14 січня 2020 року Справа № 160/11689/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Луніної О.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
21.11.2019 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), в якій просить суд зобов'язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 27.06.2011 року, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , мешкала в Україні та з червня 2011р. виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. 19.06.2019 року представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до відповідача із заявою про поновлення позивачці виплати пенсії за віком. Представник позивач зазначає, що до даної заяви було додано всі необхідні та достатні документи для поновлення позивачу пенсії, однак, рішенням Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.07.2019 року представнику позивача було відмовлено у поновленні ОСОБА_1 пенсії за віком. Не погодившись із вказаним рішенням пенсійного органу, представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав ОСОБА_1 .
27.11.2019 року Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та призначено до розгляду на 25.12.2019 року.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву.
Позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відображена у відзиві на позовну заяву та полягає у безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Так, відповідач зазначив, що у наданій заяві не вказано по батькові заявника, що унеможливлює ідентифікувати її як ОСОБА_1 . Додана до заяви копія закордонного паспорту незавірена належним чином, що п.2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, відповідач зауважив, що пенсійний орган не мав правових підстав для поновлення пенсії ОСОБА_1 за наданими документами, оскільки із наданих представником ксерокопій документів відсутні документи, які засвідчують місце проживання (реєстрації) позивача в Україні.
У відповіді на відзив представик позивача підтримує доводи, викладені у позовній заяви, зазанчає, що ним були надані усі необхідні документи, які передбачені законодавством та додаються до заяви про поновлення пенсії, тому законні підстави для відмови у поновленні ОСОБА_1 пенсії за віком відсутні. Право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
Як встановлено судом ОСОБА_1 є громадянкою України на підставі паспорта громадянина України серія та номер НОМЕР_2 , виданого 01.03.2011 року органом 1219.
По досягненню пенсійного віку та за наявності необхідного страхового стажу, позивачці була призначена пенсія за віком.
У позовній заяві зазначено, що перед виїздом за кордон ОСОБА_1 мешкала за адресою: АДРЕСА_2 .
У червні 2011 року позивач виїхала з України за кордон на постійне місце проживання з постановкою на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська від 02.06.2011 року закрито особовий рахунок і припинено виплату пенсії в зв'язку з виїздом в інший район.
Як зазначено у позовній заяві, 19.06.2019 року представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до відповідача із заявою про поновлення позивачу виплати пенсії.
Рішенням Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформленим у вигляді листа за №183/03-08/2019 від 30.07.2019 року представнику позивача було відмовлено у поновленні позивачці пенсії за віком.
Не погодившись із позицією пенсійного органу і відповідним рішенням, представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, суд доходить висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених КАС України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакці постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи до ГУПФУ в Дніпропетровській області 19.06.2019 року звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності. За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п.1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, суд вважає безпідставним.
Згідно п. 2.8 Порядку при поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).
Суд звертає увагу, що додаткові документи можуть надаватися, а не є обов'язковими, оскільки пенсія позивачу вже була призначена.
Відтак, суд не погоджується з позицією відповідача, що позивачем не дотримано форми звернення за поновленням пенсії, та вказує, що наведені підстави відмови у поновленні пенсії є протиправними.
Стосовно строку, з якого пенсію позивачу слід поновити, суд зазначає наступне.
З дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд зазначає, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення строків звернення до суду та наслідки їх пропущення. Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а та від 18.09.2018 у справі №199/5647/17 та ін.
Позовна заява направлена до суду 15.11.2019 року, що підтверджується маркуванням на конверті, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права (19.06.2019 року), отже, позов підлягає задоволенню від дати звернення до органу ПФУ - з 19.06.2019 року.
Проте позовні вимоги за період з 27.06.2011 року по 15.05.2019 року слід залишити без розгляду.
А в задоволенні позову в частині вимог за період з 15.05.2019 року по 18.06.2019 року слід відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до органу ПФУ, що зумовлює необізнаність суб'єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області(Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 19.06.2019 року у розмірі, передбаченому законодавством, з урахуванням індексації та надбавок.
Позовні вимоги за період з 27.06.2011 року по 15.05.2019 року залишити без розгляду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094 , код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна