Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
13 січня 2020 р. справа № 520/12910/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонька А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (пров. Інженерний, буд. 7, м. Харків, 61166) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 квітня 2019 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015,2016, 2017,2018,2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 квітня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог було зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 не провела з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідачем - Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України 23.12.2019 року надано відзив на позовну заяву, в якому із позовними вимогами відповідач не погодився, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Зазначає, що з приводу виплати компенсації позивач звернувся із заявою тільки у 2019 році. Заяву позивача було розглянуто і повідомлено по суті про наявність підстав для нарахування компенсації за невикористані дні відпустки саме за останній рік, який передував звільненню.
В обґрунтування своїх доводів зазначає також, що з системного аналізу змісту положень законодавства, можна дійти висновку, що особам, які мають статус учасника бойових дій, нормами спеціального законодавства передбачена пільга, у формі додаткової відпустки із збереженням заробітної плати терміном 14 днів на рік. Вважає, що нарахування та виплату компенсації за не використану відпустку особам УБД, то остання повинна здійснюватися виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців служби.
Позивачем через канцелярію суду 23.12.2019 р. подана відповідь на відзив, в якому позивач з позицією суб'єкта владних повноважень не погоджується спростовуючи їх викладеними у відповіді на відзив доводами. Зокрема, зазначає, що позицію позивача підтримує Велика палата Верховного Суду України, яка викладена у висновках по зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 року.
Відповідно до положень ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.1 ст.262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , перебував на військовій службі в різних органах Держприкордоислужби. Останнє місце військової служби позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), де отримував грошове забезпечення.
Матеріалами справи підтверджено, що наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05.04.2019 № 184-ОС був виключений зі списків частини у зв'язку із закінченням терміну дії контракту. Згідно цього наказу остаточною датою закінчення військової служби було визначено 02.04.2019 року (а.с. 10).
Судом встановлено, що у 2015 році ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 та Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції від 10.11.2014 №10/294. (а.с. 18, 19).
Позивач зазначає у позові, що у зв'язку з його звільненням, йому проводилися певні виплати, але жодних письмових документів з питань щодо проведених виплат та остаточного розрахунку, позивач не отримував.
ОСОБА_1 направлений запит до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України стосовно надання інформації чи виплачувалась йому грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки. У разі, якщо таку компенсацію не було виплачено, просив здійснити її виплату.
Листом від 21.11.2019 № 11/Л-56/П1-6088 Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України повідомило ОСОБА_1 про те, що виплата грошової компенсації за невикористані протягом 2015-2019 років додаткові відпустки, як учаснику бойових дій - йому не здійснювалась (а.с. 12-17).
Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, ОСОБА_1 звернувся за захистом свої прав з даним позовом до суду.
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно із п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
За змістом ст. 4 Закону України “Про відпустки” установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ділі по тексту закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015- 2018 роках відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
До вказаного висновку дійшов Верховний суд у рішенні від 16.05.2019 р. у зразковій справі №620/4218/18.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших витрат позивачем не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (пров. Інженерний, буд. 7, м. Харків, 61166) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 квітня 2019 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015,2016, 2017,2018,2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 квітня 2019 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 січня 2020 року.
Суддя Бідонько А.В.