09 січня 2020 року Справа № 160/10737/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення позивачу пенсії протиправною;
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладене у листі від 31.07.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позову зазначено, що 21.08.1996 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 21.02.1997 року і станом на сьогоднішній день, призначеної по закону пенсії не отримує. З метою реалізації свого права на поновлення пенсії, позивач у цій справі звернулась до відповідача з особистою відповідною заявою про поновлення їй пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Проте, відповідач незаконно відмовив в поновленні виплати пенсії. Дії щодо такої відмови вважає неправомірними і дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв'язку із чим звертається до суду.
Ухвалою суду від 06.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та відкрито загальне позовне провадження.
Представник ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надав відзив на позов, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач при звернення до відповідача із заявою про поновлення пенсії не надала жодного документа, який би засвідчив місце проживання на території України, громадянство України, документ, що засвідчує особу. За результатами розгляду заяви представника позивача, територіальним органом Пенсійного фонду України надана відповідь, в якій наведено порядок та підстави поновлення виплати пенсії із посиланням на норми законодавства та повідомлення про відмову у поновлені виплати пенсії ОСОБА_1 . З приводу вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини доходів, зазначив, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки доходів, на які посилається позивач нараховано не було. Відповідач зазначив, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду.
Представник позивача надав відповідь на відзив, у якій підтримав доводи, викладені у позовній заяві.
02.12.2019 року відкладено підготовче засідання на 26.12.2019 року, у зв'язку з неявкою учасників справи.
26.12.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.01.2020 року.
В судове засідання 09.01.2020 року представники учасників справи не з'явилися. Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі. Представник відповідача у прохальній частині відзиву на позов просив здійснювати розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданим 06.08.2008 року.
Позивачу була призначена пенсія за віком з 11.07.1992 року відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У зв'язку з виїздом до Ізраїлю у 1997 році виплату пенсії позивачу припинено.
14.05.2019 року позивач засобами поштового зв'язку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009 року (а.с. 29).
Листом від 31.07.2019 року №3390/03.20-26 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовлено у поновлені виплаті пенсії ОСОБА_1 . В обгрунтування відмови зазначено, що пенсія може бути поновлена громадянину України або іноземцю чи особі без громадянства, за умови оформлення належним чином документів щодо проживання на території України.
Позивач, не погодившись з відмовою у поновлені їй виплати пенсії, звернулась до суду з цим позовом.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
З дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, оскільки виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Отже, позивач як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії.
Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок №22-1), серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Пунктом 1.7 Порядку №22-1 передбачено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду відповідно до статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьої статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З огляду на вищевикладене слід дійти висновку, що позивач як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте поновлення виплати пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання дій, пов'язаних з її поновленням, зокрема, подання заяви про поновлення виплати пенсії, при цьому, дата поновлення пенсії повинна визначатися в межах строку звернення до суду, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а також встановлено, що така заява може подаватися як особисто пенсіонером, так і його представником.
Зазначена правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 31.10.2019 року у справі №160/7699/18 та підлягає врахуванню адміністративним судом відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку №22-1).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Як встановлено матеріалами справи, позивачем до заяви про поновлення виплати пенсії додано копію паспорту для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий 06.08.2008 року на ім'я ОСОБА_1 .
Відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, відповідач у відповіді від 31.07.2019 року №3390/03.20-26 зазначив, що пенсія може бути поновлена громадянину України або іноземцю чи особі без громадянства, за умови оформлення належним чином документів проживання на території України, тому законних підстав для поновлення виплати пенсії немає.
Суд вважає, що посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують місце її проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, позивач, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
За наведених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у поновлені виплаті пенсії, відтак рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 31.07.2019 року №3390/03.20-26 підлягає скасуванню.
В той же час, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача не поновлення позивачу пенсії, оскільки в даному випадку мали місце протиправні дії відповідача (рішення від 31.07.2019 року №3390/03.20-26, яким відмовлено у поновлені пенсії).
Стосовно строку, з якого пенсію позивачу слід поновити, суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 09.01.2020 року залишено без розгляду позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача провести поновлення виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 року по 28.04.2019 року, у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду.
Судом встановлено, що позивач подав позовну заяву до поштової установи 29.10.2019 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права - 14.05.2019 року.
Водночас, в задоволенні позову в частині вимог про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії за період з 29.04.2019 року по 13.05.2019 року слід відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинила активних дій щодо звернення до Управління ПФУ, що зумовлює необізнаність суб'єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі №160/7699/18 та від 12.03.2019 року у справі №752/10522/16-а.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 14.05.2019 року.
Стосовно позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, суд приходить до висновку про їх передчасність, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі №160/7699/18.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при звернення з позовною заявою до суду сплатила судовий збір у розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується копією квитанції від 29.10.2019 року №63424.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 384,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , яке викладене у листі від 31.07.2019 року №3390/03.20-26.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 14.05.2019 року року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар