організацій, які були кінцевими споживачами, їхня заборгованість перед КП «Теплоенерго» складала:
- на 31.12.2018 р. 49 294 876,12 грн. (за 2018 рік);
- на 01.04.2019 р. 68 992 969,85 грн. (за І квартал 2019 року).
Крім того, відповідач зауважив, що майновий стан підприємства є критичним, в періоди, в які виникла заборгованість перед позивачем, фінансова діяльність була збитковою, за 2017 рік збитки становлять 784 тис.грн., у 2018 році - 6 719 тис. грн., на підтвердження чого відповідачем до матеріалів справи надано копії балансу та звітів про фінансові результати.
З огляду на те, що в діях відповідача відсутня вина в порушенні своєчасного виконання зобов'язання, а нараховані штрафні санкції за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності, тому відповідач просив суд першої інстанції, у разі прийняття рішення щодо стягнення з КП «Теплоенерго» нарахованих пені, 3 % річних, інфляційних втрат, - зменшити їх на 80 %.
Згідно з письмовими поясненнями відповідача, які обґрунтовано враховані місцевим господарським судом (т. 1, а.с.207-208), відповідач просив суд у разі прийняття рішення щодо стягнення з КП «Теплоенерго» нарахованої пені, зменшити її на 80 %.
В обґрунтування свого клопотання щодо необхідності зменшення заявленої до стягнення пені на 80 % відповідачем надано до матеріалів справи:
- ліцензію № 286 від 17.08.2012 р. (вид господарської діяльності - постачання теплової енергії, виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на ТЕЦ, ТЕС, АЕС і когенераційних установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії), транспортування теплової енергії);
- баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2017 р. та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік, з яких вбачається збитковість підприємства у звітному році;
- баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018 р. та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік, з яких також вбачається збитковість підприємства у звітному році;
- виписки по рахунку - на підтвердження оплати основного боргу під час розгляду справи господарським судом Полтавської області;
- оборотно-сальдову відомість по рахунку 361 за липень 2018 року - грудень 2018 року, згідно з якою дебіторська заборгованість контрагентів (бюджет, пільги, населення, організації, субсидії) становить 49 294 876,12 грн.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності КП «Теплоенерго» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, тому місцевим господарським судом обґрунтовано враховано соціальну спрямованість його діяльності на безперебійне забезпечення тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, які і є фактичними кінцевими споживачами теплової енергії, виробленою за допомогою поставленого позивачем природного газу.
При цьому, сам по собі фінансовий звіт (баланс) є бухгалтерським документом, який фіксує фінансову діяльність підприємств на певний проміжок часу та не свідчить про збитковість підприємства взагалі, проте такі документи мають оцінюватися судом в сукупності та одночасно й з іншими доказами у справі.
Відповідачем надано до матеріалів справи бухгалтерську звітність за достатньо тривалий проміжок часу, яка свідчить про збільшення збитків КП «Теплоенерго» з кожним звітним роком.
В даному випадку доцільно звернути уваги також і на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем добровільно сплачено переважну частину основного боргу, що свідчить про його намагання виконати взяті на себе зобов'язання належним чином. Тобто, КП «Теплоенерго» не намагається уникнути відповідальності за порушення обсягів та строків оплат, а навпаки вживає заходів задля здійснення повного розрахунку з позивачем.
Оскільки станом на момент прийняття оскаржуваного рішення суду основний борг складав 1 991 721,79 грн., а позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 912 536,65 грн., що становить майже половину основної заборгованості, відтак розмір неустойки є значним, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про зворотнє відхиляються.
Хоча підприємництво є таким видом діяльності, яка за вимогами ГК України здійснюється на власний ризик, слід враховувати і специфіку діяльності підприємства відповідача, яка спрямована на виробництво та постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, а умовами п. 1.2 договору чітко встановлено, що природний газ використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, тому припинення такого постачання через брак коштів для оплати природного газу матиме негативні наслідки для населення м. Кременчук. Крім того, дебіторська заборгованість контрагентів в контексті збитковості підприємства, є також значною.
Позивачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів понесення збитків внаслідок неповного та несвоєчасного розрахунку відповідача за спожитий природний газ, у зв'язку з чим посилання в апеляційній скарзі на недослідження місцевим господарським судом факту заподіяння позивачеві збитків з оцінкою їх розміру відхиляються за недоведеністю.
З огляду на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Полтавської області щодо їх винятковості, що й обумовлює наявність підстав для задоволення клопотання відповідача у згаданій частині, тому суд першої інстанції, з дотриманням балансу майнового інтересу сторін, правомірно зменшив заявлену до стягнення пеню на 80 %, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню в сумі 182 507,33 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність у позивача торгової дебіторської та кредиторської заборгованості у 2016-2017 роках, довго- та короткострокових позик тощо враховується наступне.
Зазначаючи про наявність певних збитків та заборгованості контрагентів, АТ «НАК «Нафтогаз України» не висвітлює в апеляційній скарзі питання наявності прибутків з 2017 року по теперішній час, тобто, не визначає повного спектру своєї господарської діяльності.
Згідно з консолідованим звітом про прибутки або збитки за рік, який закінчився 31 грудня 2017 року (який розміщений на офіційному веб-сайті компанії) чистий прибуток за рік склав 39 449 млн.грн., а відповідно до скороченого консолідованого проміжного звіту про прибутки або збитки за 9 місяців, що закінчилися 30 вересня 2018 року чистий прибуток компанії становить 16 731 млн.грн.
Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що несвоєчасність оплати КП «Теплоенерго» заборгованості значно погіршила фінансове становище АТ «НАК «Нафтогаз України» та вплинула на якість й своєчасність поставки газу для інших споживачів, а протилежного скаржником суду апеляційної інстанції не доведено.
Інші доводи апеляційної скарги в матеріалах справи не знайшли свого підтвердження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду в частині вирішення спору щодо стягнення пені ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2019 р. у справі № 917/667/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено 17.01.2020 р.
Головуючий суддя В.І. Пушай
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков