01 серпня 2007 р.
№ 375/12-04 (02-03/3222/12)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Кагарлицького районного споживчого товариства
на постанову
від 02.06.05 Київського міжобласного апеляційного господарського суду
та на рішення
від 14.01.05
у справі
№375/12-04
господарського суду
Київської області
за позовом
Київської обласної спілки споживчих товариств
до
Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради
третя особа
Кагарлицького районного споживчого товариства
про
визнання недійсним рішення
за участю представників сторін
від позивача:
Сукманюк О.О., дов.
від відповідача:
М'ясніков В.С., дов.
від третьої особи:
Просянюк О.В., дов.; Стець К.І., дов.
Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №50 від 12.06.02, згідно з яким Кагарлицькому районному споживчому товариству видано свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомості, розташовані по вул. Незалежності, 15-а в м. Кагарлик Київської області. До участі у справі в якості третьої особи залучено Кагарлицьке районне споживче товариство.
Рішенням від 14.01.05 господарського суду Київської області (суддя Писана Т.О.), яке залишено без змін постановою від 02.06.07 Київського міжобласного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Федорова М.О. -головуючого, Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л.) позов задоволено повністю, визнано недійсними: рішення виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №50 від 12.06.02 "Про визнання права власності на приміщення Кагарлицького ринку по вул. Незалежності, 15-а за Кагарлицьким РайСТ"; свідоцтво "Про право власності на майновий комплекс по вул. Незалежності, 15-а у м. Кагарлик" від 05.07.02, видане Кагарлицькою міською радою.
Судові рішення мотивовані недоведеністю відповідачем правових підстав для ухвалення відповідачем рішення №50 від 12.06.02, оскільки третя особа не надала правовстановлюючих документів, що підтверджують її право власності на об'єкти нерухомого майна, зазначені в оспореному позивачем рішенні.
Не погоджуючись з рішенням і постановою у справі, третя особа звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який ухвалою від 02.11.05 на підставі ст.ст. 3, 17, 210 та п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України вказану касаційну скаргу зі справою передав за підвідомчістю до Вищого адміністративного суду України.
Постановою від 01.08.06 Вищий адміністративний суд України, задовольнивши частково касаційну скаргу, скасував прийняті у справі рішення і постанову та відмовив у задоволені позову.
Постановою від 10.04.07 Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вказана постанова Вищого адміністративного суду України скасована, а справа направлена на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.
У постанові Верховного Суду України визначено, що предметом спору в справі є право власності на майно. Отже, між Облспоживспілкою і Товариством існує спір про право, який не належить до адміністративної юрисдикції, що виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою від 23.07.07 Вищий господарський суд порушив касаційне провадження за касаційною скаргою третьої особи, в якій заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції та припинення провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що розглянувши лист Кагарлицького районного споживчого товариства №01-302 від 11.06.02 та акт визначення технічного стану, затверджений Кагарлицькою райдержадміністрацією, розпорядження №198 від 12.06.02, керуючись ст. 30 Закону України "Про місце самоврядування в Україні", відповідач ухвалив рішення №50 від 12.06.02, яким визнано право власності на приміщення Кагарлицького ринку за Кагарлицьким споживчим товариством та доручено Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації видати Кагарлицькому РайСТ свідоцтво про право власності на будівлі і споруди майнового комплексу Кагарлицький ринок.
Тобто відповідач, посилаючись на ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визнав право власності на майно за Кагарлицьким споживчим товариством, що стало підставою для звернення з позовом Київської обласної споживчої спілки, яка вважає порушеним своє право власності на це майно.
Статті 142-144 Конституції України визначають, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно зі ст.ст. 19, 41 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 9, 10, 31 Закону України "Про власність" (в редакції на момент прийняття спірного рішення) об'єктами права виключної власності народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Народ України здійснює право власності на об'єкти, що належать до права власності народу України, через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів. До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
У відповідності зі ст. 1, п.п. 9, 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності -це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; а до повноважень виконавчого комітету ради віднесено тільки облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади, облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Проаналізувавши чинне на момент прийняття спірного рішення законодавство, яким визначені повноваження органів самоврядування щодо прав приймати відповідні рішення, судова колегія дійшла висновку, що відповідач при винесенні цього рішення не був наділений повноваженнями щодо визнання за третьою особою права власності на приміщення Кагарлицького ринку.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про власність" володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.
Як визначено в постанові Верховного суду України від 10.04.07 у цій справі, предметом даного спору є право власності на майно, а саме: спір між позивачем та третьою особою про право власності цих суб'єктів права на приміщення Кагарлицького ринку.
Проте обставини, з яких виконавчий комітет Кагарлицької міської ради прийняв оспорене позивачем рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили.
За змістом цього рішенням визнання Кагарлицької райспоживспілки власником приміщень Кагарлицького ринку за наявності спору ще не можна розуміти як підставу набуття за цим рішенням права власності на спірне майно, не встановивши дійсні обставини розгляду цього питання виконавчим комітетом, враховуючи обов'язковість державної реєстрації нерухомості.
Тобто судами не досліджувалися обставини щодо наявності прав позивача на спірне майно, які підлягають захисту в судовому порядку відповідно до вимог ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про скасування прийнятих у справі рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, прийнятих при неповному з'ясуванні усіх суттєвих обставин у справі, що стало наслідком неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. Справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин наявності у позивача прав на нерухоме майно відповідно до норм законодавства та їх порушення діями відповідача.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.06.05 та рішення господарського суду Київської області від 14.01.05 у справі №375/12-04 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький