про залишення позовної заяви без руху
14 січня 2020 р. м. ХерсонСправа № 540/83/20
Суддя Херсонського окружного адміністративного суду Пекний А.С., перевіривши виконання вимог статей 160-161 КАС України за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина НОМЕР_1 (далі-третя особа), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Корабельного РВ ДВС міста Херсон ГТУЮ у Херсонській області Потапової Т.В. від 27.09.2019р. ВП №59874068 про закінчення виконавчого провадження та зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження за виконавчим листом №698 2019р., справа №821/1142/18, виданим Херсонським окружним адміністративним судом 12.08.2019р.
Крім того, позивач просить поновити строк звернення до суду з даним позовом та звільнити його від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України, з огляду на наступне.
Так, частиною 3 статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України “Про судовий збір”.
Згідно ст.1 Закону України “Про судовий збір” судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Цією ж нормою встановлено, що за подання до адміністративного суду фізичною особою позову немайнового характеру судовий збір складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 1 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн.
Позивач, заявляючи клопотання про звільнення його від сплати судового збору, посилається на пункти 1 та 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
З приводу викладеного суд звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Тому судовий збір за позовну заяву в частині вимоги про стягнення частини заробітної плати не сплачується.
Разом з тим, предметом спору в межах даної справи є оскарження рішення державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, а не про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, посилання позивача на п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" є безпідставним.
Щодо посилань позивача на п.12 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", суд зазначає, що вказаною нормою встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Разом з тим, дана справа не пов'язана з виконанням позивачем військового обов'язку, або виконання службових обов'язків.
Таким чином, у даному конкретному випадку посилання позивача на п.12 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" також є безпідставним.
З наведеного вище убачається, що за подання до суду даного позову, позивачем має бути доданий до нього документ про сплату судового збору у сумі 840,80 грн. або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Окремо суд звертає увагу на строки звернення до суду.
Так, за ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби закріплені статтею 287 КАС України, відповідно до положень якої передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що позивач дізнався про наявність оскаржуваної постанови 21.11.2019р. під час судового засідання у П'ятому апеляційному адміністративному суді. Отже, позивач вважаючи, що його права порушені постановою про закінчення виконавчого провадження від 27.09.2019р., звертається до суду з даним позовом лише 11.01.2020р., при цьому вказує, що про порушення своїх прав він дізнався 21.11.2019р. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, позивач посилається на звернення із скаргами до начальника Корабельного РВ ДВС міста Херсон ГТУЮ у Херсонській області, до Управління ДВС ГТУЮ у Херсонській області та не отриманням від них відповідей на скарги. Разом з тим, з доданих до позовної заяви документів убачається, що 06.12.2019р. Головним територіальним управлінням юстиції у Херсонській області надана відповідь на скаргу позивача у якій позивачу роз'яснено право звернутись до Корабельного РВ ДВС міста Херсон ГТУЮ у Херсонській області або до суду. 21.12.2019р. позивач звернувся із скаргою до начальника Управління ДВС ГТУЮ у Херсонській області.
Вказані причини пропуску строку звернення до суду суд визнає неповажними з огляду на наступне.
Так, позивач підтверджує про обізнаність щодо порушення своїх прав 21.11.2019р., однак строк звернення до суду пропустив у зв'язку із зверненням до начальника Корабельного РВ ДВС міста Херсон ГТУЮ у Херсонській області та до Управління ДВС ГТУЮ у Херсонській області із скаргами.
Разом з тим, звернення позивача із скаргами до інших органів не позбавляло його права на звернення до суду із позовом про оскарження постанови державного виконавця.
Положеннями ст.123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.
Згідно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 р., набула чинності для України 11.09.1997 р.) "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".
Вирішуючи питання стосовно застосування ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (заява №20347/03 §35) зазначено "… пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності…".
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що "…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.".
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
В даному випадку регулювання з боку держави полягає у встановлені строків звернення з позовом до суду.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Зазвичай це обставини, які не залежали від волевиявлення особи або обставини, які об'єктивно перешкоджали у вчасному зверненні до суду.
Отже, позивачу слід надати до суду обґрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, до якої слід додати докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до положень ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене позовна заява відповідно до ч.1 ст. 169 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків, а саме для надання до суду документу про доплату судового збору у сумі 840,80 грн., а також обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом із доданими доказами на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Керуючись ч. 1 ст. 169 КАС України,
ухвалив:
Залишити позовну заяву без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення даної ухвали. .
Після усунення недоліків позовної заяви документи до суду направляти із вказівкою на номер справи 540/83/20 та зазначенням прізвища судді, який прийняв ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
У разі невиконання цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала окремо не оскаржується.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання.
Суддя Пекний А.С.