Справа № 215/3707/15-ц
2/215/1179/20
03 січня 2020 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.
за участю: секретаря - Махоні Н.Ю.
представника позивача, адвоката - Мастила Ю.І.
представника відповідача - Куценка О.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення коштів за договором банківського вкладу,-
У червні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення вкладу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.10.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу №SAMDN25000738569024, за умовами якого позивач вніс на депозит 2000 доларів США, строком на 12 місяців з 11.10.2013 по 11.10.2014 включно, під 7,5% річних, та договір від 30 січня 2014 року №SAMDNWFD0070068396900 за умовами якого позивач вніс на депозит 5500 доларів США, строком на 12 місяців, з 30.01.2014 по 30.04.2014 включно, під 8% річних.
У зв'язку з окупацією АР Крим, НБУ видано Постанову №260 від 06.05.2014 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані га території АРК і міста Севастополя», відповідно до пункту п'ятого якої, банки зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.
Після припинення банком своєї діяльності, позивач не змогла отримати кошти у відділеннях банку, які розташовані в АР Крим. 08.05.2014 позивач звернулася особисто до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» із вимогою повернути її депозит та нараховані відсотки, але Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк» їй було відмовлено у поверненні депозиту та надано довідку про відкриття рахунків у ПАТ КБ «Приватбанк» та про стан депозитних вкладів. Згідно довідки №30514040 від 08.05.2014, залишки грошових коштів на рахунках: номер НОМЕР_4 , сума - 2062,81 USD; номер НОМЕР_5 , сума - 5571,34 USD, та рекомендовано звернутися до відділення ПАТ КБ «Приватбанк» за місцем постійного проживання та реєстрації.
Після чого позивач неодноразово зверталася особисто до відділення ПАТ КБ «Приватбанк» за місцем постійного проживання та реєстрації, із заявами про повернення депозиту та відсотків, проте, чіткої відповіді не отримувала. Представники відповідача - ПАТ КБ «Приватбанк» запропонували позивачу здійснити реструктуризацію вкладу за відповідною програмою, але вона відмовилася, наполягаючи на повернення вкладу, оскільки важко хворіла та їй потрібні були кошти на лікування. Крім того, позивач неодноразово зверталася до Управління Національного Банку України, до Управління Національного Банку України в Дніпропетровської області з приводу неповернення депозитних вкладів ПАТ КБ «Приватбанк». У відповідь на її скаргу, листами №10-019/7005 та № 47-606/1824, Національний банк України повідомив, що діяльність відповідача не була зупинена шляхом відкликання ліцензії та не була обмежена відсутністю будь-яких інших санкцій, а відтак, відповідач зобов'язаний повернути її кошти, та порадили, що у разі незгоди з діями банку, використати встановленні главою 3 Цивільного кодексу України способи захисту своїх інтересів, у тому числі шляхом звернення до суду.
Зверталася позивач з приводу неповернення депозитних вкладів також до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, листом від 31.10.2014 №20-036-11735 її було повідомлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» є учасником Фонду гарантування, але рішення Національного Банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних до Фонду гарантування не надходило, тому порадили звернутися до суду за захистом належних її прав та інтересів.
Позивач вважає, що в порушення умов, визначених депозитним договором, банк не виконав своїх зобов'язань, грошові кошти не повернув і не сплатив відсотки за користування вкладом, вимоги позивача про повернення коштів та розірвання договорів депозитного вкладу були залишені без задоволення.
Тому позивач ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача банківські вклади у розмірі всього - 7634,15 доларів США, 3% річних у розмірі 254,45 доларів США (що еквівалентно грн.), пеню у розмірі 3125,26 доларів США та судові витрати.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_3 померла.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.07.2018 процесуальним правонаступником позивача ОСОБА_3 , у справі визнано ОСОБА_2 .
В подальшому, протягом розгляду справи, позивач ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, станом на 26.12.2018, просила стягнути з відповідача:
- банківський вклад за договором SAMDN25000738569024 від 11.10.2013 - банківський вклад, з врахуванням річних 7,5 процентів за період з: 11.10.2013 по 26.12.2018 становить 2750 доларів США, що на час уточнення позову у справи за офіційним курсом складає: 76230 грн. (2750,00 доларів США х 27,72 грн.); також, на підставі ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання, нараховані 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення у розмірі - 8283,30 грн.; відповідно до положення ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», пеню в розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення у розмірі - 607068 грн.;
- за № SAMDNWFD0070068396900 від 30.01.2014 - банківський вклад, з врахуванням 8% річних за період з: 30.01.2014 по 26.12.2018 становить 7663,33 доларів США, що на час уточнення позову у справи за офіційним курсом складає: 212427,51 грн.; на підставі ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання нараховані 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення у розмірі - 22966,24 грн.; відповідно до положення ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення у розмірі -1669437,44 грн.; та судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав пояснив, що позивачем не надано доказів на підтвердження внесення готівки у відповідній платіжній системі, на копії договорів банківських вкладів із квитанціями відсутні печатка та підпис уповноваженої особи, позивачем не було надано доказів наявності залишків грошових коштів на банківських рахунках, позивачам не надано доказів сплати грошових коштів адвокату за надання правничої допомоги, позивачем невірно розраховану пеню за порушення зобовязання. Крім того, оскільки Кримська філія ПАТ КБ «Приватбанк» самостійно вела облік здійснюваних банківських та інших операцій, самостійно складала та подавала звітність та забезпечувала збереження документів, а тому АТ КБ «Приватбанк» не має доступу до первинних документів (оригіналів договорів та касових документів) клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк».
Аналогічні доводи викладені представником відповідача у запереченнях та відзиві на позовну заяву, а також поясненнях (т.1 а.с.49-55, т.2 а.с.69-78, 95-99).
Представник позивача - адвокат Мастило Ю.І. надав відповідь на відзив, з аналогічними доводами, викладеними в позовній заяві (т.2 а.с.85-92).
Ухвалою судді Тернівського районного суду міста Кривого рогу Дніпропетровської області Мельника Ю.П. від 14.07.2015 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого рогу Дніпропетровської області від 28.11.2016 провадження по справі зупину то до залучення до участі у справі правонаступника позивача.
Ухвалою судді Тернівського районного суду міста Кривого рогу Дніпропетровської області від 19.08.2017 справу прийнято до провадження суддею Тернівського районного суду міста Кривого рогу Дніпропетровської області Демиденком Ю.Ю. у зв'язку з припиненням повноважень судді Мельника Ю.П.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.07.2018 процесуальним правонаступником позивача ОСОБА_3 , у справі визнано ОСОБА_2 .
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.06.2019 постановлено проводити розгляд справи в режимі відео конференції з Печерським районним судом м. Києва.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.07.2019 постановлено проводити розгляд справи в режимі відео конференції з Господарським судом м. Києва.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.08.2019 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення доказів/позову не застосовувались.
Заслухавши думку сторін, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд,-
Судом було встановлено, що 11.10.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу № SAMDN25000738569024, за умовами якого позивач вніс на депозит 2000 доларів США, строком на 12 місяців з 11.10.2013 по 11.10.2014 включно, під 7,5% річних, та договір від 30.01.2014 №SAMDNWFD0070068396900 за умовами якого позивач вніс на депозит 5500 доларів США, строком на 12 місяців, з 30.01.2014 по 30.04.2014 року включно, під 8% річних (т.1 а.с.6, 7).
11.10.2013 на виконання умов договору №SAMDN25000738569024, позивачем було внесено на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 2000 доларів США за квитанцією №6 від 11.10.2013 року (т.1 а.с.7) та за квитанцією № 33801519 від 30.01.2014 здійснено депозитний вклад за договором №SAMDNWFD0070068396900 у сумі 5500 доларів США. (т.1 а.с.6).
08.05.2014 позивач ОСОБА_3 зверталася до Кримського регіонального управління ПАТ «Приватбанк» із заявою про розірвання договору та виплатою грошових коштів. Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк» їй було відмовлено у поверненні депозиту та надано довідку про відкриття рахунків у ПАТ КБ «Приватбанк» та про стан депозитних вкладів, згідно якої залишки грошових коштів на рахунках становлять: номер НОМЕР_4 , сума - 2062,81 USD; номер НОМЕР_5 , сума - 5571,34 USD (т.1 а.с.8).
Крім того, позивач ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Управління Національного Банку України, до Управління Національного Банку України в Дніпропетровської області з приводу неповернення депозитних вкладів ПАТ КБ «Приватбанк». У відповідь на її скаргу, листами №10-019/7005 та №47-606/1824, Національний банк України повідомив, що діяльність відповідача не була зупинена шляхом відкликання ліцензії та не була обмежена відсутністю будь-яких інших санкцій, а відтак, відповідач зобов'язаний повернути її кошти, та порадив, у разі незгоди з діями банку, використати встановленні главою 3 Цивільного кодексу України способи захисту своїх інтересів, у тому числі шляхом звернення до суду (т.1 а.с.9, 12).
Зверталася позивач ОСОБА_3 з приводу неповернення депозитних вкладів також до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, листом від 31.10.2014 №20-036-11735 її було повідомлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» є учасником Фонду гарантування, але рішення Національного Банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних до Фонду гарантування не надходило, тому порадили звернутися до суд за захистом належних її прав та інтересів (т.1 а.с.10-11).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа є публічним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
Виходячи з вищенаведеного, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Загальний порядок залучення банками України банківських вкладів від юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577.
Згідно із цим Положенням договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку /
Договором банківського вкладу (депозиту) може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення. Умови цього договору не можуть суперечити законодавству України. ( п. 1.2. Положення).
У пункті 1.6. Положення передбачено, що банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті; у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті.
Виплата процентів за вкладом депозитом здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.
Згідно п.3.3 Положення банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.
Дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами достовірно встановлено те, що відповідач у порушення умов договору про банківський вклад не повернув позивачеві вклади, внесення коштів за якими відбувалось в іноземній валюті - доларів США.
Як на підставу заперечень представник відповідача посилався також на ті обставини, що з квітня 2014 року була зупинена діяльність відокремлених підрозділів ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим та міста Севастополя, у зв'язку з чим банк не має правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність, після окупації АР Крим та міста Севастополя.
Суд не погоджується з таким твердженням відповідача, з таких підстав.
Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищим, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони. Яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Згідно частини третьої статті 95 ЦК України, філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
З огляду на зазначене, припинення діяльності філії не впливає на обсяг зобов'язань банку відповідно до чинного цивільного законодавства.
Такої правової позиції додержується колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд Верховного Суду у Постанові від 12 червня 2019 року у справі №666/3215/15-ц (провадження №61-32442св18.
Згідно частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Суд дійшов висновку, що Філія в АРК є відокремленим структурним підрозділом ПАТ КБ «Приватбанк», не має статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені Банку, в межах повноважень, наданих їй Банком, та закріплених в цьому Положенні, а тому в межах чинного законодавства Банк несе відповідальність за діяльність Філії, що є однією з вирішальних обставин по цій справі для задоволення позовних вимог в частині повернення вкладу.
Оскільки стороною договору є ПАТ КБ «Приватбанк» яке, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та зобов'язаннями Філії, зокрема за договором, який є предметом спору, в межах чинного законодавством України, заперечення відповідача в цій частині є також безпідставними та необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі №6-118цс14 від 29 жовтня 2014 року, а саме: аналіз статті 1059 Цивільного кодексу України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, пункту 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, дозволяє дійти такого висновку.
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (справа №6-118цс14), від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із ч.1 ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Разом з цим, відповідачем не надано доказів на спростування заявлених вимог, зокрема не обґрунтовано правомірності відмови у повернені депозитних вкладів, не надано відомостей та доказів того, що кошти на рахунках позивача відсутні. Крім того, посилання відповідача на те, що на даний час у них немає доступу до інформації по клієнтам Філії Кримського Регіонального Управління ПАТ КБ « Приватбанк», тому банк не має можливості надати будь які докази на запит суду, свідчать про не спростування наданих позивачем доказів на підтвердження позовних вимог. Навпаки, судом встановлено, що неодноразові звернення позивача про повернення коштів залишилися без реагування.
Позивачем було надано квитанції (т.1 а.с.6, 7), які є документом первинної бухгалтерської звітності у відповідності зі до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відображає розмір заборгованості відповідача перед позивачем на момент вимог позивача, що також підтверджено Кримським регіональним управлінням ПАТ «Приватбанк» довідкою № 30514040 від 08.05.2014 року, яка свідчить про залишки грошових коштів на рахунках: номер НОМЕР_4 , сума - 2062,81 USD; номер НОМЕР_5 , сума - 5571,34 USD (т.1 а.с.8).
Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч.1 ст.611, ч.ч.2-4 ст.612, які передбачають відповідальність боржника.
На відміну від процентів, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
Крім того, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Враховуючи викладене, слід дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.
Зазначені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 та від 1 червня 2016 року у справі № 2558цс15.
Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19). Колегія суддів наголошує на тому, що за змістом наведених норм вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачених частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплати пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення.
21 лютого 2018 року Верховний Суд по цивільній справі №759/13827/15 (провадження №61-5543св18) навів формулу розрахунку вартості фінансової послуги та розрахунку пені, яку потім було відкореговано ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року по цивільній справі №759/13827/15 (провадження №61-5543св18) про виправлення описки та арифметичних помилок, допущених у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по цивільній справі №759/13827/15 (провадження №61-5543св18).
За змістом вищенаведеної частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини першої статті 1061 ЦК України, якою передбачено виплату банком вкладнику процентів на суму вкладу в розмірі, встановленому договором, вартість послуги за договором банківського вкладу - це саме розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника.
Судом було встановлено, що 11 жовтня 2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу № SAMDN25000738569024, за умовами якого позивач вніс на депозит 2000,00 доларів США, строком на 12 місяців з 11 жовтня 2013 року по 11 жовтня 2014 року включно, під 7,5 % річних, та договір від 30 січня 2014 року № SAMDNWFD0070068396900 за умовами якого позивач вніс на депозит 5 500,00 доларів США, строком на 12 місяців, з 30 січня 2014 року по 30 квітня 2014 року включно, під 8 % річних.
А тому, здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 3% за кожен день прострочення, здійснений на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.90), не може бути взятий до уваги судом з тієї підстави, що він всупереч даної норми здійснений з розрахунку неповернутих відповідачем сум вкладів, а не нарахованих за їх користування відсотків, які повинні бути вихідною суми для здійснення обрахувань пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
З огляду на зазначене, обрахування пені слід здійснювати виходячи з суми процентів за депозитом, а не на суму несвоєчасно повернутого вкладу.
А відтак, пеня у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення по договору № SAMDN25000738569024 від 11.10.2013 року складає 2084,79 доларів США, що на день в межах уточнення позовних вимог 26.12.2018 року за офіційним курсом гривні до долару США становить - 57790,59 грн., а за договором № SAMDNWFD0070068396900 від 30.01.2014 - 6137,0958 доларів США що на день в межах уточнених позовних вимог за офіційним курсом - 170120,29 грн., що підлягають стягненню судом з відповідача на користь позивача з наступного розрахунку.
Як встановлено судом в процесі дослідження доказів у справі, з 09.05.2014 (з наступного дня після отримання вимоги банком) по 26.12.2018 (в межах уточнених позовних вимог), за договором № SAMDN25000738569024 минуло 1691 днів, за договором № SAMDNWFD0070068396900 з 01.05.2014 (з дня закінчення строку вкладу) по 26.12.2018 року (в межах уточнених позовних вимог минуло - 1697 днів.
Тобто банк прострочив строк виконання зобов'язання за спірними депозитними договорами на 1691 днів та відповідно 1697 днів.
Станом на день уточнення позовних вимог 26.12.208 року офіційний курс гривні до долару США становить: 1 дол. США = 27,72 грн.
Вклад за договором № SAMDN25000738569024 становить 2000 доларів США, а за договором № SAMDNWFD0070068396900 - 5500 доларів США.
У кожному з договорів відсоток встановлений у розмірі 7,5% та відповідно 8 % річних, тобто вартість послуги за один рік.
Отже вартість послуги за договором № SAMDN25000738569024 за один день становить 0,0205479452% від суми вкладу (7,5:365); за договором №SAMDNWFD0070068396900 - 0,02191780821% від суми вкладу (8:365).
- 3% вартості послуги за договором № SAMDN25000738569024 становить 2084,79доларів США та розраховується по наступній формулі: 0,0205479452 х 0,03 х 2000 доларів США (сума вкладу за договором SAMDN25000738569024) х 1691 днів = 2084,79 доларів США, що за офіційним курсом складає - 57790,38 грн.
- 3% вартості послуги за № SAMDNWFD0070068396900 - становить 6137,0958 доларів США та розраховується по наступній формулі: 0,02191780821 х 0,03 х 5500 доларів США (сума вкладу за договором№ SAMDNWFD0070068396900) х 1697 днів = 6137,0958 доларів США, що за офіційним курсом складає - 170120,30 грн.
Також, за умовами договору банківського вкладу від 11.10.2013 №SAMDN25000738569024 на суму вкладу банк нараховує відсотки в розмірі 7,5% річних у валюті вкладу USD та за договором від 30.01.2014 №SAMDNWFD0070068396900 нараховує відсотки в розмірі 8% річних у валюті вкладу USD. Період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць.
З врахуванням того, що вимоги позивача про повернення коштів та розірвання договорів депозитного вкладу були залишені без задоволення, депозитні вклади не повернуті на час подання уточнення позовної заяви, тому стягненню підлягають не тільки суми вкладів, внесення яких фактично здійснено відповідно до договорів банківського вкладу, квитанцій, а також проценти за договором банківського вкладу.
Таким чином:
1) за договором SAMDN25000738569024 від 11.10.2013 - банківський вклад 2000 доларів США,
- з врахуванням 7,5 процентів річних за період з: 11.10.2013 по 26.12.2018 (в межах уточнених позовних вимог), нараховано суму процентів за договором банківського вкладу - 750 доларів США (2000х 7,5% :12 х 60 місяців);
2) за № SAMDNWFD0070068396900 від 30.01.2014 - банківський вклад 5500 доларів США,
- з врахуванням 8% річних за період з: 30.01.2014 по 26.12.2018 (в межах уточнених позовних вимог), нараховано суму процентів за договором банківського вкладу - 2163,33 доларів США (5500х 8% :12 х 59 місяців).
Також, на підставі ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу нарахована пеня у розмірі 3% річних з урахуванням офіційного курсу в межах уточнених позовних вимог:
- за договором від 11.10.2013 №SAMDN25000738569024, який був укладений у сумі вкладу - 2000 доларів США, з врахуванням 7,5% річних становить 2150 доларів США, що за офіційним курсом складає - 59598грн. (2150 дол. США х 27,72 грн.); 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення з 09.05.2014 (з наступного дня після отримання вимоги банком) по 26.12.2018 (в межах уточнених позовних вимог), період прострочення складає 1691 день, розмір пені становить - 8283,30 грн. (59598,00 грн. х 3% / 365 х 1691 день);
- за вкладом за договором від 30.01.2014 №SAMDNWFD0070068396900, який був укладений у сумі - 5500 доларів США, з врахуванням 8% річних становить - 5940 доларів США, що за офіційним курсом складає - 164656,80 грн. (5940дол.США х 27,72грн.); 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення з 01.05.2014 (з дня закінчення строку вкладу) по 26.12.2018 (в межах уточнених позовних вимог) період прострочення складає 1697 днів, розмір пені становить - 22966,24 грн. (164656,80 грн. х 3 % / 365 х 1697 днів ).
Посилання відповідача на постанову правління Національного банку України №260 від 06.05.2014 року та Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є необґрунтованим, оскільки це не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним умов Договорів банківського вкладу та повернення депозитів за ними та суперечить ст.ст. 1058-1065, 1066-1076 ЦК України та умовам укладених сторонами Договорів банківського вкладу.
Згідно ст.56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.
У справі Zolotas проти Греції (No2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі ст.830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.
Суд звертає увагу, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Пояснення відповідача про неможливість виконання банком вимог Законів України на тимчасово окупованій території України та відповідальність Російської Федерації, суд оцінює критично, оскільки згідно з п.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнається тимчасово окупованою територією.
Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Закон закріплює за державою обов'язок вживати всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України.
Згідно ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або посадовими особами, є недійсним і таким, що не створює правових наслідків.
Окрім цього, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або посадові особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором вкладу грошових коштів, тому має повернути позивачу грошові кошти та відповідно пеню за невиконання своїх обов'язків, але, оскільки, розмір пені значно перевищує розмір самого вкладу, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується стягнення суми депозиту та процентів, які визначені у договорах про грошовий вклад в іноземній валюті - доларах США, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц , провадження № 14-360цс19, зазначає таке.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:
«валютні цінності»:
валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;
іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;
«іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;
«валютні операції»: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
«резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
«нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
На підставі викладеного, суд вважає необхідним позов задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3654 грн.
Керуючись ст.ст.12, 13, 211 ч.3, 263, 265, 272, 273, 280-282, 284 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення коштів за договором банківського вкладу - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 :
- банківський вклад за договором №SAMDN25000738569024 у розмірі 2000,00 доларів США та 7,5 процентів річних у сумі 750 доларів США., всього - 2750 доларів США;
- банківський вклад за №SAMDNWFD0070068396900 у розмірі 5500,00 доларів США та 8 процентів річних у сумі 2163,33 доларів США, всього - 7663,33 доларів США.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 пеню у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення:
- за договором № SAMDN25000738569024 у сумі 2084,79 доларів США, що за офіційним курсом складає 57790,38 грн.
- за № SAMDNWFD0070068396900 у сумі 6137,0958 доларів США, що за офіційним курсом складає - 170120,30 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 пеню у розмірі 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання:
- за договором від 11 жовтня 2013 року № SAMDN25000738569024, у сумі 8283,30 грн.;
- за договором від 30 січня 2014 року № SAMDNWFD0070068396900, у сумі 22966,24 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 2000 грн. витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги адвоката.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» в дохід держави судовий збір в розмірі 3654 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повне рішення складено 11.01.2020.
Сторони мають право оскаржити рішення подавши на протязі 30 днів з дня складання повного рішення апеляційну скаргу в Дніпровський апеляційний суд через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», ідентифікаційний код 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.