Комінтернівський районий суд м.Харкова
Номер провадження №1-кп/641/49/2020 Справа №646/4256/17
15 січня 2020 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:
головуючого - судді ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі - ОСОБА_4 ,
за участю прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , який обвинувачується за ч.1 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст.15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України
На розгляді Комінтернівського районного суду м. Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 115 КК України.
До обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України і зазначені судами в ухвалах про обрання та продовження строку тримання під вартою, продовжують існувати.
Захисник ОСОБА_7 проти продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 заперечувала, клопотала про зміну йому міри запобіжного заходу на домашній арешт в нічний час, оскільки ризики прокурором не доведені, а ОСОБА_6 на домашньому арешті буде мати змогу відшкодовувати матеріальну шкоду потерпілим.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника та просив обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Потерпілі підтримали клопотання прокурора, просили продовжити щодо ОСОБА_6 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступного.
Приймаючи до уваги, що ухвала суду від 20 листопада 2019 року про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 припиняє свою дію 18 січня 2020 року, судове провадження не закінчене, прокурором подано відповідне клопотання, тому суд вважає за необхідне розглянути питання щодо зміни або продовження строку запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Так, відповідно до вимог п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення-злочину, свідчать про підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини у справі в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превелює над принципом поваги до свободи особистості.
При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основою чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
При розгляді питання щодо доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 .. Крім того, суд враховує, можливість здійснення тиску обвинуваченим на потерпілих, які просили продовжити термін дії тримання обвинуваченого під вартою, а також враховує суспільну небезпечність інкримінованих йому кримінальних правопорушень та високу імовірність ухилення обвинуваченого від суду.
Підставами продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень-злочинів, тяжкість кримінальних правопорушень, в яких останній обвинувачується.
Крім того, наявність ризиків підтверджується низкою обставин, а саме, особистість обвинуваченого, спосіб його життя, що він не працює, не має постійного джерела доходу, не має міцних соціальних зв'язків, що дає підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих і свідків з метою уникнення відповідальності, що виключає підстави для скасування чи зміни обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Обставини особистого життя та соціальної адаптації у суспільстві свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки обвинуваченого у звичайному житті (враховуючи обвинувачення у вчиненні двох тяжких кримінальних правопорушень, поєднаних з насильством та погрозою його застосування), що дає підстави стверджувати те, що домашній арешт не забезпечить належних гарантій здатності обвинуваченого самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.
Намір ОСОБА_6 відшкодувати потерпілим завдану шкоду не є достатньою підставою для зменшення вказаних ризиків та їх запобіганню.
За таких обставин суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою строком на 60 днів.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 177, 183, 197, 199, 331, 392 КПК України, судова колегія,-
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 про зміну ОСОБА_6 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України строком на 60 днів, тобто до 14 березня 2020 року.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 7 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.
Головуючий суддя- ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_2