13 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4801/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
09 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:
- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії у випадку втрати годувальника, призначеної ОСОБА_2 , внаслідок допущених грубих порушень вимог ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу»;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області провести перерахунок пенсії неповнолітньому ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 60 відсотків середньомісячного заробітку його померлого годувальника-батька ОСОБА_3 , визначеного довідкою прокуратури Полтавської області від 31.03.2016 р. за № 18-169/вих16 відповідно до вимог ч. 19 ст. 86 Закону У країни «Про прокуратуру», а також надбавку до пенсії у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу»;
- встановлення судового контролю шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області подати у десятиденний строк з часу набрання законної сили звіту про виконання рішення суду.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 на підставі положень ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з втратою годувальника, як член сім'ї прокурора, повинен отримувати пенсію у розмірі 60 відсотків середньомісячного заробітку, виходячи із суми 13176,63 грн, зазначеної у довідці прокуратури Полтавської області від 31.03.2016 р. за № 18-169/вих16. Також, на думку позивача, при перерахунку пенсії відповідач має врахувати пільги передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки ОСОБА_3 проходив строкову військову службу в Демократичній Республіці Афганістан та є учасником бойових дій.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву послався на відсутність правових підстав для перерахунку пенсії позивача, оскільки з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про прокуратуру" не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються. Вказував, що згідно з частиною 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ від 14.10.2014 (зі змінами та доповненнями), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Оскільки на даний час відповідний нормативний акт не прийнято, то підстав для перерахунку пенсії немає. Зазначав про відсутність документів про визнання заявника ветераном війни, особою на яку поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" або особою, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною (для підвищення пенсії згідно зі статтями 10-12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"). Пояснював, що рішення судів, які набрали законної сили, виконуються Управлінням в межах покладених зобов'язань, а тому підстав для встановлення судового контролю та встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення немає.
Учасники справи надали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що 31.03.2016 ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про перерахунок призначеної пенсії в зв'язку з підвищенням посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013 підвищено розміри заробітної плати працівникам прокуратури.
ГУПФУ в Полтавській області листом від 11 квітня 2016 року № 26/Б-06 відмовив ОСОБА_3 в перерахунку пенсії, посилаючись на те, що раніше призначені пенсії не перераховуються з 01 червня 2015 року згідно п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 31.05.2016, яке набрало законної сили 15.09.2016, визнано протиправними дії Полтавського об'єднання управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_3 з 01 квітня 2016 року. Зобов'язано Полтавське об'єднання управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 квітня 2016 року, виходячи з розрахунку 90 % від суми місячної заробітної плати на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 23 березня 2016 року № 18-156/вих16, у зв'язку з підвищення заробітної плати працівникам прокуратури згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013.
Ухвалою суду від 09.09.2016 виправлено описку у резолютивній частині постанови Ленінського районного суду м. Полтави від 31 травня 2016 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Полтавського об'єднання управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, а саме у другому абзаці резолютивної частини постанови слова та цифри: «на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 23 березня 2016 року № 18-156/вих.-16» замінити словами та цифрами: «на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 31 березня 2016 року № 18-169/вих.16».
31 березня 2016 року прокуратурою Полтавської області видано ОСОБА_3 довідку №18-169/вих16 про розмір заробітної плати працівника прокуратури Полтавської області відносно посади за місцем роботи позивача - прокуратура Ленінського району м. Полтава, за всіма складовими, на які нараховуються страхові внески та з якої було призначено пенсію, в загальному розмірі 13176,63 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що Управлінням здійснено перерахунок пенсії відповідно до довідки, виданої прокуратурою Полтавської області за №18-169/вих.16 від 31.03.2016 /а.с. 47/.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 , який отримував з 16 жовтня 2006 року по день смерті пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 90% від суми місячного (чинного заробітку), з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне рахування.
Син позивачки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 /а.с. 15/.
07 листопада 2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявами про призначення надбавки як члену сім'ї, учасника бойових дій до пенсії у зв'язку з втратою годувальника, сину ОСОБА_2 , надавши довідку про проходження військової служби в Афганістані від 09.10.2019 №5/5660 ОСОБА_3 , та перерахунку пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 31.03.2016 за № 18-169/вих.16 /а.с. 51-53/.
Рішенням Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №104 від 07.11.2019 Управлінням прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у випадку втрати годувальника, призначеної сину ОСОБА_2 з підвищенням на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують право на надбавку згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в чинному пенсійному законодавстві правових норм щодо проведення перерахунку пенсій /а.с. 50/.
Не погодившись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії у випадку втрати годувальника, призначеної ОСОБА_2 внаслідок допущених грубих порушень вимог ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», позивач звернулася до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України /пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України/.
На час призначення позивачу пенсії, пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначалося статтями 50 та 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII від 05 листопада 1991 року, чинного на час призначення пенсії ОСОБА_2 (далі - Закон №1789-XII).
Відповідно частини п'ятої статті 50 Закону №1789-XII в разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, прокурор, слідчий прокуратури одержує компенсацію в розмірі від річного до п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати працездатності, а в разі його загибелі із зазначеної причини сім'ї або утриманцям загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою, що складається з посадового окладу та надбавки за класний чин, і призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника в розмірі його місячного посадового окладу.
Частиною одинадцятою статті 50-1 Закону №1789-XII передбачалося, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно із частиною шістнадцятою статті 50-1 Закону №1789-XII членам сімей прокурора або слідчого (батькам, дружині, чоловіку, дітям, які не досягли 18 років або старшим цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення ними 18 років, а тим, які навчаються, - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку), які були на його утриманні на момент смерті, призначається пенсія на випадок втрати годувальника, за наявності у нього стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків від середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї, 80 відсотків - на двох і більше членів сім'ї.
Відповідно до частини сімнадцятої статті 50-1 Закону №1789-XII призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
У зв'язку із заміною частини першої статті 50-1 Закону №1789-XII двома частинами Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08 липня 2011 року, встановлено, що частини другу - дев'ятнадцяту слід вважати відповідно частинами третьою - двадцятою.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VІІI від 28 грудня 2014 року, яким частина вісімнадцята статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року викладена у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".
Таким чином, з 01 січня 2015 року повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій надано Кабінету Міністрів України.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону №1697-VII визнано таким, що втратив чинність Закон №1789-ХІІ, крім, зокрема, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
Отже, на час підвищення посадових окладів працівникам прокуратури постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" №1013 від 09 грудня 2015 року (набрала чинності з 01 грудня 2015 року) та на час звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу за перерахунком пенсії положення частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року втратило чинність.
У чинному Законі України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року пенсійне забезпечення прокурорів врегульовано частинами тринадцятою та двадцятою статті 86, а саме:
Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами /частина тринадцята/;
Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України /частина двадцята/.
З такого правового регулювання вбачається, що сам Закон №1697-VII не містить норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних працівників прокуратури, натомість Закон №1697-VII уповноважує Кабінет Міністрів України визначити умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" №1013 від 09 грудня 2015 року встановлено підвищення розмірів заробітної плати працюючих працівників прокуратури, проте не встановлено умови та порядок перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих працівників прокуратури.
При вирішенні питання про застосування закону в часі (статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ) суд виходить з того, що згідно із статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно вимог пункту 4 рішення від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Крім того, у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-pn/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив: "Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Наведені висновки Конституційного Суду України в повній мірі узгоджуються з положеннями пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", згідно з якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя (стаття 8 Конституції України).
Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
У відповідності до частини другої статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституції межах і відповідно до законів України.
Стаття 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані положення Закону, які призводять до звуження існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що внесенням змін до Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року Законом України від 08 липня 2011 року "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та прийняттям Закону України "Про прокуратуру" (в редакції 14 жовтня 2014 року) допущено звуження соціальних гарантій, а саме: гарантоване право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги, а також зменшено відсотковий розмір пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку.
Також суперечить вимогам Конституції України пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яким передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, в тому числі Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Пенсійний фонд України і його територіальні підрозділи здійснюють керівництво та управління солідарною системою, проводять збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначають пенсії, підготовляють документи для їх виплат та виконують інші управлінські функції. Вони по суті є органами державної виконавчої влади і суб'єктами владних повноважень, а тому відповідно до вимог статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом України № 213-VIII від 02 березня 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини дванадцята та сімнадцята статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", які у зв'язку із прийняттям Закону № 213-VIII від 02 березня 2015 року змін не зазнали.
Таким чином, відмовляючи у перерахунку пенсії у випадку втрати годувальника, призначеної ОСОБА_2 відповідно до Закону № 1789-ХІІ, відповідач порушив соціальні права і свободи позивача, тобто його право на перерахунок пенсії.
Судом встановлено, що головним аргументом відмови у перерахунку позивачу пенсії стало посилання відповідача саме на те, що Кабінетом Міністрів України відповідно до частини 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.
Надаючи оцінку вказаним аргументам відповідача, суд вважає за необхідне вказати на те, що рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року у справі № 3-209/2018(2413/18, 2807/19) за конституційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Конституційним Судом України вказано, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України вирішив, що частина двадцята статті 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
„20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, положення Закону про те, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України є неконституційними та застосуванню не підлягають.
Отже, зважаючи на те, що на час відмови позивачу у перерахунку пенсії вказаного порядку Кабінетом Міністрів України взагалі не було встановлено, а з 13 грудня 2019 року Конституційним Судом України вирішено, що порядок і умови перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури взагалі не можуть встановлюватись актами Кабінету Міністрів України, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність посилання відповідача як на підставу для відмови в перерахунку пенсії на відсутність такого нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач в поданому ним відзиві на позов не спростував правомірності вимог позивача, а також тверджень останнього про протиправність його дій в питаннях, що стосуються обов'язку проведення перерахунку пенсії.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії на підставі заяви позивача, документів пенсійної справи, довідки прокуратури Полтавської області від 31.03.2016 року № 18-169/вих16 та у відповідності до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з розрахунку 60% від суми місячного заробітку, а тому рішення відповідача про відмову йому у перерахунку пенсії є протиправним.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги в частині визнання дій щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання здійснити відповідний перерахунок підлягають задоволенню.
Щодо визнання протиправною діяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії у випадку втрати годувальника, призначеної ОСОБА_2 внаслідок допущених грубих порушень вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» та зобов'язання провести перерахунок пенсії неповнолітньому ОСОБА_2 , з урахуванням надбавки до пенсії у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», суд зазначає наступне.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Пунктом 7 Порядку визначений перелік документів, які подаються для призначення пенсії, а саме: заява про призначення пенсії; грошовий атестат або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби; військово-медичні документи про стан здоров'я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); документи про страховий стаж (при призначенні пенсії згідно з пунктом «б» ст. 12 Закону); довідка МСЕК про визнання особи інвалідом; копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або серія та номер паспорта; довідка ВАТ «Ощадбанк» або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ВАТ «Ощадбанк»; копія паспорта.
У випадку встановлення до пенсії надбавок, підвищень, додаткових пенсій згідно із Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про донорство крові та її компонентів», «Про статус гірських населених пунктів в Україні» додатково подаються:
- документи про визнання заявника ветераном війни, особою, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», або особою, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною (для підвищення пенсій згідно із ст.ст. 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);
- документи про визнання особи такою, що має особливі заслуги перед Батьківщиною (для підвищення пенсії відповідно до ст. 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);
- документи про визнання заявника реабілітованим або членом сім'ї реабілітованого (для підвищення пенсії відповідно до ст. 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»);
- документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для збільшення пенсії згідно із ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»);
- документи про надання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для призначення щомісячної додаткової пенсії відповідно до ст.ст. 50-51 та щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника відповідно до ст. 52 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);
- документи про нагородження знаками «Почесний донор України», «Почесний донор СРСР» (для встановлення надбавки до пенсії відповідно до ст. 13 Закону України «Про донорство крові та її компонентів»).
Отже, аналізуючи вищезазначене, для встановлення надбавок, підвищень, додаткових пенсій до пенсії особи повинні подати документи, що підтверджують право особи на їх отримання.
В матеріалах справи відсутні документи про визнання заявника ветераном війни, особою, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», або особою, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною (для підвищення пенсій згідно із ст.ст. 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Таким підтверджуючим документом є посвідчення встановленого зразка, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи, посвідчення ветеранів війни, до яких належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни, ОСОБА_3 не отримував.
Відтак, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право позивача на встановлення надбавки до пенсії у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу».
Таким чином, приймаючи рішення про відмову у здійсненні перерахунку з підвищенням на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому суд вважає, що позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 382 КАС України суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення в даній справі.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови в здійсненні перерахунку раніше призначеної пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до ч.19 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 60% від заробітної плати годувальника, вказаної у довідці прокуратури Полтавської області від 31 березня 2016 року № 18-169/вих16.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ч.19 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 60% від заробітної плати годувальника, вказаної у довідці прокуратури Полтавської області від 31 березня 2016 року № 18-169/вих16.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва