Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 січня 2020 р. Справа№200/14140/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Дяченко А.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Торецька, б. 285)
про визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, відповідно до якого просила суд визнати постанову про закінчення виконавчого провадження №59212104 від 04.11.2019 незаконною та скасувати означену постанову.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/11414/18, було задоволено її позовні вимоги до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, суд зобов'язав Костянтинівсько-Дружківське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити позивачу пенсію за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2018 року.
У зв'язку з тим, що боржник не виконував рішення суду самостійно, позивач направив виконавчий лист до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області для подальшого виконання в примусовому порядку.
За заявою позивача було відкрито виконавче провадження № 59212104, але 20.11.2019 року на адресу позивача поштою надійшла постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.11.2019. Як причину повернення виконавчого документа стягувачу зазначено нездійснення авансування позивачем витрат виконавчого провадження. З даною постановою позивач не погоджується через те, що вона не сплатила авансовий платіж, бо не вимагала представника виконавчої служби звертатися до суду з заявою про заміну способу та порядку виконання рішення.
Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає такими що порушують його права, оскільки рішення суду до теперішнього часу не виконано.
Ухвалою від 27 грудня 2019 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 13 січня 2020 року, з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених статтями 268-272, 287 КАС України.
13 січня 2020 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву разом з матеріалами виконавчого провадження, відповідно до якого, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на наступне.
04.06.2019 року державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження АСВП № 59212104.
21.06.2019 року до Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби надійшов лист від Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому зазначалося, що боржник поновив виплату пенсії ОСОБА_1 та здійснив нарахування недоотриманої пенсійної виплати з 01.07.2016 року по 31.08.2018 року. Заборгованість по пенсії за період з 01.07.2016 року по 31.08.2018 року, яка становить 33650,90 грн., нараховано, однак виплата буде проведена після ії фінансування.
01.11.2019 року відповідачем надіслано листа до стягувача вих. № 15.17143-212 з проханням здійснити авансування витрат виконавчого провадження в розмірі 576,30 грн. - витрат на сплату судового збору; та 69 грн. - витрат за користування АСВП, а всього 645,30 грн. у строк до 06.11.2019 року.
Згідно статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбаченого статтею 43 Закону України «Про виконавче провадження», незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.
04.11.2019 року державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Хартовою М.Є. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа без подальшого виконання.
Надаючи обґрунтування своєї позиції, Костянтинівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Центрально-міським ГУ ГМВС України у Донецькій області 27.05.1997 року, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Позивач отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
27.12.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівсько - Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій останнього щодо припинення виплати пенсії з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2018 року та зобов'язання Костянтинівсько - Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити пенсію за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2018 року задоволено у повному обсязі та зобов'язано Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з липня 2016 року по серпень 2018 року.
Невиконання рішення суду в самостійному порядку спонукало позивача звернутися до відповідача з заявою про відкриття виконавчого провадження для подальшого виконання рішення суду в примусовому порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Відтак встановлено, що виконавче провадження АСВП № 59212104 відкрито 04.06.2019 року, копії постанови про відкриття виконавчого провадження направлено сторонам.
Положеннями статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, зазначається вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та боржник попереджається про кримінальну відповідальність.
Відповідачем повідомлено, що штрафи при примусовому виконанні рішення суду, в порядку, визначеному ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» не накладалися, що стягувач обґрунтовує тим, що на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановлений факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Відтак, відсутність бюджетних асигнувань на виконання рішення суду у державного органу є поважною причиною для його невиконання.
Такої правової позиції дотримується Перший апеляційний адміністративний суд (постанова від 22.01.2019 по справі № 243/7272/18, постанова від 30.10.2018 по справі № 0540/5651/18-a, постанова від 18.12.2018 по справі № 243/7271/18) та Касаційний адміністративний суд Верховного суду України (постанова від 24.01.2018 по справі № 405/3663/13-а, постанова від 21.02.2018 по справі № 814/2655/14, постанова від 13.06.2018 по справі № 757/29541/14-а).
До того ж, накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 674/1315/18 від 14.01.2019 року зазначено, що по даному питанню вже сформована практика застосування відповідних правових норм, і що дана правова позиція вже була висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року по справі 405/3663/13-а, від 13 червня 2018 року по справі №757/29541/14-а.
11.10.2019 року державний виконавець звернувся із заявою до Донецького окружного адміністративного суду про заміну способу та порядку виконання рішення суду в порядку ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодовиконання судових рішень», ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2019 по справі №200/11414/18-а заяву державного виконавця Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про заміну способу та порядку виконання рішення залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору у розмірі 576,30 грн. та надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з для отримання копії відповідної ухвали.
01.11.2019 відповідачем направлено позивачу листа з проханням здійснити авансування витрат виконавчого провадження у розмірі 645,30 грн. у строк до 06.11.2019 року та попереджено про повернення їй виконавчого документа у разі нездійснення нею авансового внеску в порядку визначеному ст.ст. 37, 43 Закону України «Про виконавче провадження».
04.11.2019 державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесено оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа стягувачу АСВП № 59212104 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Статтями 2, 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено що, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) і представляє собою сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, Закон України «Про виконавче провадження», Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відтак, порядок примусового виконання рішень за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульовано ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При здійсненні виконавчого провадження АСВП № 59212104 державним виконавцем штрафи не виносилися через те, що причини невиконання рішення суду боржником визнанні державним виконавцем, з урахуванням сталої судової практики, поважними, крім того, накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Згідно ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Аналіз вказаних норм приводить суд до висновку, що порядок виконання рішень судів та інших органів регламентовано не виключно Законом України «Про виконавче провадження», окремі питання виконавчого провадження врегульовані іншими Законами та нормативними актами.
Відтак, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зобов'язує державного виконавця звертатися до суду з відповідною заявою, якщо рішення суд не виконано протягом двох місяців з моменту відкриття виконавчого провадження, на відміну від Закону України «Про виконавче провадження», де державному виконавця надано право звернення з такою заявою до суду.
Питання щодо практики застосування норм права у випадку колізії роз'яснено Листом Міністерства юстиції України від 26.12.2008 N 758-0-2-08-19, зокрема, колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).
Відтак, існує і декілька способів, за якими можливо визначити нормативно-правовий акт, яким слід керуватися. У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Аналізуючи положення ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд звертає увагу, що останній прийнятий раніше ніж Закон України «Про виконавче провадження».
Однак, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначає деякі особливості виконання рішень судів, за якими боржниками є державні органи; державні підприємство, установа, організація; юридичні особі, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства, на відміну Закону України «Про виконавче провадження», який регламентує загальний порядок виконання рішень судів, інших органів, посадових осіб.
Оскільки, боржник за виконавчим провадженням № 59212104 є органом державної влади, суд приходить до висновку, що ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є спеціальною нормою у відношенні до ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», та підлягає застосуванню в даному випадку, тобто державний виконавець у випадку невиконання рішення суду протягом двох місяців з дня відкриття виконавчого провадження зобов'язаний звернутися з заявою про заміну способу та порядку виконання рішення суду у випадку встановлення неможливості його виконання в порядку та у спосіб визначений рішенням суду або наявності обставин, що ускладнюють його виконання.
Відповідно до п.п. 1, 11 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства
юстиції України 20.04.2016 № 1183/5, відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, є структурним підрозділом та підпорядковується міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України (через відповідні управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.
Відділ утримується за рахунок Державного бюджету України.
Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», п.п. 8, 11 розділу І цього Наказу визначено, що до витрат виконавчого провадження відноситься сплата судового збору.
Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 8 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до ставок судового збору, затвердженого Законом України «Про судовий збір».
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до адміністративного суду про зміну чи встановлення способу, порядку судового рішення сплачується судовий збір 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», тобто за рахунок коштів органу державної виконавчої служби, авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 травня 2019 рок № 2-р(II)/2019, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами, щодо обов'язку стягувачів сплачувати авансовий внесок при відкритті виконавчого провадження.
Положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Статтею 43 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб'єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов'язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов'язаний додатково здійснити авансування таких витрат.
З метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов'язкового авансування стягувачем.
Після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.
Аналізуючи норми ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку, в частині першій цієї статті визначений вичерпний перелік витрат виконавчого провадження, які можуть бути здійснені за рахунок обов'язкового додаткового авансування.
Згідно частини другої цієї статті, інші витрати виконавчого провадження підлягають обов'язковому авансуванню стягувачем тільки у випадку, якщо такі витрати не встановлені Міністерством юстиції України.
Однак, як вже зазначалося, сплата судового збору є одним з видів витрат виконавчого провадження, встановленим наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження».
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають обов'язкового авансування витрат на сплату судового збору стягувачем та такі витрати можуть бути здійснені за рахунок коштів Державного бюджету України, як це визначено ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо авансування витрат виконавчого провадження за користування Автоматизованою системою виконавчого провадження у розмірі 69 грн. суд зазначає наступне.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що витрати виконавчого провадження за користування АСВП включаються до мінімальних витрат виконавчого провадження та стягуються з боржника на підставі відповідної постанови державного виконавця, тобто Закон України «Про виконавче провадження» чітко покладає обов'язок сплати таких витрат на боржника.
Таким чином включення таких витрат до витрат, що потребують додаткового авансування є необґрунтованим.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачу надано строк для здійснення відповідного платежу в строк до 06.11.2019, а оскаржувана постанова винесена 04.11.2019, тобто без дотримання державним виконавцем строку, який він сам надав стягувачу для здійснення авансування витрат виконавчого провадження.
Викладене свідчить про порушення з боку відповідача прав стягувача на повне та своєчасне виконання рішення суду, необґрунтованість вимог державного виконавця щодо здійснення додаткового авансування, а тому протиправність і передчасність винесення оскаржуваної постанови.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
27.12.2019 ухвалою про відкриття провадження у справі позивачу відстрочено сплату судових витрат до ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Торецька, б. 285, ЄДРПОУ 35035126) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати постанову Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про повернення виконавчого документа стягувачу АСВП № 59212104 від 04.11.2019 протиправною та скасувати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 13 січня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.М. Кониченко