Провадження № 22-ц/803/1930/20 Справа № 213/4014/19 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
14 січня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання: Чубіна А.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо - збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року, яке ухвалено суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 19 листопада 2019 року, -
В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» (надалі ПАТ «ПівдГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від нещасного випадку, який трапився при виконанні трудових обов'язків, загинув його батько ОСОБА_3 Смерть настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, неналежного виконання своїх трудових обов'язків працівниками відповідача та обумовлена неналежним виконанням відповідачем вимог законодавств стосовно створення та підтримання безпечних умов праці. Внаслідок втрати рідного батька позивачу завдана моральна шкода, оскільки він втратив свого батька, якого він сильно любив та поважав. Дізнавшись про смерть батька, позивач зазнав сильне емоційне та психологічне потрясіння, яке відчуває до теперішнього часу і не може відновити свою душевну рівновагу. Після загибелі батька нормальні життєві зв'язки позивача були знищенні, він постійно відчуває почуття туги та самотності і до теперішнього часу не може оговтатись від осягнутого його лиха, досі перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про батька постійно переслідують його. Позивач позбавлений батьківського піклування, турботи та любові рідного батька. На час настання нещасного випадку позивачу було всього 11 років. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача позивачу має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана смертю батька, внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, тому просив суд стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 834 600 гривень.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «ПівдГЗК» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з ПАТ «ПівдГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 2 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що звістка про смерть батька завдала позивачу глибоких моральних та душевних страждань, оскільки, за життя батька, позивач мав з ним міцні соціальні зв'язки, вони відчували взаємне почуття любові один до одного, на момент настання нещасного випадку позивач був малолітньою дитиною та у зв'язку з нещасним випадком, що стався з вини відповідача залишився зростати без батька, на всі дитячі свята в дитячому садку та школі позивач відчував самотність та розпач через відсутність батька. Позивач зазнав сильного емоційного та психологічного потрясіння, яке відчуває до теперішнього часу і не може відновити свою душевну рівновагу. Після загибелі батька, життєві зв'язки з останнім були знищені, позивач постійно відчуває почуття туги та самотності і до теперішнього часу не може оговтатись від осягнутого його лиха, досі перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про батька постійно переслідують позивача. У зв'язку з чим апелянт вважає, що сума стягнутої моральної шкоди з ПАТ «ПівдГЗК» на користь позивача не відповідає принципу розумності, виваженості і справедливості.
В апеляційній скарзі ПАТ «ПівдГЗК» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом не взято до уваги, що причиною нещасного випадку, в результаті якого загинув батько позивача, встановлено його винні дії, оскільки потерпілий порушив вимоги діючих нормативних актів з техніки безпеки та охорони праці.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми ст.440-1 ЦК України для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки в період смерті потерпілого існувала спеціальна норма по відшкодуванню власником підприємства моральної шкоди, а саме Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, які затверджені Постановою КМУ № 472 від 23 червня 1993 року.
ПАТ «ПівдГЗК» зазначає про те, що нещасний випадок з батьком позивача стався внаслідок непереборної сили, а тому на підставі ст. 450 ЦК України, в редакції 1963 року, покладання відповідальності на ПАТ «ПівдГЗК» є безпідставним.
У відзиві ПАТ «ПівдГЗК» на апеляційну скаргу представника позивача зазначає про те, що в апеляційній скарзі представник позивача має на меті лише збільшення суми стягнутих грошових коштів на користь позивача, при цьому позивач для збільшення суми використовує штучні аргументи та доводи, акцентує увагу на вже досліджених доказах судом першої інстанції. Вважають, що така поведінка апелянта свідчить про зловживання процесуальним правами, неприпустимість зловживання якими встановлена ст. 44 ЦПК України. Тому вважають, що апеляційна скарга представника позивача не підлягає задоволенню, просять задовольнити подану ними апеляційну скаргу.
Учасники справи, належним чином, завчасно, повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з'явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, відзиву ПАТ «ПівдГЗК» на апеляційну скаргу представника позивача, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 18).
За життя ОСОБА_3 працював на посаді водія гірничотранспортного цеху ВАТ «ПівдГЗК», правонаступником якого є ПАТ «ПівдГЗК».
ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні трудових обов'язків з ОСОБА_3 стався нещасний випадок, в результаті якого він помер (а.с. 10-17).
Відповідно до додатку №2 Акту причиною нещасного випадку є пристрій ЛЕП-6кВ на території гірничо-транспортного цеху з параметрами такими, що порушують вимоги технічної експлуатації без вжиття заходів щодо дотримання охоронної зони. Порушення п.4.6 "Правил безпеки при експлуатації електроустаткування та електромереж на відкритих гірничих роботах" і п.31 Додатка Е3. "Правил охорони електричних мереж напругою понад 1000 В" та низька виробнича дисципліна серед посадових осіб рудоуправління, гірничо-транспортного цеху і енергослужби комбінату. Порушення п.7.2 "Положення про СУОП на ПГЗК" (а.с. 13).
Згідно додатку №3 до Акту особами, які порушили законодавство про охорону праці є
енергетик кар'єра по мережах і підстанцій гірського ділянки з ремонту електроустаткування в кар'єрі ОСОБА_5 , головний енергетик рудоуправління ОСОБА_9 , начальник гірничо-транспортного цеху ОСОБА_7 , головний енергетик комбінату ОСОБА_8 (а.с. 17).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на ПАТ «ПівдГЗК», суд першої інстанції виходив із того, що нещасний випадок, внаслідок якого помер батько позивача, стався під час його роботи ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок якого позивачу спричинена моральна шкода, яка має бути відшкодована на підставі статті 440-1 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, та із визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскільки, смерть батька позивача настала під час виконання трудових обов'язків внаслідок нещасного випадку в 1998 році, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин сторін положень статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК України фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК України виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК України, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.
Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачці у зв'язку зі смертю її батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,психічних,тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити і з засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зав'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як вбачається з матеріалів справи, батько позивача загинув під час виконання трудових обов'язків.
Внаслідок його смерті позивачу спричинено моральну шкоду, пов'язану із втратою рідної людини, внаслідок чого позивач був позбавлений моральної підтримки, назавжди втративши турботу та підтримку близької людини, що призвело до душевних страждань, порушення нормальних життєвих зав'язків.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
При цьому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що втрата батька завдає позивачу фізичного болю та душевних страждань.
Як вбачається з матеріалів справи, факт смерті потерпілого ОСОБА_3 від нещасного випадку встановлений Актом про нещасний випадок на виробництві від 30 листопада 1998 року, що передбачає право членів сім'ї померлого на відшкодування їм моральної шкоди.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача в частині того, що що судом не взято до уваги, що причиною нещасного випадку, в результаті якого загинув батько позивача, встановлено його винні дії, оскільки потерпілий порушив вимоги діючих нормативних актів з техніки безпеки та охорони праці, виходячи з наступного.
Право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці встановлено ч. 4 ст. 43 Конституції України.
Згідно частин 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Матеріалами справи встановлено, що нещасний випадок стався з ОСОБА_3 при виконанні ним трудових обов'язків, відповідно до Акту про нещасний випадок від 30 листопада 1998 року.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлена вина і відповідача у нещасному випадку. Відповідно додатку №3 до Акту особами, які порушили законодавство про охорону праці є енергетик кар'єра по мережах і підстанцій гірського ділянки з ремонту електроустаткування в кар'єрі ОСОБА_5 , головний енергетик рудоуправління ОСОБА_9 , начальник гірничо-транспортного цеху ОСОБА_7 , головний енергетик комбінату ОСОБА_8 . Факт смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві відповідача встановлений Актом, що передбачає право членів сім'ї померлого на відшкодування їм моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми ст.440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки в період смерті потерпілого існувала спеціальна норма по відшкодуванню власником підприємства моральної шкоди, а саме Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, які затверджені Постановою КМУ № 472 від 23 червня 1993 року,колегія суддів не бере до уваги, оскільки вищевказана норма закону передбачає регулювання питання відшкодування моральної шкоди на час виниклих між сторонами правовідносин.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, що нещасний випадок з батьком позивача стався внаслідок непереборної сили, а тому на підставі ст. 450 ЦК України, в редакції 1963 року, покладання відповідальності на ПАТ «ПівдГЗК» є безпідставним, оскільки смерть потерпілого настала внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідача, який не створив безпечні умови праці, що надає позивачу право на відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, який втратив підтримку близької людини, оскільки після загибелі батька, нормальні життєві зв'язки позивача були знищенні, він постійно відчуває почуття туги та самотності і до теперішнього часу не може оговтатись від осягнутого його лиха, досі перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про батька постійно переслідують його. Позивач позбавлений батьківського піклування, турботи та любові рідного батька. Перелічені негативні явища у позивача викликають переживання, страждання, стрес, депресію.
У зв'язку з чим, доводи апеляційних скарг представника позивача та відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними з вищенаведених підстав.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді: