Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 січня 2020 р. № 520/13840/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під.) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
1. Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області, по встановленню ОСОБА_1 , пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу 28 років.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області, провести ОСОБА_1 , перерахунок та виплату пенсії в розмірі 79% грошового забезпечення за вислугу 28 років у відповідності до ст. 13 Закону України (2262), яка діяла на 02.02.2004 року; ст. 51; 64 Закону України (2262) "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб": Закону України (1283-ХІІ) «Про індексацію грошових доходів населення» від 07 серпня 1991 року; Законом України (№2050-ІІІ) "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням стоків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.2000 року та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159, починаючи з 01 січня 2016 року, та сплатити її одноразово однією сумою з урахуванням вже виплаченої пенсії.
3. Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом забов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати в установлений судом термін з моменту набрання рішенням законної сили та забов'язати падати звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є незаконними, оскільки вони порушують право позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 19.12.2019 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.
Представником відповідача 03.01.2020 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що з 01.01.2016 року пенсію позивача перераховано відповідно до ч.4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103, за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі довідки, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. Відповідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону №1166 від 27.03.2014 року, що діє на час виникнення права на перерахунок) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. У зазначеній редакції положення Закону № 2262-ХІІ були застосовані відповідачем при обчисленні розміру пенсії позивачу-при її перерахунку з 01.01.2016 року.
Крім того відповідачем зазначено, що розмір пенсії позивача після проведених перерахунків збільшився. Таким чином, умови його пенсійного забезпечення не погіршилися, а відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є пенсіонером органів внутрішніх справ України з 03 липня 2000 року, та отримує пенсію відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується пенсійною та справою № 100/24608, та пенсійним посвідчення НОМЕР_1 від 19.01.2004р.
Відповідно до копії довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №10331 від 18.11.2019р. про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років (вислуга років 28 років) відповідно до Закону України (Закон 2262), яку позивач отримав 22.11.2019р. встановлено, що розмір його грошового забезпечення становить 79%.
З 01.01.2016 року відповідачем пенсію позивача перераховано відповідно до ч.4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103, за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі довідки, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та встановлено максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті 70 % відповідних сум грошового забезпечення.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Пунктом 8 розділу II Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011 р., та пунктом 23 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набрав чинності з 01.05.2014 р., до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" було внесено зміни та цифри "90" замінено цифрами "80" та цифри "80" замінено цифрами "70" відповідно.
Тобто, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії (з 79% до 70% сум грошового забезпечення) відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміна максимального розміру пенсії з 86% до 70% сум грошового забезпечення, що відбулася у ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.05.2018 року.
Внесені Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" зміни до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.
Частиною 3 статті 1-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, як Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" так і Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено зменшення основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.
Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону № 2262-ХІІ у часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України [перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що при розрахунку розміру підвищення до пенсії на підставі Постанов Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 максимальний її розмір має обраховуватися із вказаного у довідці грошового забезпечення станом на 01.05.2018, але виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 10 грудня 2013 року № 21-420а13 та № 21-348а13, від 17 грудня 2013 року № 21-445а13, та Верховним Судом в постановах від 03.04.2018 № 175/1665/17 та від 24.04.2018 № 686/12623/17.
З урахуванням вищевказаного, суд приходить до висновку, що відповідач при проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії протиправно зменшив розмір пенсії за вислугу років з 79 % на 70% грошового забезпечення, а тому, позовні вимоги в частині визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області, по встановленню ОСОБА_1 , пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу 28 років та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області, провести ОСОБА_1 , перерахунок та виплату пенсії в розмірі 79% грошового забезпечення з 01 січня 2016 року, з урахуванням вже виплаченої пенсії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача стосовно компенсації втрати частини доходу, то суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» (Закон № 2050-ІП) підприємства, установи, організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Виходячи із зазначених норм, відповідні права позивача можна буде вважати порушеними лише у разі, якщо компенсація не буде йому виплачена у тому ж місяці, що і заборгованість.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів
особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що права позивача можуть бути порушені в майбутньому.
Таким чином суд дійшов висновку, що оскільки на даний час між сторонами існує спір щодо перерахунку пенсії, заборгованість по пенсії відсутня, а відтак компенсація не може бути нарахована та виплачена, а тому позовні вимоги в частині компенсації втрати частини доходу, не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням термінів її виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
З аналізу викладеного вбачається, що нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії.
Таким чином, вимоги адміністративного позову щодо зобов'язання відповідача виплатити компенсацію є необґрунтованими, оскільки пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача відносно зобов'язання здійснити перерахування пенсії одним платежем суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними та спрямовані на вказівку алгоритму виконання зазначеного рішення суду.
Стосовно вимоги про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це прерогатива суду.
В своєму ж позові про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, та не надав доказів того, що прийнята постанова суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись. Тому дана вимога позивача не підлягає задоволенню.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під.) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області по встановленню ОСОБА_1 , пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення за вислугу 28 років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в розмірі 79% грошового забезпечення з 01 січня 2016 року, з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 512 (п'ятсот дванадцять) грн. 26 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.