справа №380/236/20
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 січня 2020 року м. Львів
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп'як О.О., перевіривши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» до Личаківського відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
До суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» (79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176) до Личаківського відділу Державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області (79019, м. Львів, просп. В. Чорновола,39) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії якій він просить суд:
- визнати бездіяльність Личаківського відділу Державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області щодо невнесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно протиправною;
- зобов'язати Личаківський відділ Державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області вчинити реєстраційну дію - внести відомості до Державного речових прав на нерухоме майно про зняття арешту.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
До позовної заяви долучено копію постанови про закінчення виконавчого провадження № 28401109 від 06.03.2014 року. Як вбачається з тексту вказаної постанови, підставою для її прийняття є постанова Господарського суду Львівської області від 05.02.2014 року у справі №5015/1763/12, ВАТ «Прикарпатпромарматура» ідентифікаційний код 00218319 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі наказу від 22.07.2011 р. № 5015/2414/11, виданого Господарським судом Львівської області, у зв'язку із визнанням ВАТ «Прикарпатпромарматура» банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури. ПАТ «Прикарпатпромарматура» було визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру постановою Господарського суду Львівської області у справі № 5015/1763/12 від 05.02.2014 року. Вищезазначена постанова набрала законної сили за наслідками її апеляційного оскарження 10.11.2014 року.
Відповідно до долученої до матеріалів справи копії постанови Господарського суду Львівської області від 05.02.2014 року у справі №5015/1763/12 ВАТ «Прикарпатпромарматура» визнано банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.
Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги стосуються визнання бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні №28401109 щодо примусового виконання наказу №5015/2414/11 від 22.07.2011 року Господарського суду Львівської області, зняття арештів, накладених органом ДВС з приводу виконання рішення господарського суду в господарській справі.
Статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи про банкрутство чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.
Господарський суд має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання зазначених обставин, про що виноситься ухвала.
У відповідності до частини 7 статті 22 вказаного закону, господарський суд за заявою розпорядника майна скасовує арешти з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.
Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, у тому числі скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.
Пунктом 7 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема визнання боржника банкрутом.
Згідно частини 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Наведена норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Верховний Суд України у постанові № 16/047 від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14 зазначив, що системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Спірні правовідносини виникли з моменту прийняття постанови про закриття виконавчого провадження № 28401109 від 06.03.2014 року та стосуються бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні №28401109 щодо примусового виконання наказу №5015/2414/11 від 22.07.2011 року Господарського суду Львівської області про стягнення з ВАТ «Прикарпатпромарматура» на користь ТзОВ «Експансія» забезпечувального платежу, держаного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому не зняття відповідачем арешту, на що звертає увагу позивач, не змінює правову природу відносин, які виникли в даному випадку між позивачем та відповідачем з приводу примусового виконання наказу №5015/2414/11 від 22.07.2011 року, що видано Господарським судом Львівської області та в межах виконання якого було накладено оскаржуваний арешт.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суд також враховує висновки Великої палати Верховного суду, викладених у постанові у справі №324/1018/17 від 20.09.2018, в якій зазначено, що якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, а також судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, то заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні.
Також судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі № 815/7008/15 від 05 грудня 2018 року, в якій Суд відмітив, що оскільки постанова про арешт майна боржника стосуються виконання рішень у цивільній справі, то такі вимоги мають розглядатися судом, який видав виконавчий документ.
Таким чином, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд справ спорів зазначеної категорії не поширюється.
Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виходячи із суті права та інтересу, за захистом яких звернулася позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» до Личаківського відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, слід відмовити, оскільки його вирішення віднесено до компетенції господарського суду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у випадку, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись п. 1 ч.1 ст. 170, ст.ст. 242, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Роз'яснити, що вирішення даного спору здійснюється в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна