Провадження № 22-ц/803/1894/20 Справа № 171/1279/19 Суддя у 1-й інстанції - Чумак Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
15 січня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 171/1279/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року, яке ухвалено суддею Чумак Г.А. у місті Апостолове Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 жовтня 2019 року, -
У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 11 березня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно з умовами якої відповідач отримав кредит у розмірі 9 807,29 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.
У порушення ст.ст.526,527,530 ЦК України та умов Генеральної угоди, відповідач зобов'язання за вказаною Генеральною угодою належним чином не виконав, своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до Умов Договору не вносив.
Станом на 17 червня 2019 року заборгованість відповідача за угодою склала 20 890,54 грн., в тому числі: 5 923,07 грн. - заборгованість за кредитом, 4 436,29 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 9 887,56 грн. - заборгованість за пенею, комісією та штрафу відповідно до п.2.2. Генеральної угоди в розмірі 643,62 грн.
Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Кредитним договором б/н від 11 березня 2014 року у сумі 20 890,54 грн. та судовий збір в розмірі 1 921,00 грн.
Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за Договором б/н від 11.03.2014 року на загальну суму 6 467,13 грн., де заборгованість за кредитом - 5 923,07 грн., та судовий збір у розмірі 544,66 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з процентів та неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи. В іншій частині просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності досягнення сторонами кредитного договору згоди про розмір відсотків за користування кредитом та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань, пославшись на те, що суду не було надано належних доказів приєднання відповідача до Умов та правил надання продукту кредитних карт, тоді як між сторонами було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості у письмовому вигляді та в цій угоді сторони погодили розмір відсотків та неустойки, на що суд першої інстанції уваги не звернув, взагалі не дослідивши положення укладеного між сторонами договору, який є чинним та позичальником не сопорюється.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.03.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 9807,29 грн. шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У Заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 17.06.2019 року, становить 20890,54 грн., яка складається з наступного: 5923,07 грн. - заборгованість за кредитом, 4436,29 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 9887,56 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 643,62 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користувався коштами у розмірі 5 923,07 грн., отриманими у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які станом на час звернення позивача до суду з даним позовом не повернуто, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом у розмірі 5 923,07 грн., розмір якої останнім не оскаржується.
Зважаючи на те, що позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості за відсотками та неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у повному обсязі, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відсутності правових підстав для стягнення відсотків за кредитним договором у визначеному позивачем розмірі, а також неустойки, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитом та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитом та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні Договору б/н від 11.03.2014 року сторонами не було погоджено умови щодо порядку, розмірів і строків погашення нарахування відсотків за користування кредитним коштами, а також щодо неустойки за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором. При цьому, суд дійшов висновку, що Умови та Правила надання банківських послуг, які визначають порядок, розміри та строки погашення заборгованості та встановлюють відповідальність позичальника за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань, не можна вважати складовою Кредитного договору б/н від 11 березня 2014 року, оскільки позивачем не надано доказів, що Умови та Правила надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, розумів позичальник ОСОБА_1 при укладенні Договору та погодився з ними.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині названих вимог закону не дотримався.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.
При цьому, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
З матеріалів справи слідує, що 11 березня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (а.с.6).
Відповідно до п.2.1. Генеральної угоди, Банк надав відповідачу кредит в сумі 9 807,29 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з датою погашення заборгованості не пізніше 31 березня 2015 року.
Пунктом 2.2. Генеральної угоди, визначено, що згідно зі ст.ст.212,611,651 ЦК України, при порушенні Позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в цій Генеральній угоді, Умовах та Правилах більш ніж на 31 день, по зобов'язанням, строк яких не настав, Сторони узгодили, що строком повернення кредиту вважається 32-ий день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по Кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує Банку штраф в розмірі 943,62 грн.
Відповідно до п.2.5. Генеральної угоди позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди згідно з Генеральною угодою та Умовами та правилами.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ "Приватбанк" Умовами та Правилами, Тарифами складають між ним та банком Договір, що підтверджується підписом позичальника.
Зазначена угода є чинною та жодною із сторін не оспорена.
Умовами Генеральної угоди передбачено сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з погашенням заборгованості не пізніше 31 березня 2015 року, та штрафу у розмірі 943,62 грн. за порушення строків виконання зобов'язань за цією Угодою.
Отже, у банка були правові підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом по 31 березня 2015 року включно.
Встановивши факт неналежного виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором щодо погашення кредитного ліміту, сплати відсотків за його користування відповідно до вищенаведених умов договору, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 повинен нести відповідальність перед кредитором щодо погашення відсотків за користування кредитними коштами в межах дії строку договору, тобто з 11 березня 2014 року по 31 березня 2015 року включно, а також щодо сплати штрафу у розмірі визначеному п. 2.2. Генеральної угоди.
Заборгованість відповідач по відсотках за користування кредитом, з урахуванням отриманих та сплачених ним сум, за період з 11 березня 2014 року по 31 березня 2015 року, із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 1,5% на місяць складає 962,41 грн. (а.с.4), й цей розмір позичальником не оспорюється.
Вирішуючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 пені та комісії за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 9887,56 грн., колегія суддів дійшла наступних висновків.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, тобто суму, яку фактично отримав в борг позичальник, стягнути складові його повної вартості, зокрема 4 436,29 грн. - проценти за користування кредитними коштами, та нарахованих за порушення умов кредитного договору 9 887,62 грн. - пені і комісії, а також 643,62 грн. - штрафу відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.03.2014 року та умов Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11.03.2014 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємну частину спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними підписуючи Генеральну угоду та заявляючи про приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати сплати неустойки (пені, комісії), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11.03.2014 року домовленості сторін про сплату пені та комісій за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, а саме Генеральна угода не містить помилання про придання позичальника саме до цих Умов, тому їх не можна розцінювати як частину Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 11.03.2014 року, укладеної між сторонами. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені та комісії) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає цілком правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та штрафу з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та зміні - в частині загального розміру заборгованості, який стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та збільшує цей розмірі з 544,66 грн. до 691,56 грн., тобто пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (1 921,00 грн. (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) х 36% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 691,56 грн.).
Також, колегія суддів стягує з ОСОБА_1 на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 308,32 грн. (а.с. 80), тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (2881,50 грн. (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги) х 10,7% (задоволені вимоги апеляційної скарги у відсотковому співвідношенні).
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за штрафу відсотками і штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками та штрафу- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість про процентам за кредитним договором б/н від 11 березня 2014 року за період з 11 березня 2014 року по 31 березня 2015 року в розмірі 962 (дев'ятсот шістдесят дві) гривні 41 (сорок одна) копійка.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» штраф за прострочення виконання умов кредитного договору б/н від 11 березня 2014 року у розмірі 643 (шістсот сорок три) гривні) 62 (шістдесят дві) копійки.
В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками - відмовити.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», змінити, збільшивши цей розмірі з 544,66 грн. до 691 (шістсот дев'яносто однієї) гривні 56 (п'ятдесяти шести) копійок.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року в частині загального розміру заборгованості за кредитом, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», змінити, збільшивши цей розмірі з 6467,73 грн. до 7 529 (семи тисяч п'ятисот двадцяти дев'яти) гривень 10 (десяти) копійок.
В іншій частині рішення суд залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 309 (триста вісім) гривень 32 (тридцять дві) копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 15 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді: