13 січня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2289/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не вирішення подальших трудових відносин із позивачем;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не пропонування позивачу реальної штатної рівнозначної або відповідної посади в Міністерстві внутрішніх справ або в лавах Національної поліції України;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.04.2019 р. до набрання судовим рішенням законної сили;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
Ухвалою від 04.11.2019 р. позовна заява залишена без руху, позивачу встановлений строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме: для визначення способу захисту своїх прав шляхом подання до суду або уточненої позовної заяви приведеної у відповідності до вимог ст.ст. 160,161 КАС України, або подання заяви в порядку та у відповідності до вимог ст. 383 КАС України, а також для надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
12.11.2019 р. до суду від позивача на виконання зазначеної ухвали надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 15.11.2019 р. відмовлено позивачу у відкритті провадження в частині позовних вимог, а саме: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невирішення подальших трудових відносин із позивачем; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не пропонування позивачу реальної штатної рівнозначної або відповідної посади в Міністерстві внутрішніх справ або в лавах Національної поліції України;
Ухвалою від 15.11.2019 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовними вимогами: - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.04.2019 р. до набрання судовим рішенням законної сили; - стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 13.12.2019 р. відмовлено у задоволенні клопотання представника УМВС у Херсонській області про залучення в якості співвідповідача Державну Казначейську службу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).
Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 24.09.2019 р. звернувся до УМВС України в Херсонській області зі скаргою в якій просив поновити порушені права, надати інформацію чому 24.09.2019 не відбулась співбесіда по вирішенню подальших трудових відносин, поновити на роботі, запропонувати відповідну посаду, сплати грошове забезпечення за відповідні періоди та компенсувати матеріальну та моральну шкоду. Однак, 27.10.2019 р. отримав лист від 24.10.2019р. №641/01/2-2019 у якому УМВС України у Херсонській області повідомило, що питання вирішення подальших трудових відносин із позивачем перенесено на невизначений час та зазначило, що наказом від 13.05.2019 р. №6 о/с скасовано пункт наказу УМВС від 29.01.2019 №3 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 із органів внутрішніх справ та поновлено на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС. Також, вказано, що використовувати ОСОБА_1 на службі в УМВС України в Херсонській області відсутня можливість у зв'язку з ти, що з 07.11.2015 органи міліції припинили здійснення функцій. Позивач вказує, що з 22.04.2019 р. йому не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення тому він позбавлений права на працю та на отримання належного грошового забезпечення. Одночасно позивач стверджує, що бездіяльність відповідача щодо невиплати грошового забезпечення та не поновлення на посаді заподіяла йому моральну шкоду та страждання, тому просить стягнути 100000 грн. належної компенсації. З огляду на зазначене просить позов задовольнити повністю.
10.12.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.06.2019 р. по справі № 540/379/19, наказом ліквідаційної комісії УМВС України в Херсонській області від 13.05.2019 року № 06 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС, проте у зв'язку зі скороченням всіх штатів УМВС України у Херсонській області посадовий оклад позивачу не визначено. У зв'язку із зазначеним, у ліквідаційної комісії відсутній обов'язок та можливість виплатити грошове забезпечення позивачу, як працівнику міліції та відсутні підстави для виплати винагороди у зв'язку з невиконанням будь-якої роботи. Також, заявлену позивачем вимогу про стягнення моральної шкоди на його користь, відповідач вважає безпідставною, оскільки ч.5 ст.23 Цивільного Кодексу України визначено, що моральні шкода відшкодовується одноразово. Зокрема, у справі №540/2520/18 судом стягнуто на користь позивач моральну шкоду у розмірі 10000 грн. за не нарахування та невиплату грошового забезпечення та виконане УМВС України повністю. Також, ОСОБА_1 не доведено факту заподіяння моральних страждань (втрат немайнового характеру) внаслідок протиправності дій УМВС України в Херсонській області. За наведених обставин, просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням наданих доказів, судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду в справі 540/379/19 від 22 квітня 2019 року визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Херсонській області № 3 о/с від 29.01.2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС в Херсонській області, а також поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки Управління Міністерства внутрішніх справ в Херсонській області. Судове рішення набрало законної сили.
Наказом УМВС у Херсонській області "Про особовий склад" від 13.05.2019 р. №6 о/с на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року в справі №540/379/19 скасовано пункт наказу УМВС України в Херсонській області від 29 січня 2019 року №3 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 /М-182548/ та поновлено його на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС.
19.06.2019 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою, відповідно до якої просив негайно запропонувати йому реальну штатну рівнозначну або відповідну посаду в міністерстві внутрішніх справ або в лавах Національної поліції України, і у разі надання ОСОБА_1 згоди одразу призначити на неї шляхом видання відповідного наказу.
Листом від 10.07.2019 №43804/2-20-19 голова ліквідаційної комісії УМВС України повідомив позивача про відсутність можливості використовувати ОСОБА_1 на службі в УМВС Украйни в Херсонській області, оскільки з 07.11.2015 органи міліції припинили здійснення функцій, покладених на них Законом України "Про міліцію", зазначений закон втратив чинність, наказом МВС України "Про організаційно - штатні питання" від 06.11.2015 №1388 скорочені всі штати УМВС, у зв'язку з чим з 07.11.2015 в УМВС України в Херсонській області відсутні будь - які посади, міліція припинила свою діяльність, як правоохоронний орган України.
24.09.2019 р. позивач звернувся до відповідача зі скаргою, відповідно до якої просив терміново поновити на роботі та запропонувати відповідну посаду, сплатити грошове забезпечення за відповідні періоди та компенсувати матеріальну та моральну шкоду.
Листом УМВС України в Херсонській області від 24.10.2019 р. №641/01/2-2019 позивача повідомлено про те, що засідання ліквідаційної комісії УМВС України в Херсонській області з метою проведення з співбесіди щодо попередження ОСОБА_1 про ліквідацію УМВС України в Херсонській області, наступного вивільнення та вирішення питання подальших трудових відносин, яке повинного було відбутись 24.09.2019 р., перенесено на невизначений термін. Відповідача у своєму листі зазначає, що постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 р. по справі №540/379/19 виконана 22.10.2019 р., зокрема - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.01.2019 по 22.04.2019 у розмірі 1821,5 грн. перерахована на картковий рахунок позивача.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не пропонування йому реальної штатної відповідної посади та не нарахування і невиплату грошового забезпечення з 22.04.2019 р. що і стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Структура, умови та порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ встановлені постановою Кабінету Міністрів від 07.11.2007 р. № 1294 та Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства Внутрішніх Справ від 31.12.2007 р. № 499, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896, яка втратила чинність до 31.12.2016 року.
Проте, зазначені нормативно-правові акти не врегульовують порядок визначення грошового забезпечення особі, яка поновлена на роботі, але не працювала з незалежних від неї причин, у зв'язку з чим суд вважає необґрунтованим посилання УМВС України в Херсонській області на те, що при визначенні грошового забезпечення слід керуватись Інструкцією № 499.
Натомість, загальні економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці врегульовано Законом України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (надалі - Закон №108/95-ВР), який на момент розгляду даної справи є чинним.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №108/95-ВР, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Гарантії дотримання прав працівників щодо оплати праці визначено ст. 22 Закону №108/95-ВР, зокрема суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст.115 КЗпП України).
Зі змісту відзиву на позовну заяву УМВС України в Херсонській області, судом встановлено, що з 22.04.2019 р. позивачу не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення, оскільки наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Херсонській області від 13.05.2019 р. № 6 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС без встановлення розміру окладу, надбавок, доплат у зв'язку зі скороченням даної посади зі штатного розпису.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, суд зазначає, що нормами КЗпП України не передбачено, з якого моменту рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі вважається виконаним.
Натомість, положеннями ч. 2 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження", передбачено, що рішення про поновлення особи на роботі вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача.
Як встановлено судом, відповідач не заперечує, що наказом від 13.05.2019 р. № 6 о/с позивача було поновлено на посаді, з якої його було незаконно звільнено, проте розмір грошового забезпечення, а саме розмір окладу, надбавок доплат тощо зазначеним наказом встановлено не було.
Відтак, має місце бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.04.2019 року по день винесення рішення суду.
Суд зазначає, що право громадян на заробітну плату захищене законом. Закріплюючи право кожного на винагороду за працю, держава забороняє будь-яку дискримінацію в оплаті праці. Роботодавець не повинен встановлювати оплату праці, яка погіршує стан працівника в порівнянні з попереднім розміром грошового забезпечення, тим паче в сфері державного регулювання оплати праці. Якщо після виконання роботодавцем рішення про поновлення працівника на роботі (тобто після видання відповідного наказу) працівник фактично не приступив до роботи з вини роботодавця (наприклад, роботодавець не забезпечив робочим місцем, не створив належних умов праці тощо), працівник має право вимагати виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня, коли він фактично приступить до роботи. Таку вимогу роботодавець може виконати добровільно, протабелювавши працівника як такого, що приступив до роботи, або видавши відповідний наказ про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому має зазначити причини, через які поновлений працівник не міг фактично приступити до роботи, тривалість вимушеного прогулу та розмір належної йому виплати.
Також, доводи відповідача про те, що нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 не здійснювалися, в тому числі, у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань та кошторису, суд вважає необґрунтованим, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та до сьогоднішнього дня УМВС України в Херсонській області не ліквідовані, не виключені з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, а тому не позбавлені правосуб'єктності (правоздатності та дієздатності) вчиняти дії, спрямовані на забезпечення прав та інтересів своїх працівників.
З огляду на зазначене, на думку суду, внаслідок вказаної бездіяльності відповідача щодо створення умов для виконання позивачем його посадових обов'язків відповідно до посади, на яку було поновлено ОСОБА_1 , дає підстави для висновку про відсутність вини позивача у фактичному не виконанні посадових обов'язків, а тому такий період перебування позивача у трудових правовідносинах з УМВС України в Херсонській області прирівнюється до вимушеного прогулу працівника.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати. Вимушений прогул працівника має місце при незаконній відмові у прийнятті його на роботу або при несвоєчасному укладенні трудового договору, незаконному відстороненні від роботи, незаконному звільненні або незаконному переведенні на іншу роботу, затримці видачі трудової книжки, неправильному формулюванні в трудовій книжці причини звільнення, якщо воно перешкоджало працевлаштуванню його.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (пункт 4 Порядку № 100).
З огляду на викладене та враховуючи, що позивач не виконував своїх посадових обов'язків з незалежних від нього причин, тому в межах даних спірних правовідносин невиплачене грошове забезпечення підлягає розрахунку виходячи з установленого йому посадового окладу, як це передбачено п. 4 Порядку № 100.
Судом встановлено, що в ході розгляду справ № 821/2082/17, №540/379/19 суд дійшов висновку, що сума місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 900 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, оскільки рішеннями у справах № 821/2082/17 та № 540/379/19 визначений розмір посадового окладу позивача після поновлення на службі, то з урахуванням вимог статті 78 КАС України, вказана обставина не потребує додаткового доказування при вирішенні даного спору.
Виходячи із наведеного вище, суд вважає безпідставним твердження позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого із розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, оскільки такий розрахунок має бути проведений відповідно до Порядку № 100.
Щодо визначення періоду, який підлягає включенню до розрахунку спірної суми грошового забезпечення позивача, суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 р. у справі №540/379/19 вирішено питання щодо стягнення з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме 22.01.2019 по 22.04.2019 включно у розмірі 1821,5 грн. Вказана вимога виконана відповідачем 22.10.2018 р., середній заробіток сплачений позивачу відповідно до встановленого розміру, після чого жодних нарахувань та виплат заробітної плати ОСОБА_1 відповідачем не здійснювалося.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що період з 23.04.2019 р. по день винесення судового рішення прирівнюється до вимушеного прогулу в межах даних спірних правовідносин, а тому позивач мав право на отримання середньомісячного грошового забезпечення саме за період з 23.04.2019 р. по дату винесення судового рішення по даній справі.
При цьому, суд зазначає, що способом захисту особи від порушень, які полягають у протиправній бездіяльності, є зобов'язання суб'єкта владних повноважень до вчинення відповідних дій.
З урахуванням конституційного положення про поділ влади (ст. 6 Конституції України), судове рішення, за загальним правилом, не може бути актом, який замінює рішення чи дію, які за законом повинні бути вчинені відповідним органом виконавчої влади.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати та зобов'язання УМВС України в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 23.04.2019 р. по 13.01.2020 р. (дата винесення судового рішення) з урахуванням його посадового окладу у розмірі 900 грн., з відрахуванням сум доходів і зборів.
Щодо позовних вимог про відшкодування з відповідача моральної шкоди позивачу, суд зазначає наступне.
Обгрунтовуючи підстави для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що у нього пригнічений емоційний та душевний стан, підвищився тиск, погіршився настрій, розпочалась депресія, він пережив моральні страждання, адже порушились нормальні життєві зв'язки, що вимагає від нього нових додаткових зусиль для організації свого життя, для відстоювання справедливості, для чергового звернення до суду за захистом порушених прав, для пошуку засобів на існування у зв'язку із неотриманням заробітної плати.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, зазначив, що ч.5 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується одноразово. Зазначає, що судом вже було стягнуто з УМВС України у Херсонській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Також, вказує, що позивачем взагалі не надано жодних доказів на підтвердження наявності завданої моральної шкоди в розумінні ст. 23 ЦК України, на яку він посилається як на підставу для її відшкодування.
Надаючи оцінку позиціям сторін, суд враховує наступні правові норми.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 5 ст. 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи частини 1 статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
При цьому, частина 2 ст. 6 КАС України передбачає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ проти Російської Федерації" (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі "Антипенко проти Російської Федерації" (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації" (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі "Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі "Грідін проти Російської Федерації" (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).
З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 5 ст. 23 ЦК України, якою передбачено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, оскільки у справі № 540/2520/18 судом стягнена моральна шкода, завдана позивачу хоч і тотожною протиправною бездіяльністю, проте у інший період з 23.03.2018 р. по 19.02.2019 р., відтак суд вважає, що, продовжуючи чинити протиправну бездіяльність по відношенню до позивача, будучи обізнаним із встановленням такої бездіяльності протиправною рішенням суду, що набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, відповідач завдає позивачу моральну шкоду.
Оскільки суд прийшов до висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 23.04.2019 р., визнавши тим самим порушення відповідачем права ОСОБА_1 на отримання заробітної плати, суд вважає, що позивач зазнав моральних страждань та має право на отримання відшкодування моральної шкоди, яку суд оцінює у 10000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано суду належних доказів наявності законних підстав для невиплати позивачу належних йому сум заробітку.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2019 р. по 13.01.2020 р., відтак - задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі позивач звільнений від сплати судового збору, а також згідно із п.13 ч.2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
З огляду на зазначене питання розподілу судових витрат суд не вирішує.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2019 р. по 13.01.2020 р.
Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській (код ЄДРПОУ 08592333; 73003, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) суму грошового забезпечення за період з 23.04.2019 р. по 13.01.2020 р. виходячи із розміру посадового окладу - 900 грн., з відрахуванням обов'язкових платежів.
Стягнути з УМВС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08592333; 73003, м. Херсон, вул. Лютеранська,4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 10000,00 (десять тисяч) грн. у якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Морська Г.М.
кат. 106030000