Номер провадження: 2-о/225/45/2020
Єдиний унікальний номер судової справи: 225/226/20
14 січня 2020 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Скиба М.М.,
за участю секретаря судового засідання Федорцовій І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за заявою заявника-адвоката Карнаухова Андрія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа Торецький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України,
ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою в інтересах ОСОБА_1 , в якій ставить питання про встановлення факту народження дитини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території в м. Горлівка ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_3 . Заявник отримала медичне свідоцтво про народження зразку, що використовується на тимчасово окупованій території та через представника звернулася до Торецького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з метою оформлення державної реєстрації народження дитини та отримання свідоцтва про народження встановленого зразка. Однак, представнику заявника було відмовлено в реєстрації народження та видачі свідоцтва про народження, оскільки представлені ним документи не підтверджують факт народження дитини.
Вичерпавши всі можливі дії щодо реєстрації народження своєї дитини, заявник змушена звернутися до суду з заявою про встановлення факту народження.
Представник заявника та заявник до судового засідання не з'явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, просили задовольнити заявлені вимоги.
Представник заінтересованої особи - Торецького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, тому суд розглядав справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.7 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горлівка Донецької області ОСОБА_1 , яка у зареєстрованому шлюбі не перебуває, народила доньку, про що було видано медичне свідоцтво про народження.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року
№ 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», територія м. Горлівка, де народилась ОСОБА_3 на даний час є тимчасово окупованою територією.
У зв'язку із неможливістю виконання повноважень відділами державної реєстрації актів цивільного стану Донецької та Луганської областей в районі проведення антитерористичної операції, їх повноваження здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за межами цих територій. Кожен громадянин України, який переселився з району проведення антитерористичної операції, має право звернутися до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану на його вибір для вирішення питань, що входять до їх компетенції.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до ч.1 ст.144 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Згідно ч.3,4 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 року, будь-які органи, їх посадові особи та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не визначеному законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Враховуючи специфіку даної категорії справ з позиції доказування факту, що має юридичне значення, за умови що такий факт стався на тимчасово окупованій території України, важливо враховувати також позицію Міжнародного суду ООН та практику Європейського суду з прав людини.
Так, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки" - документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Зазначена позиція знаходить своє підтвердження у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії". У даному висновку зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (надалі ЄППЛ) послідовно розвиває цей принцип ("намібійські винятки") у своїй практиці. Так, якщо у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de_facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96).
Таким чином, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", встановлює обов'язковість прецедентів Європейського суду для національних судів України та впроваджує в українське судочинство практику європейських стандартів прав людини. Згідно ст. 17 цього Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, з огляду на норми українського законодавства, Конституції України, практики Міжнародного суду та Європейського суду з прав людини суд вважає, що при розгляді справи про встановлення факту, що має юридичне значення (народження або смерть особи), суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження або смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів. При цьому необхідно розуміти та враховувати, що можливості заявника по збору доказів народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України є істотно обмеженими, у той час як встановлення цього юридичного факту має істотне значення для реалізації цілої низки особистих та майнових прав людини.
Враховуючи, що згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, суд на підставі поданих доказів, а саме: копії медичного свідоцтва про народження (дублікат) № 339 від 17.12.2019, копії обмінної картки ОСОБА_1 , копії індивідуальної картки вагітної і породіллі ОСОБА_1 , фотокартки, де зображена ОСОБА_1 у період вагітності та з новонародженою дитиною, приходить до висновку про доведеність заявником факту народження ОСОБА_3 .
При чому, згідно ч.3 ст. 317 ЦПК України передбачено, що у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.
Згідно ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Оскільки заявник по справі не перебувала у шлюбі з батьком народженої нею дитини, то запис батька дитини у Книзі реєстрації народжень необхідно провести за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записати за її вказівкою.
З огляду на викладене, суд вважає що дійсно для проведення державної реєстрації народження дитини є об'єктивні перешкоди. З метою захисту прав і свобод громадян України, якими є заявник та його дитина, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про встановлення факту народження дитини, бо законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати громадянину України ОСОБА_1 свідоцтво про народження її дитини, виданого державним органом України.
Керуючись ст. ст.12,81,89,263, 315, 317 ЦПК України, суд,-
Заявлені вимоги задовольнити повністю.
Встановити факт народження громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 першої дитини жіночої статі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Горлівка, Донецька область, Україна.
Записати матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку м. Горлівка Донецької області, громадянку України.
Запис про батька дитини провести відповідно до вимог ст.135 СК України
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.
Суддя: М.М. Скиба