Справа №265/139/20
Провадження №2-о/265/76/20
10 січня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Костромітіної О.О., за участю секретаря Онищука О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за заявою адвоката Білозьорова Олексія Борисовича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту народження особи в певний час,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків),
10 січня 2020 року до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із заявою звернувся адвокат Білозьоров О.Б., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 , якою просить встановити факт народження дитини чоловічої статі, народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьку.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьку, ОСОБА_3 , народила дитину чоловічої статі, про що за місцем народження було видано медичне свідоцтво про народження № 12 від 23.11.2019. Місто Донецьк є тимчасово окупованою територією, в місті відсутні органи державної влади України. З метою реєстрації народження дитини представник заявника звернувся до Лівобережного районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків), але йому було відмовлено, оскільки надані документи не відповідають формі, затвердженій Наказом міністерства охорони здоров'я України № 545 від 08 серпня 2006 року. Тому просить встановити факт народження дитини чоловічої статі, народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьку.
Заявник та її представник до суду не прибули, надали заяви з проханням провести розгляд справи без їх участі. Вимоги заяви підтримали.
Заінтересована особа ОСОБА_2 до судового засідання не прибув, надав до суду заяву з проханням розглядати справу у його відсутність.
Представник Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) також до суду не прибув, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність, якою вирішення справи покладав на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Матеріалами справи встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Макіївка Донецької області, перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Макіївка Донецької області. Шлюб зареєстровано міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області, від 15 червня 2013 року, актовий запис № 385.
На підтвердження факту народження дитини представником заявника надано медичне свідоцтво про народження № 12 від 23.11.2019 року, видане Центральною міською клінічною лікарнею № 3 міста Донецька, територія розташування якої входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р. Згідно із наданим документом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09-00 годині народила дитину чоловічої статі; місце народження - місто Донецьк.
Листом начальника Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) від 08.01.2020 року № 16.4-31-3 представнику заявника відмовлено у державній реєстрації народження дитини чоловічої статі на підставі наданого медичного свідоцтва про народження. Відмова обґрунтована тим, що форма наданого документу не відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545.
За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надані заявником документи про народження, суд виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну, виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Отже, з метою захисту прав і свобод подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також їх новонародженої дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви та встановлення факту народження дитини чоловічої статі.
За наведених обставин, керуючись ст.ст. 13, 81, 258, 259, 264, 265, 294, 317, 319 ЦПК України, суд -
Заяву адвоката Білозьорова Олексія Борисовича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту народження особи в певний час, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків), задовольнити.
Встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Макіївка Донецької області, громадянка України, у шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Макіївка Донецької області, громадянином України, зареєстрованому міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області, від 15 червня 2013 року, актовий запис № 385, народила дитину чоловічої статі.
Лівобережному району у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) зареєструвати народження дитини на підставі даного рішення.
Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо розгляду справи на офіційному веб-порталі судова влада України http://court.gov.ua/sud0538/.
Суддя: О.О. Костромітіна