м. Вінниця
14 січня 2020 р. Справа № 120/3634/19-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук Максим Петрович, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
про: визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про:
- визнання протиправною бездіяльності, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об'єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області;
- зобов'язання повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об'єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області із урахуванням висновків суду та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати дозвіл на розробку технічної документації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 (два) га за межами Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, за результатами розгляду якого 12.08.2019 р. йому відмовлено з тих підстав, що земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та приватизація не є можливою на підставі технічної документації.
На думку позивача, така відмова суперечить ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання відмови не існувало.
Представником відповідача поданно відзив на позов в якому зазначив, що позивачу слід було звернутись із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки змінюється цільове призначення землі. Окрім того, земельна ділянка, на яку бажає позивач отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою перебуває в оренді у іншої особи. За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
05.12.2019 р. ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання про залученні третьої особи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.
09.07.2019 р. ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об'єднання земельної ділянки із кадастровим номером №0525681600:05:003:0090 орієнтовною площею 2, 00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області.
Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням бажаного місця розташування земельних ділянок, копію паспорту та ідентифікаційного номеру, копію інформації з ДЗК про земельну ділянку.
За наслідком розгляду вказаного звернення, 12.08.2019 р. надано відповідь № КО -13049/0-2870/0/95-19, якою позивачу повідомлено, що не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації та, що земельна ділянка перебуває в оренді іншої особи. Відтак, у зв'язку із невідповідністю поданого клопотання відсутні підстави для надання дозволу.
Не погоджуючись з такою позицією бездіяльністю суб'єкта владних повноважень позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України.
Частиною 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Пунктом "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Із положень ст. 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з п.п. 31, 50 п. 4 Положення № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.
Пунктом 7 Положення № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналізуючи позицію відповідача щодо неможливості надання дозволу, з підстав перебування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, в оренді іншої особи, суд вказує на наступне.
Як зазначалось вище, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв'язку з перебуванням земельної ділянки в оренді іншої особи.
Окрім того, перебування землі в оренді іншої особи не впливає на прийняття рішення про надання/відмови у наданні дозволу.
Так, при наданні дозволу вимагається згода землекористувача у разі вилучення у такого (землекористувача) землі. При цьому, порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 ЗК України.
Згідно ч. 1, 2 та 5 вказаної норми, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених ч. 9 цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.
З аналізу наведеного видно, що земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, можуть вилучатись відповідними органами для суспільних та інших потреб на підставі рішення такого органу та виключно за згодою землекористувача.
Отже процедура вилучення земельної ділянки, відповідно до процитованої норми, застосовується виключно до земельних ділянок, які надані у постійне користування. Останнім, в розумінні ч. 1 ст. 92 ЗК України, - є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Водночас, згідно визначення, наведеного у ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Окремо суд посилається також й на рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року, у якому зазначено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Отже, враховуючи наведене суд констатує, що поняття "постійне користування" земельною ділянкою та "оренда землі" не є тотожними та мають різні юридичні наслідки.
За таких обставин та враховуючи, що земля, на яку претендує позивач, використовується іншою особою на підставі договору оренди, отже не перебуває у нього у постійному користуванні, відтак, згода землекористувача не вимагається. А отже, відсутні правові підстави для відмови у наданні дозволу позивачу, з мотивів перебування земельної ділянки в оренді іншої особи.
Стосовно доводів відповідача щодо неможливості приватизації землі на підставі технічної документації, то тут суд вказує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та така (підстава), як неможливість приватизувати на підставі документації відсутня. Більш того, суд акцентує увагу й на те, що в матеріалах справи міститься наказ №2-13524/15-19- СГ від 12.08.2019 року, яким надано дозвіл на розробку дозволу саме технічної документації на ту ж саму землю, з тих самих підстав ПП "Агротемп Плюс".
Оцінюючи оскаржувану відповідь, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у ч. 2 ст. 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:
- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;
- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або винення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Так, повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.
Даним Положенням чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
Пунктом 8 Положення встановлено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем, всупереч вимог ста. 118, 122 ЗК України, не прийнято по суті рішення за наслідком розгляду поданого позивачем клопотання, а тому така бездіяльність є протиправною.
При цьому, судом не беруться до уваги позиція представника відповідача щодо того, що позивач мав звернутись до управління із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки така не була підставою для відмови у надання дозволу, яка викладена в листі останнього від 12.08.2019 року.
Водночас надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , необхідно зазначити, що згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято по суті рішення за наслідком розгляду поданого позивачем клопотання. За таких обставин суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень, розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 , від 09.07.2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу суд вказує наступне.
Як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб'єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак , такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.
Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.
За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 - 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 768, 40 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 384,20 грн. (1/2 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька, 63, ЄДРПОУ 39767547) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 09.07.2019 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об'єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2, 00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.07.2019 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об'єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2, 00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області із урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, ЄДРПОУ 39767547).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович