ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2020Справа № 910/15077/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12)
до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15)
про стягнення 36 007,08 грн
Представники сторін: не викликались
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про стягнення 36 007,08 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 02.11.2015 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (надалі - позивач) та Приватного акціонерного товариства "МТС Україна", змінено найменування Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" (надалі - відповідач) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 02/11/2015, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у строкове платне користування частину споруди банку та місце на даху для розміщення технічних засобів телекомунікація орендаря. За доводами позивача, відповідач після припинення дії договору оренди вчасно не повернув об'єкти оренди, а продовжив користуватись приміщенням, а тому можливе застосування наслідків передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 36 007, 08 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.10.2019 залишено позовну заяву без руху в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду, а саме надати обґрунтований розрахунок суми неустойки за користування річчю під час прострочення повернення майна з оренди за договором оренди нежитлового приміщення №02/11/2015 від 02.11.2015 у розмірі 36 007,08 грн.
06.11.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивачем надано письмові обґрунтовані пояснення щодо розрахунку суми неустойки за користування річчю під час прострочення повернення майна з оренди за договором оренди нежитлового приміщення №02/11/2015 від 02.11.2015 у розмірі 36 007,08 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.11.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/15077/19 та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
29.11.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що направлений позивачем лист №21-1/1-196 від 27.08.2018 не містив заперечень щодо пролонгації договору, а тому договір відповідно до ст. 764 ЦК України був пролонгований на наступні 35 місяців. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для нарахування та стягнення неустойки у зв'язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна.
05.12.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача, оскільки вищевказаним листом та подальшим листуванням позивач вказував на сплив строку дії договору та зазначав про можливе продовження орендних правовідносин лише на підставі укладення нового договору оренди.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
02 листопада 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (надалі - орендодавець, Банк, позивач) та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» (до зміни найменування - Приватне акціонерне товариство «МТС Україна») (надалі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 02/11/2015 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передав орендареві у строкове платне користування частину споруди банку та місце на даху для розміщення технічних засобів телекомунікацій орендаря за адресою: місто Львів, вулиця Гнатюка В. академіка, буд. 2, загальною площею 14,0 кв.м. (надалі - об'єкт оренди). План та місце розташування приміщення у будівлі наведено у Додатку 1, що є невід'ємною частиною цього договору.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань згідно з цим договором. Згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови цього договору поширюються на відносини, які виникли між сторонами до укладення цього договору, а саме з 01.09.2015 року.
Відповідно до п. 2.1. договору передача приміщення здійснюється за Актом приймання-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною цього договору, за формулою відповідно до Додатка 1 до цього договору.
Орендна плата за користування приміщення в місяць складає 3 333,33 грн, крім того ПДВ - 666,67 грн, всього 4 000,00 грн (п. 4.1. договору).
Згідно з п. 3.1. договору строк оренди складає 35 місяців з моменту прийняття приміщення орендарем за актом приймання-передачі приміщення.
Строк оренди згідно з цим договором може бути змінений сторонами шляхом укладення додаткового договору до цього договору (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору в останній день строку орендар зобов'язаний звільнити приміщення та передати орендодавцю приміщення за Актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.
Приміщення вважається переданим орендодавцю з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (п. 6.2. договору).
З матеріалів справи вбачається, що листом № 21-1/1-196 від 27.08.2018, який був отриманий відповідачем 30.08.2018, позивач повідомив останнього про сплив строку дії договору оренди 31.07.2018 та звернувся з пропозицією укласти договір оренди на новий строк у редакції, що складена на основі затвердженого Банком типового договору оренди нерухомого майна із урахуванням умов орендаря, які були визначені у договорі 02/11/2015.
16 вересня 2018 року позивач отримав відповідь на вищевказаний лист, у якому відповідач повідомив, що запропонований Банком проект договору оренди не може бути укладений між сторонами, оскільки містить неузгоджені та критичні для відповідача пункти.
Листами № 21-1/1-276 від 01.10.2018 та № 21-1/1/333 від 01.11.2018, які були отримані відповідачем 04.10.2018 та 02.11.2018, позивач повторно акцентував увагу відповідача на закінченні строку дії договору оренди 31.07.2018 та наголошував на необхідності укладення нового договору оренди.
Повідомленням 21-1/3-48 від 23.01.2019 Банк звернувся до відповідача, у якому просив останнього звільнити протягом місяця з дня отримання вказаного повідомлення приміщення та передати його орендодавцю за актом приймання передачі, відповідно до умов пунктів 6.1.- 6.3. договору оренди. Дане повідомлення було отримано відповідачем 28.01.2019, тобто, останній був зобов'язаний повернути банку приміщення у строк до 28.02.2019.
Листом 21-1/1-119 від 13.03.2019 Банк наголосив на невиконанні відповідачем обов'язку щодо повернення приміщення та вимагав сплати з 01.03.2019 неустойку відповідно до порядку, передбаченого ч. 2 ст. 785 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення з оренди) приміщення відбулось лише 31.05.2019.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 16.08.2019, у якій, зокрема, вимагав сплати неустойку за користування приміщення за час прострочення з 01.03.2019 по 31.05.2019 у розмірі 36 007,08 грн.
У відповідь на вищевказану претензію відповідач повідомив, що не вбачає підстав для виконання претензійних вимог банку.
За доводами позивача, незадоволення відповідачем претензійних вимог щодо сплати неустойки за користування приміщення, стало підставою для звернення банку з позовом до суду про стягнення 36 007,08 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 2 ст. 795 ЦК України унормовано, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Судом встановлено, що строк дій договору закінчився 31.07.2018, а фактичне повернення орендованого приміщення відбулось 31.05.2019, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі (повернення з оренди) приміщення.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як встановлено судом, після закінчення строку дій договору оренди позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти договір на новий строк у запропонованій банком редакції, проте, остання була залишена з боку відповідача без задоволення.
Матеріалів справи також вбачається, що повідомленням 21-1/3-48 від 23.01.2019 позивач просив відповідача звільнити протягом місяця з дня отримання вказаного повідомлення приміщення та передати його орендодавцю за актом приймання-передачі, відповідно до умов договору.
Так, у п 5.3.10 договору встановлено, що у разі закінчення строку оренди орендар зобов'язаний повернути приміщення орендодавцю у визначений договором строк.
Приміщення вважається переданим орендодавцю з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (п. 6.2. договору).
Судом встановлено, що вищевказане повідомлення було отримано відповідачем 28.01.2019, проте, повернення приміщення за актом приймання-передачі (повернення з оренди) відбулось лише 31.05.2019.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Судом встановлено, що згідно з п. 4.1. договору орендна плата за користування приміщенням в місяць складає 4 000,00 грн. Орендна плата індексується кожний місяць на офіційний індекс інфляції, що публікується Державним комітетом статистики України, за попередній місяць (п. 4.5. договору).
Так, за період прострочення повернення приміщення з 01.03.2019 по 31.05.2019 орендна плата склала 18 003,54 грн, а саме:
- за період 01.03.2019-31.03.2019 у розмірі 5 945,51 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 4683 від 05.08.2019 та розрахунком заборгованості за договором оренди (стрічка 167 та 163);
- за період 01.04.2019-30.04.2019 становила 5 999,02 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 4683 від 05.08.2019 та розрахунком заборгованості за договором оренди (стрічка 165 та 166);
- за період 01.05.2019-31.05.2019 становила 6 059,01 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 4683 від 05.08.2019 та розрахунком заборгованості за Договором оренди (стрічка 184 та 185).
Отже, загальна сума неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за вищевказаний період прострочення складає 36 007,08 грн (18 003,54 грн х2).
Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують висновку суду про наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 36 007,08 грн та спростовуються вищенаведеним.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, ідентифікаційний код 14333937) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) неустойку у розмірі 36 007 (тридцять шість тисяч сім) грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.01.2020
Суддя Л. Г. Пукшин