Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5908/19
03 січня 2020 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі Нарадько Л.О.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника відповідача адвоката Дрогоман О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАВШЛЯХБУД» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати звільненому працівнику, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати звільненому працівнику.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що у період з 17.11.2015 по 12.06.2019 він знаходився в трудових відносинах з ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД», що підтверджується записами №№ 16,17 у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.06.2010.
Вказує, що під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, останнім була нарахована, але невиплачена заробітна плата у розмірі 56488 грн. 82 коп., починаючи з січня 2019 року.
В зв'язку з тривалою невиплатою заробітної платні 12.06.2019 року він звільнився з ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» на підставі наказу № 13-к від 12.06.2019, згідно з п.1 ст. 36 КзпП України.
Зазначає, що відповідно до довідки Пенсійного Фонду України за формою ОК-5 від 19.07.2019 року сума нарахованої йому заробітної за два місяці, що передували звільненню, становить за травень 2019 року 7800,00 грн., за квітень 2019 року - 7899 грн. 05 коп. З урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів його середньоденна заробітна плата за день становила 373 грн. 80 коп. (7800грн. + 7899,05 грн./42 робочі дні у квітні - травні 2019 року = 373,80 грн.)
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тож за його підрахунками, з наступного дня після звільнення - з 13.06.2019 до моменту звернення до суду минуло 28 робочих днів, а тому до стягнення з відповідача на його користь підлягає середній заробіток за час розрахунку при звільненні в сумі 10466 грн. 40 коп.
Таким чином, просить суд, - стягнути з ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» на свою користь заборгованості по заробітній платі у розмірі 56488 грн. 82 коп. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 10466 грн. 40 коп. на день звернення до суду та по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечували.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі та стягнути на його користь нараховану та невиплачену заробітну плату, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.06.2019 по день винесення рішення. Вважає, що здійснений ним розрахунок заборгованості є вірним.
В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» - адвокат Дрогоман О.О. не заперечував проти наявності заборгованості підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1 через складне фінансове становище та відсутність коштів у підприємства, так як воно має державне фінансування. Заборгованість існує і перед іншими працівниками. Заборгованість згідно довідки становить 45473,49 грн. вже з утриманими податками та обов'язковими зборами. Розмір середньоденної заробітної плати становить 371 грн. 93коп. Про інші виплати, про які вказує позивач, йому невідомо. Відзив на позов не було подано.
Заслухавши думку позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 згідно наказу № 6-к від 17.11.2015 прийнятий на роботу в ТОВ ««ГЛАВШЛЯХБУД» з 18.11.2015 на посаду начальника дільниці, що підтверджується записами в його трудовій книжці НОМЕР_1 .
12.06.2019 року його звільнено з ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД», відповідно до наказу № 13-к від 12.06.2019 року за згодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.
Як вказав позивач у своїй позовній заяві, на момент звернення до суду із вказаним позовом, а також на час розгляду справи, заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена. Крім того, на час розгляду справи, відповідачем не спростована інформація позивача щодо не здійснення з ним розрахунку по заробітній платі.
Відповідно до довідки № 1489 від 26.12.2019 року, виданої ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» - заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі на час звільнення становить 45473 грн. 49 коп.
В судовому засіданні також встановлено, що станом на час розгляду справи ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» (код ЄДРПОУ: 39699671) не ліквідоване.
За таких обставин, на думку суду, між сторонами має місце спір, що виникає із трудових правовідносин, який регулюється Кодексом законів про працю України (глава VІІ).
Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.
Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даного спору визначені КЗпП України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та інш.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).
Стаття 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95 (1949), яка ратифікована 30.06.1961р. закріплює, що відповідно до мети цієї Конвенції, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.
Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 23.07.2019) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 не виплачена й на час розгляду справи.
При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.
Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача лише в частині того, що заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі становить 45473 грн. 49 коп., що підтверджується даними довідки № 1489 від 26.12.2019, яка надана відповідачем до суду на виконання ухвали суду від 28.10.2019р. При цьому, позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування його позиції про те, що розмір заборгованості є більшим і складає 56488грн. 82коп. На думку суду, посилання позивача при визначенні розміру заборгованості по заробітній платі на інформацію, яка міститься у довідці Пенсійного фонду України за формою ОК-5 від 19.07.2019р., є помилковим. Крім того, під час розгляду справи позивачем не були обґрунтовані його доводи щодо заперечень проти розміру боргу по зарплаті в сумі 45473грн. 49коп., визначеної відповідачем, як і не було заявлено відповідних клопотань.
За таких обставин, до стягнення з ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у вказаному розмірі без утримання податків та обов'язкових зборів, оскільки такі відрахування вже здійснені відповідачем.
Як зазначалося вище, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).
Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
За таких обставин, до стягнення з ТОВ ««ГЛАВШЛЯХБУД» на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 року (наступний робочий день після звільнення) по 03.01.2020 року (день винесення рішення).
Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Пунктом п'ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 по 03.01.2020 включно, суд виходить з такого:
за даними довідки про доходи № 1490 від 26.12.2019 року, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 371 грн. 43 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2019 року (наступний робочий день після звільнення) по 03.01.2020 року включно, становить 140 робочих днів.
При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п'ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та листі Мінсоцполітики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2019 року по 03 січня 2020 року становить 52000 грн. 20 коп. (із розрахунку 371 грн. 43 коп. (середньоденний заробіток позивача) х 140 робочих днів).
На думку суду, вирішення даного спору узгоджується із рішеннями ВП ВС від 31.01.2019р. справа №910/4518/16, Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03 липня 2013 року справа №6-60-цс13, від 16 січня 2012 року справа №6-54цс11, від 25 квітня 2012 року справа №6-23цс12, від 29 січня 2014 року справа №6-144цс13, від 27 квітня 2016 року №6-113цс16.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме, - слід стягнути з відповідача на користь позивача нараховану та невиплачену заробітну плату в сумі 45473грн. 49 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.06.2019 року по 03.01.2020 року включно в сумі 52000 грн. 20 коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. При цьому, слід зазначити, що доводи відповідача щодо заперечень проти позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Крім того, з відповідача ТОВ «ГЛАВШЛЯХБУД» на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. в дохід держави за позовну вимогу про стягнення заробітної плати, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову та 768 грн. 40 коп. за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, що разом становить 1536 грн. 80коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, постановою ВП ВС, позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст.4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 267, 274, 275, 279, 353, 354, 430 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАВШЛЯХБУД» (код ЄДРПОУ 39699671, місцезнаходження: бульвар Шевченка, буд. 366А, м. Черкаси) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 45473 грн. 49 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАВШЛЯХБУД» (код ЄДРПОУ 39699671, місцезнаходження: бульвар Шевченка, буд. 366А, м. Черкаси) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, зазначене в позовній заяві: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 13.06.2019 року по 03.01.2020 року в сумі 52000 грн. 20 коп., з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАВШЛЯХБУД» (код ЄДРПОУ 39699671, місцезнаходження: бульвар Шевченка, буд. 366А, м. Черкаси) в дохід держави судовий збір в розмірі 1536 грн. 80 коп.
В іншій частині відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 09 січня 2020 року.
Головуючий: С. М. Позарецька