31 березня 2010 р. № 34/138-09-4089
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіОстапенка М.І.,
суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мегалайн"
нарішення господарського суду Одеської області від 26 жовтня 2009 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 січня 2010 року
у справі№ 34/138-09-4089
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мегалайн"
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Термофлекс"
пророзірвання договору і стягнення грошових коштів
участю представників сторін:
від позивача -Ігнатенко М.П.
відповідача -Костін Г.Б., Хархан О.В.
У серпні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Мегалайн" звернулось до господарського суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Термофлекс" про розірвання укладеного між сторонами договору підряду № 01/07/ПД/08/3 від 01.07.2008 року і стягнення в порядку статті 1212 ЦК України сплаченого підряднику за умовами даного договору авансу у розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26 жовтня 2009 року (суддя -Ю.Фаєр), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 січня 2010 року (головуючий -В.Картере, судді -В.Жеков, В.Пироговський), у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплати виконану роботу.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 1 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Мегалайн" (замовник) і товариством з обмеженою відповідальністю "Термофлекс" (підрядник) укладено договір підряду №01/07/ПД/08/3, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання своїми силами та матеріально-технічними засобами виконати роботи, визначені у п.1.2 у торгівельному центрі ОВІ, який будується за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Старо-Миколаївська дорога, с.Лески, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити зазначені роботи.
Пунктом п.1.2 цього договору сторони погодили, що монтаж систем виконується підрядником відповідно до наданої замовником проектної документації.
За умовами п.1.3 цього договору остаточний строк виконання робіт підрядником -100 календарних днів від дати оплати авансу відповідно до п.п.5.1.1 зазначеного договору, згідно з яким замовник перераховує підряднику аванс на придбання будівельних матеріалів, експлуатацію машин та механізмів у повному розмірі, після підписання сторонами даного договору протягом трьох банківських днів з дня отримання замовником рахунку-фактури, за узгодженою сторонами сумою, яка ґрунтується на затвердженій сторонами специфікації.
Пунктами 1.4, 1.5 цього договору визначено, що підрядник починає виконувати роботи протягом трьох календарних днів з моменту оплати замовником авансу відповідно до п.п.5.1.1 п.5.1 зазначеного договору, надання завдання та проектно-технічної документації. Вартість робіт визначена сторонами та вказана у кошторисній документації, яка є додатками №1, 2, 3, 4, 5, 6 до даного договору. Зміни в кошторисну документацію вносяться за взаємною згодою сторін.
Наявна у матеріалах справи копія платіжного доручення свідчить про те, що позивачем 03.07.2008 року було здійснено перерахування відповідачу передбаченого договором підряду авансу у розмірі 100 000,00 грн.
Підставою для подання позову замовник вважає те, що виконавець без пояснення причин покинув будівельний майданчик, внаслідок чого, на день звернення до суду, прострочення виконання зобов'язання виконавця склало 270 календарних днів. У зв'язку із цим позивач заявив вимогу про розірвання договору підряду і повернення йому на підставі статті 1212 ЦК України сплаченого авансу.
Однак, в ході розгляду спору господарськими судами було встановлено, що, отримавши вказаний авансовий платіж, відповідачем на виконання своїх зобов'язань було здійснено купівлю матеріально-технічних засобів для виконання робіт, які в подальшому за видатковими накладними були передані позивачу.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, після отримання вказаного авансу, працівники підрядника приступили до виконання робіт на визначеному договором об'єкті протягом трьох днів, про що відповідач листом від 28.07.2008р. повідомив позивача і вказав, що роботи не виконувалися у повному обсязі з причин технічної неготовності об'єкту будівництва для проведення відповідних робіт; роботи проводилися 09.07.2008 р., 21.07.2008 р., 22.07.2008р.
Листами від 11.08.2008 року і від 18.08.2008 року підрядник повідомив замовника про неможливість виконувати монтажні роботи у зв'язку із тим, що замовником не було надано проектної документації і технічного завдання.
Водночас, в ході розгляду даного спору, позивачем, в порядку статей 33, 34, 36 ГПК України, належних і допустимих доказів надання відповідачу проектної документації і технічного завдання до господарського суду подано не було.
Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що позивачем не було доведено вчинення відповідачем істотного порушення договору, а за рахунок перерахованих відповідачу грошових коштів, на виконання умов договору підряду, для виконання монтажник робіт, були придбані і передані позивачу необхідні матеріально-технічні засоби, що свідчить про відсутність ознак набуття відповідачем даних грошових коштів позивача без достатніх правових підстав у розумінні статті 1212 ЦК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мегалайн" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 26 жовтня 2009 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 січня 2010 року у справі за № 34/138-09-4089 -без змін.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Суддя
П.Гончарук
Суддя
Л.Стратієнко