ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.01.2020Справа № 910/14963/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроДарія», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», м. Київ
про стягнення 12 100, 94 грн,
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АгроДарія» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» про стягнення 12 100, 94 грн, у тому числі: 8 689, 41 грн - пені, 3 411, 53 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки соєвої олії №380/2018/КАМ/О від 24.04.2018 в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого позивачем нараховано до стягнення пеню та інфляційні втрати.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.11.2019 позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02.12.2019 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позову посилаючись на те, що підстави для стягнення інфляційних втрат відсутні, оскільки у період нарахування інфляції була нульова процентна ставка. Крім того, ТзОВ «Комплекс Агромарс» просить суд застосувати спеціальну позовну давність в один рік для нарахування пені, передбачену ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АгроДарія» (далі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - покупець/відповідач) укладено договір поставки соєвої олії №380/2018/КАМ/ОЄ, відповідно до якого постачальник взяв на себе зобов'язання здійснити поставку соєвої олії, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
Відповідно до п. 3.3. договору строк поставки товару складає 2 календарні дні з моменту замовлення покупця, якщо інше не визначено у самому замовленні покупцем.
Згідно з п. 5.1. договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, що видається постачальником на кожну окрему партію товару.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що для отримання оплати є необхідність виконання наступних умов: постачальник передає покупцю всю кількість товару згідно рахунку-фактури; сторони підписують належним чином оформлену видаткову накладну; постачальник передає покупцю повний пакет оригіналів документів, зазначених в п. 3.4. та п. 3.5. даного договору.
У відповідності до п. 5.4. договору після виконання останньої з умов, зазначених в п. 5.3.: покупець сплачує 80% оплати вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 робочих днів; остаточний розрахунок в розмірі 20% оплати вартості замовленого товару здійснюється протягом 3 робочих днів після того, як постачальник в строки передбачені чинним законодавством засобами електронного зв'язку надіслав покупцю податкову накладну, зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних, але в будь-якому разі не раніше строку, вказаного в п. 5.4.1. договору.
Відповідно до п. 6.4. договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості неоплаченого товару.
Згідно п. 6.8. договору, у випадку прострочення виконання обов'язку покупця щодо оплати товару, постачальник має право вимагати від покупця сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, при цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж і за будь-який повний календарний місяць (місяці) у якому (яких) мало місце прострочення оплати. В розрахунок мають включатися й періоди часу в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 (п. 8.1. договору).
На виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 533 052,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №68 від 16.05.2018.
За твердженням позивача, відповідач вказаний товар оплатив 13.07.2018, тобто з порушенням строків визначених в п. 5.4. договору.
Отже, позивач нараховує пеню в розмірі 8 689,41 грн, а також інфляційні втрати в сумі 3 411,53 грн за період з 06.06.2018 по 13.07.2018, внаслідок неналежного виконання ТзОВ «Комплекс Агромарс» зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором поставки соєвої олії №380/2018/КАМ/О від 24.04.2018 належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 533 052,00 грн. Однак, в порушення умов вказаного правочину, відповідач за поставлений товар розрахувався з простроченням строків передбачених договором, зокрема щодо оплати 80% вартості товару в розмірі 426 441,60 грн відповідачем прострочено виконання зобов'язання на 37 днів, щодо оплати 20% вартості товару в розмірі 106 610,40 грн - прострочено оплату на 27 днів.
Отже, враховуючи неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 689,41 грн - пені та 3 411,53 грн - інфляційних втрат за період з 06.06.2018 по 13.07.2018.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Згідно п. 6.4. договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості неоплаченого товару.
Водночас, згідно з положеннями ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Судом встановлено, що відповідач за поставлений товар розрахувався в повному обсязі 13.07.2018, натомість позивач з цим позовом звернувся до суду 25.10.2019, тобто з порушенням строків спеціальної позовної давності.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне задовольнити заяву ТзОВ «Комплекс Агромарс» про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені в розмірі 8 689,41 грн, відповідно така позовна вимога ТзОВ «АгроДарія» задоволенню не підлягає.
Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, і встановив, що в період з 06.06.2018 по 13.07.2018 індекс інфляції складав « 1», тобто інфляційного збільшення суми боргу не відбулося, відповідно і ця вимога позивача також не підлягає задоволенню.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроДарія» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України
Суддя В.В. Бондарчук