13 січня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/2293/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
доСозонівської сільської ради Кропивницького району у Кіровоградській області (вул.Паркова, 5, с. Созонівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область)
провизнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просить:
1) визнати дії Созонівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області щодо відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою та передачі у власність для садівництва та городництва земельної ділянки, загальним розміром 0,12 га за адресою - АДРЕСА_1 , викладеної в рішенні Созонівської сільської ради №556-18/19 від 07.06.209 року - незаконними;
2) зобов'язати Созонівську сільську раду надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою та передачі у власність для садівництва та городництва земельної ділянки, загальним розміром 0,12 га за адресою - АДРЕСА_1 на підставі заяви гр. ОСОБА_1 від 13.05.2019 року за №238.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вона звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,12 га по АДРЕСА_1 для ведення садівництва. Натомість, відповідним рішенням Созонівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області відмовило у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, тому позивачка, вважає, що її права порушені та наполягає на задоволенні адміністративного позову.
Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наполягає на правомірності дій Созонівської сільської ради при винесенні оскаржуваного рішення із чітким дотриманням вимог чинного законодавства, а тому наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог (а.с.64-65).
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.1).
04.10.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.51-55).
Ухвалою суду від 09.10.2019 року у відповідача зобов'язано подати до суду відзив, письмові пояснення та всі документи, що стосуються оскаржуваного рішення (а.с.59-60).
17.10.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.64-65).
Відповідно до ухвали від 18.11.2019 року суд ухвалив перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.104).
Відповідно до ухвали від 29.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі та ухвалено подальший розгляд справи по суті здійснити у порядку письмового провадження (а.с.114).
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 звернулась до Созонівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області з письмовою заявою від 13.05.2019 року Вх.238 про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва, орієнтовним розміром 0,12 га по АДРЕСА_1 (а.с.68).
Рішенням від 07.06.2019 року №556-18/19 відповідачем відмовлено позивачці у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва в зв'язку із тим, що на вказану земельну ділянку вже надано дозвіл на відведення учаснику АТО (а.с.22, 67).
Не погоджуючись з таким рішенням позивачка звернулась до суду з даним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Предметом даного спору, є встановлення правомірності дій Созонівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області при прийнятті рішення на засіданні 18-тої сесії 7 скликання від 07.06.2019 року №556-18/19 стосовно відмови позивачці у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва в зв'язку із тим, що на вказану земельну ділянку вже надано дозвіл на відведення учаснику АТО.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, суд зауважує, як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
При цьому, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до вимог статті 92 Конституції України, статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.
Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
У відповідності до п. "б" ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
При цьому, з огляду на зміст п. п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На підставі п. "в" ч. 1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Аналіз вищенаведених законодавчих норм свідчить про наявність у позивачки можливості отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак, за умови, якщо таке право не було використано раніше.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР від 21.05.1997 р. (далі-Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Проаналізувавши вищевказані положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва.
При цьому, згідно ч.ч. 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.
Судом встановлено, що позивачка звернулась із відповідною заявою до Созонівської сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га по АДРЕСА_1 (а.с.68).
За результатами розгляду заяви, із урахуванням поданих до них документів, Созонівською сільською радою 07.06.2019 року прийнято рішення №556-18/19, яким відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва з підстав надання дозволу на відведення вказаної земельної ділянки іншій особі (а.с.22).
Доказів на підтвердження реєстрації права власності на зазначену позивачкою земельну ділянку за якою небудь особою суду не надано.
При цьому, суд зауважує, що наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.
Отже, виходячи із встановлених фактичних обставин у справі у взаємозв'язку із вказаними положеннями чинного законодавства, суд вбачає порушення чинного законодавства відповідачем при прийнятті рішення оскаржуваного рішення, та наголошує на не дотриманні відповідачем вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування», оскільки вказаними законодавчими положеннями визначено вичерпний перелік підстав для відмови громадянам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.
Таким чином, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України.
Суд звертає увагу відповідача на те, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Згідно цієї ж статті державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» засадами державної реєстрації прав є: обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Слід також зазначити, що в рамках адміністративного судочинства бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Отже, стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та передачі у власність для садівництва та городництва земельної ділянки, загальним розміром 0,12 га за адресою - АДРЕСА_1, 17, с. Созонівка на підставі заяви гр. ОСОБА_1 від 13.05.2019 року за №238, суд зазначає наступне.
Як вбачається з рішення Созонівської сільської ради, відмова в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою мотивована виключно наданням дозволу на відведення вказаної земельної ділянки іншій особі.
При цьому, відповідач не перевіряв та не надавав оцінку документам, доданим позивачкою до відповідної заяви.
За таких обставин, суд позбавлений можливості дослідити та надати оцінку рішенню відповідача за наслідками перевірки цих документів. Це означає, що вимога про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є передчасною.
Водночас, ч. 2 ст. 9 КАС України надає суду право вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає за необхідне для повного захисту прав та законних інтересів позивачки зобов'язати відповідача повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 13.05.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га. по АДРЕСА_1.
Також суд зауважує, що під час повторного розгляду заяви позивачки та дотримуючись порядку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, встановленого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідач, за умови встановлення відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу (якими є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), повинен за заявою позивача прийняти рішення про надання такого дозволу. Натомість відмовляючи у наданні дозволу відповідач зобов'язаний навести усі підстави для відмови з посиланням на норми законодавства, якими такі підстави встановлені.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
VI. Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В матеріалах справи містяться докази щодо понесення ОСОБА_1 , витрат по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (а.с.2).
Отже, відшкодуванню підлягають вказані витрати понесені позивачами за рахунок бюджетних асигнувань Созонівської сільської ради Кропивницького району у Кіровоградській області.
Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Созонівської сільської ради Кропивницького району у Кіровоградській області (вул. Паркова, 5, с. Созонівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Созонівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області щодо відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою та передачі у власність для садівництва земельної ділянки, загальним розміром 0,12 га за адресою - вул.Садова, викладеної в рішенні Созонівської сільської ради №556-18/19 від 07.06.209 року - незаконними.
Зобов'язати Созонівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області (вул. Паркова, 5, с. Созонівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область) повторно, з урахуванням висновків суду по справі, розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.05.2019 року Вх.238 про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва, орієнтовним розміром 0,12 га по АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Созонівської сільської ради Кропивницького району у Кіровоградській області (вул. Паркова, 5, с. Созонівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 січня 2020 року.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук