13 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/11511/19
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
8 листопада 2019 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, у якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 7 червня 2019 року №74 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у встановленому законом розмірі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, однак, рішенням комісії Міністерства оборони України було відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, з посиланням на те, що інвалідність позивачу встановлено у понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Допомога у зв'язку з встановленням ступеня втрати працездатності в сумі 14469,00 грн виплачена.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
21 листопада 2019 року на адресу суду позивачем надіслано клопотання про долучення до матеріалів справи копії витягу з протоколу від 5 жовтня 2018 року №297 (а.с.34).
2 грудня 2019 року до відділу документального забезпечення суду у строк та у порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України від відповідача надійшов відзив. У якому відповідач проти позову заперечує, в обґрунтування заперечень зазначив, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності чи більшого ступеня втрати працездатності, виплата одноразової грошової допомоги, у зв'язку із змінами, не відбувається. Відповідач зазначив, що з дня встановлення ступеня втрати працездатності 15% до дня встановлення III групи інвалідності минуло понад два роки. Таким чином, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII дворічний строк обчислюєтеся з дня перлинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має (а.с.37-40).
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був мобілізований у ЗСУ (а.с.16-21).
15 травня 2015 року ОСОБА_1 отримав вогнепальне сліпе осколкове поранення правої бокової поверхні живота. Інорідне тіло правої нирки. Поранення отримане за обставин: під час виконання обов'язків військової служби в ході проведення антитерористичної операції та ведення бою під час мінометного обстрілу спостережного посту батальйонної тактичної групи в районі південної околиці м.Авдіївка Донецької області (копія довідки від 26 травня 2015 року №1424/вос а.с.24).
28 жовтня 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено 15% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що сталося 12 травня 2015 (довідка МСЕК серія ЖИА №004766 від 28 жовтня 2015 року (а.с.13).
У зв'язку з встановленням 15% втрати працездатності ОСОБА_1 була виплачена допомога в сумі 14469,00 грн.
27 грудня 2016 року позивачем було укладено контракт з відповідачем (а.с.25-27).
Відповідно до довідки відповідача від 27 червня 2017 року №4693 позивач у період з 30 січня 2017 до 27 червня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області (а.с.28).
Згідно з наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 січня 2017 року №28 ОСОБА_1 було призначено на посаду кулеметника (а.с.29).
Під час проходження служби, під час обстрілу, в районі населеного пункту Кримське Луганської області ОСОБА_1 отримав мінну вибухову травму (МВТ), закриту черепно-мозкову травму (ЗЧМТ). струс головного мозку, закриту тупу травму грудного відділу хребта без порушення функцій спинного мозку, забій тазу, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №2739.
27 червня 2017 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із закінченням строку дії контракту ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини і усіх видів забезпечення (а.с.30).
20 серпня 2018 року під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААБ №101618 від 20 серпня 2018 року (а.с.14).
У зв'язку з встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності ОСОБА_1 звернувся до відповідача з питання призначення йому одноразової грошової допомоги.
Згідно з протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 червня 2019 року №74, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги з підстав, того, що ОСОБА_1 28 жовтня 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 15% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що сталося 12 травня 2015 року (довідка МСЕК серія ЖИА №004766 від 28 грудня 2015 року), а 20 серпня 2018 року під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААБ №101618 від 20 серпня 2018 року). Тобто, на думку відповідача, з дня встановлення ОСОБА_1 ступеня втрати працездатності 15% і до дня встановлення III групи інвалідності минуло понад два роки. Таким чином, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає про таке.
У силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України, передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, як інваліду ІІІ групи, встановлену йому при первинному огляді з 20 серпня 2018 року.
Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці МСЕК.
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, який набрав чинності з 1 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2014 року.
Згодом, Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (набрав чинності з 1 січня 2017 року, далі - Закон №1774-VIII) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Тобто, на момент первинного встановлення позивачу часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності - 28 жовтня 2015 року зазначений вище Закон №2011-ХІІ у редакції змін, які набрали чинності 1 січня 2017 року, та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
Саме вказані норми стали підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, у силу статті 58 Конституції України, норми пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у редакції Закону №1774-VІІІ, яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 до 2018 року, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.
Стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 1 січня 2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно 20 серпня 2018 року та з іншим формулюванням причин інвалідності, ніж встановлені позивачу 28 жовтня 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК та встановленням ступеня втрати працездатності 15%.
Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №825/1380/18.
Окрім того, комісія Міністерства оборони України не врахувала, що у 2017 році позивач під час обстрілу отримав травми, внаслідок яких позивачу 20 серпня 2018 року встановлено ІІІ групу інвалідності, яка не пов'язана із пораненням, отриманим позивачем у 2015 році за інших подій.
За приписами статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей” визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Так, третю групу інвалідності ОСОБА_1 встановлено саме з 20 серпня 2018 року, що підтверджується довідкою МСЕК від 5 листопада 2018 року.
Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Крім того, суд зазначає, що за результатами аналізу практики Європейського Суду з прав людини (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України) та статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у встановленому законом розмірі, слід зазначити, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
За такого правового врегулювання, адміністративний суд позбавлений можливості зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд наголошує, що відповідно до абзацу другого частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, для повного захисту прав позивача в рамках заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", та в Порядку, затвердженому постановою КМУ №975 від 25 грудня 2013 року, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, що Міністерством оборони України неправомірно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 261-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 7 червня 2019 року №74 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язати Житомирський обласний військовий комісаріат повторно направити документи розпоряднику бюджетних коштів, Міністерству оборони України, щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву про призначення та нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності 3 групи з 20 серпня 2018 року, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, відповідно до положень статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та у Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.М. Гурін