09 січня 2020 року справа №812/1818/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Петрощук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року у справі № 812/1818/17 (головуючий суддя І інстанції - Борзаниця С.В.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 листопада 2017 року № 0027231314, -
01 грудня 2017 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0027231314 від 03 листопада 2017 року про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору на суму 67 515,82 грн., 16 878,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 7 986,48 грн. пені, всього на суму 92 381,26 грн. (а.с. 3-9 т. 1).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року у справі № 812/1818/17 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області № 0027231314 від 03 листопада 2017 року відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про збільшення суми грошовою зобов'язання з військового збору на суму 67515,82 грн., 16878,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 7986,48 грн. пені, а всього на суму 92 381,26 грн. (а.с. 86-90 т. 1).
Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДФС у Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, податковим органом зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірними, оскільки прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з порушенням позивачем приписів Податкового кодексу України.
При цьому, відповідачем зазначено, що позивач не є суб'єктом господарювання, щодо якого протягом 2017 року розповсюджується мораторій на проведення перевірок, встановлений Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (а.с. 94-97 т.1).
Позивач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, наполягали на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.01.2006 за № 2 383 017 0000 002247, реєстраційний номер облікової картки платника податку та інших обов'язкових платежів 2557006876. ФОП ОСОБА_1 як платник податків перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності Позивача є: код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); код КВЕД 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів (том 1 арк. спр. 43-44).
Згідно акту Головного управління ДФС у Луганській області №279/12-32-13-14/2557006876 від 29.09.2017 про результати документальної планової невиїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України встановлено порушення самозайнятою особою ОСОБА_1 :
1) п. 44.3 ст. 44, пп. 85.2 ст. 85 ПКУ у результаті чого незабезпечено зберігання первинних, а також інших документів з питань обчислення і сплати належних сум податків (внеску) протягом установлених строків їх зберігання та/або ненадання платником оригіналів документів за період, що перевірявся;
2) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5, п. 198.6 ст.198 ПКУ у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 257683 грн., у тому числі за лютий 2016 року у сумі 54207 грн., за березень 2016 року у сумі 15167 грн., за квітень 2016 року у сумі 43633 грн., за травень 2016 року у сумі 19303 грн., за червень 2016 року у сумі 26971 грн., за липень 2016 року у сумі 18795 грн., за серпень 2016 року у сумі 36140 грн., за вересень 2016 року у сумі 23 965 грн., за жовтень 2016 року у сумі 19568 грн.;
3) п. 198.1, п.198.2, п.198.5, п.198.6 ст.198 ПКУ у результаті чого завищено суму податку, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 197,572 грн., у тому числі за лютий 2016 року у сумі 327 грн., за березень 2016 року у сумі 29 грн., за травень 2016 року у сумі 2845 грн., за липень 2016 року у сумі 21790 грн., за серпень 2016 року у сумі 29726 грн., за вересень 2016 року у сумі 25359 грн., за жовтень 2016 року у сумі 21713 грн. за листопад 2016 року у сумі 40588 грн., за грудень 2016 року у сумі 55432 грн. та заниження за січень 2016 року у сумі 237 грн.;
4) п.51.1 ст. 51, абз. б п. 176.2 ст. 176 ПКУ, порушено порядок заповнення Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1-ДФ), за результатами чого не у повному обсязі відображено відомості про суми виплаченого доходу платника податку;
5) п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п. 177.10 ст.177 ПКУ, у результаті чого не виконано обов'язку стосовно ведення книги обліку доходів та витрат, на підставі якої здійснюється заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи;
6) п. 177.2, п. 177.4 ст.177 ПКУ, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік у сумі 810189,90 грн.;
7) п.п.164.2.17 п. 164.2 ст.164, пп. 168.1.1, пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абзацу а) п.171.2 ст.171, абзацу а) п.176.2 ст.176 ПКУ, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за результатами декларування доходів отриманих від підприємницької діяльності за 2016 рік у сумі 236915,09 грн.;
9) пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1, пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абзацу а) п.171.2 ст.171, абзацу а) п. 176.2 ст. 176, пп. 1.2 п. 16і підрозділу 10 розділу XX ПКУ, у результаті чого занижено військовий збір за 2016 рік у сумі 87258,74 грн.;
10) порушення п.2 ст. 7 ЗУ від 08 липня 2010 року № 2464-VІ „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у результаті чого занижено військовий збір за 2016 рік у сумі 67018,41 грн., у т.ч. за результатами декларування доходів отриманих від підприємницької діяльності за 2016 рік у сумі - 67515,82 грн., за рахунок заниження суми виплати доходів платникам податків у вигляді додаткового блага у сумі - 19742,92 грн.
11) п.2.1, 2.6 ст.2 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за № 40/10320 із змінами та доповненнями, не оприбутковано у касу готівку, яку попередньо було отримано у банку на загальну суму 1316194,96 грн. (арк. спр. 10-37 т.1)
На підставі вищевказаного акту ГУ ДФС у Луганській області складено податкове повідомлення-рішення № 0027231314 від 03.11.2017 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору на суму 67515,82 грн., 16878,96 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 7986,48 грн. пені, а всього на суму 92381,26 грн. (арк. спр. 38 т.1).
Спірним питанням у справі, є правомірність прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на позивача розповсюджується мораторій на проведення перевірок, встановлений Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відтак, спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами проведення незаконної перевірки підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо приналежності позивача до суб'єкта, на який розповсюджується мораторій на проведення перевірки, з огляду на наступне.
Статтею 3 Закон України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII), що визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, передбачено, що органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Статтею 11 Закону № 1669-VII визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення; закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877).
Відповідно до статті 1 Закону № 877 державний нагляд (контроль) це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Статтею 2 Закону № 877 визначено, що цей Закон поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а також вказано, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.
Згідно частини четвертої статті 2 Закону № 877 заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина п'ята статті 2 Закону № 877).
Статтю 2 Закону № 877 доповнено частинами четвертою та п'ятою згідно Закону України від 03.11.2016 № 1726-VІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" щодо лібералізації системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 1726-VІІІ), який набрав чинності з 01.01.2017.
Пунктами 5, 6, 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1726-VІІІ встановлено, що на період проведення антитерористичної операції забороняється проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України суб'єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення.
Установити, що заборона на проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання (в тому числі проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України) поширюється також на суб'єктів господарювання, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення антитерористичної операції.
Заходи державного нагляду (контролю) щодо діяльності суб'єктів господарювання, зазначених у пунктах 5 та 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, можуть здійснюватися у разі їх ліквідації (реорганізації) або за письмовою заявою таких суб'єктів господарювання.
Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються та актуалізуються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Системним аналізом вищевикладеного встановлено, що, починаючи з 01.01.2017 Законом № 1726-VІІІ поширено дію Закону № 877 на заходи контролю, що здійснюються податковими органами.
Відповідно, починаючи з 01.01.2017 на такі заходи контролю поширено й Закон № 1669-VII. Разом з тим, закони № 1669-VII та № 877 слід застосовувати, з урахуванням особливостей, зазначених у пунктах 5 та 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Таким чином, суд дійшов висновку, що на період проведення антитерористичної операції Законами № 1669-VII та № 1726-VІІІ введено мораторій на проведення органами Державної фіскальної служби України планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, або, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення антитерористичної операції.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" місто Сєвєродонецьк, де позивач здійснює свою господарську діяльність, не включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та не відноситься до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не є тим суб'єктом господарювання, щодо якого протягом 2017 року Законами № 1669-VII та № 1726-VІІІ встановлено заборону (мораторій) органам ДФС проводити планові та позапланові перевірки.
З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції про неможливість призначення відповідачем у 2017 році планової документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 внаслідок дії мораторію судом є безпідставними, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Інших доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить, однак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне надати оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню в частині розрахунку суми грошового зобов'язання з військового збору.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктами 16.1.2 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).
Таким чином, на позивача у справі покладений обов'язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків.
Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або у не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
За змістом підпункту 168.1.2 статті 168.1 статті 168 ПК України випливає, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1статті 168 ПК України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Відповідно до абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз наведених положень ПК України дає підстави для висновку, що податковий агент зобов'язаний перерахувати до бюджету утриманий податок під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Згідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до п.п.1.1, п.п.1.2, п.п.1.3, п.п.1.4, п.п.1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Відтак, військовий збір обраховується в розмірі 1,5 відсотка з податку на доходи за відповідний період (у даному випадку 1,5 % від доходу позивача за 2017 рік).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року у справі № 812/1823/17, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 03 листопада 2017 року № 0027221314 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 664256,73 грн. та в частині застосування штрафних санкцій у сумі 332128,37 грн., а всього на суму 996385,10 грн.
Відтак, вищевказаними рішеннями встановлено, що сума чистого оподаткованого доходу за результатами перевірки підлягає збільшенню на суму 810 739,82 грн., і саме з цієї суми має відраховуватись військовий збір позивача за 2016 рік.
Відповідно до розрахунку Головного управління ДФС у Луганській області, наданих до Першого апеляційного адміністративного суду 13 грудня 2019 року (а.с. 169 т.3),сума податкового зобов'язання позивача з військового збору становить 12 161,09 грн. (810739,82*1,5%), розмір штрафної санкції становить 3 040,27 грн. (12161,09*25%), у загальному розмірі - 15 201,36 грн.. Позивачем не надано заперечень та спростування зазначеного розрахунку, з огляду на що суд вважає його доведеним у судовому засіданні.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 03 листопада 2017 року №0027231314, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області в сумі 77 179, 90 грн. (92 381,26 -15201,36).
В іншій частині податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2017 року №0027231314 (на загальну суму 15 201,36 грн.) є правомірним.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду із частковим задоволенням позовних вимог та частковим скасуванням податкового повідомлення-рішення.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року по справі № 812/1818/17 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 листопада 2017 року № 0027231314 - задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2017 року №0027231314, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області в сумі 77 179 (сімдесят сім тисяч сто сімдесят дев'ять гривень) 90 копійок.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 09 січня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 січня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова