Справа № 420/5294/19
13 січня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
До суду 09 вересня 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Балтського ДМС Головного управління Державної міграційної служби України у Одеській області, третя особа на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 11 вересня 2019 року судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України даний адміністративний позов залишено без руху та надано п'ятиденний термін на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії ухвали.
24 вересня 2019 року за вх.№34661/19 через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання, у якій позивач просить прийняти квитанцію №1005364764 від 05.09.2019 року про сплату судового збору та уточнена позовна заява.
Ухвалою суду від 27 вересня 2019 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Одеській області, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору головне управління Державної міграційної служби України у Одеській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії. Встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
15 жовтня 2019 року до суду від позивача за вх.№37511/19 надійшла позовна заява до Балтського ДМС Головного управління Державної міграційної служби України у Одеській області, третя особа на стороні відповідача Управління Державної міграційної служби України у Одеській області (у трьох примірниках) та квитанція про сплату позивачем 768,40 грн. судового збору.
Ухвалою суду від 18 жовтня 2019 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви. Встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою суду від 27 листопада 2019 року виправлено описку в ухвалі суду від 18 жовтня 2019 року у справі №420/5294/19, зазначивши у мотивувальній частині ухвали замість невірно зазначено «згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що вірне найменування відповідача - «публічне акціонерне товариство Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області» вірне «згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що вірне найменування відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області».
04 листопада 2019 року до суду від позивача за вх.№40831/19 надійшла належним чином оформлена позовна заява у трьох примірниках.
Ухвалою суду від 27 листопада 2019 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№40831/19). Відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає те, що ОСОБА_1 народилась в м. Балта Балтського району, Одеської області ІНФОРМАЦІЯ_3. ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу виповнилось 16 років, але у зв'язку з релігійними переконаннями позивач в компетентні органи за отриманням паспорта не зверталась, паспорт не отримала і на даний час не має паспорта. 29 серпня 2019 року позивач звернулась до Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області із заявою оформити і видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992. У заяві повідомлено про відмову за релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорта у формі картки. Проте районний сектор ДМС листом вих. номер 5105/1355, відмовлено позивачу у видачі такого паспорта. Позивач вважає, що такою відмовою відповідач грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси позивача. Зазначає, що сьогодні діють дві самостійні групи нормативно-правових актів стосовно видачі паспорта громадянина України як у вигляді паспортної картки - закон «Про ЄДДР», так і у вигляді паспортної книжечки - Постанова про паспорт та інші акти. Проте, незважаючи на чинність нормативно-правових актів, що регламентують видачу паспорта-книжечки і на відповідність їх Конституції України, зокрема, нормам статей 22, 32, 35, відповідачем було відмовлено позивачу в отриманні такого паспорту.
10 грудня 2019 року до суду надійшов відзив на позов (а.с.71-83), у якому з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, Постанову Кабінету міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби» від 15.06 2011 № 658, п. 7 Положення про Головне управління затверджене наказом Державної міграційної служби України від 14.02.2015 № 19, Положення про Балтський РС, затверджене наказом Головного управління зазначено, що Балтський РС Головного управління Державної міграційної служби України не є юридичною особою публічного права, та що належним відповідачем у даній справі є Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VІ та постанову Кабінету міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» відповідач зазначає, що до Балтського РС звернулась ОСОБА_1 із письмовою заявою про оформлення і видачу паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР), та просила надати відповідь. Балтським РС у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» надано позивачу письмову відповідь на її заяву із відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді Балтським РС зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Протиправність дій відповідача у даному випадку відсутня. ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992, є актом нижчої юридичної сили та повинна застосовуватись виключно в тій частині, яка не перешкоджає закону. Частина четверта статті 13 Закону чітко визначає, які саме дані можуть не вноситись до безконтактного електронного носія. На день звернення позивача із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Рішення про відмову в оформлені паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте. ГУ ДМС України в Одеській області не вважає повідомлення відповідача про відсутність підстав надання позивачу паспорту у вигляді книжечки, як неспіврозмірне обмеження свободи позивача на вираження своїх релігійних поглядів та переконань, втручання в особисте та сімейне життя оскільки, держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
До суду від позивача 21.12.2019 року за вх.№48784/19 надійшла відповідь на відзив (а.с.86-89), у якій зазначено, що відмовою відповідача у видачі позивачу паспорта-книжечки грубо порушуються її конституційні права. При цьому Положення про паспорт повністю гарантує реалізацію цих прав. Така відмова не відповідає рішенню Великої палати Верховного суду, перешкоджає виконанню цього рішення. Позивач зазначає, що із жодним запереченням ГУ ДМС України в Одеській області наданим у відзиві №5100.8-18012/5100.8.Т-19 від 05.12.2019 року на справу №420/5294/19, не згідна.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.25) народилась ІНФОРМАЦІЯ_3.
Відповідно до довідки старости Білинського старостинського округу Балтської міської ради Одеської області №774 від 02.09.2019 року (а.с.14) ОСОБА_1 є жителем с.Білине Балтського району Одеської області.
Як стверджується позивачем та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 після досягнення ІНФОРМАЦІЯ_4 16-річного віку до територіального підрозділу міграційної служби для отримання паспорта громадянина України не зверталась.
29 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулись до Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою, яка зареєстрована за вхідним №1318 (а.с.11), у якій просила оформити та видати їй паспорт зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
До вказаної заяви до позивачем було додано: свідоцтво про народження та дві фотокартки дитини розміром 3,5x4,5 см.
Листом Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №5125/1355 від 30.08.2019 року, адресованого ОСОБА_1 (а.с.12) з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302» та від 25.03.2015 року №302, наказ МВС від 06.06.2019 року № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за № 620/33591 повідомлено заявнику про те, що за відсутності відповідного рішення суду на сьогодні у Балтському РС ГУ ДМС України в Одеській області відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки громадянці ОСОБА_1 . ОСОБА_1 , 66100, Одеська обл., Балтський р-н, с . Білине .
Не погоджуючись з вищевказаними діями Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно із п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 вказаної Постанови №302 встановлено, що: прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. N2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно з ч.5, 6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та Постанови № 302 на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують у позасудовому порядку право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта гр. України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі.
Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі Пз/9901/2/18 позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов'язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.
Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.
При цьому Велика Палата ВС визначила ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що вимоги позивача щодо визнання протиправною відмову Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ та підлягають задоволенню з урахуванням вимог ст.9 КАС України шляхом визнання протиправними дії Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка викладена в листі Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №5125/1355 від 30.08.2019 року.
В свою чергу, вирішуючи вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області в особі Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, суд зазначає наступне.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Оскільки вимога позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області в особі Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ є похідною вимогою від задоволеної вимоги, вона також є обґрунтованою та з урахуванням вимог ст.9 КАС України підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.
В той же час, щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області в особі Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Одеській області оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки без передачі будь-яких даних до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, враховуючи те, що предметом позовної заяви є вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки та зобов'язання видати позивачеві паспорт у формі книжечки, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України без передачі будь-яких даних до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР є передчасними, оскільки завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка викладена в листі Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №5125/1355 від 30.08.2019 року.
Зобов'язати Балтський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).
Відповідач - Балтський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Любомирська, 294, м.Балта, 66100).
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Преображенська, 44, м.Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384).
Суддя О.А. Вовченко
.