вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.01.2020м. ДніпроСправа № 904/5104/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Петренко І. В.
за участю секретаря судового засідання Сироти М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД"
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТЕМ ПЛЮС"
про стягнення 1726398,00грн., з яких 519426,00грн. передоплати; 1206972,00грн. неустойки (договір №391/2018 від 21.02.2018)
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
І. ПРОЦЕДУРА ПРОВАДЖЕННЯ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО " ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТЕМ ПЛЮС" (далі - відповідач) в якій просить суд стягнути 1726398,00грн., з яких 519426,00грн. передоплати; 1206972,00грн. неустойки (договір №391/2018 від 21.02.2018).
Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Короткий зміст позовної заяви та узагальнення її доводів.
21.02.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір №391/2018 (далі - договір) на поставку товару згідно Специфікації.
В пункті 6 Додатку 4 Специфікації сторони узгодили, що строк поставки товару здійснюється протягом 90 календарних днів з моменту 65% передплати з правом дострокового постачання.
На виконання умов Додатку №4 до Договору позивач здійснив передоплату у розмірі 65%, що становить 1116882,00грн., з урахуванням ПДВ, вказане підтверджується платіжним дорученням №4978 від 21.03.2018.
Позивач стверджує, що строк поставки товару сплив 19.06.2018.
01.08.2018 за видатковою накладною №РН-0000011 від 01.08.2018 відповідач здійснив поставку двох позицій товару на суму 529200,00грн. У зв'язку з неправильним оформленням документів на адресу відповідача направлено коригування №1 від 01.11.2018 до видаткової накладної №РН-0000011 від 01.08.2018. Загальна сума коригування складає 37200,00грн. Отже, відповідач здійснив поставку товару на суму 492000,00грн.
Позивач стверджує, що станом на 16.12.2018 товар не поставлено на загальну суму 1226280,00грн., з урахуванням ПДВ.
17.12.2019 за видатковою накладною №РН-0000030 від 17.12.2018 відповідач здійснив поставку двох позицій товару на суму 105456,00грн.
Таким чином, відповідач поставив товар на загальну суму 519426,00грн.
Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу залишок передплати, отриманий від позивача у відповідності до умов договору №4 на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу, на підставі пункту 8.2 договору, неустойку за загальний період прострочення з 20.06.2018 по 16.12.2018.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5104/19 визначено суддю Петренка Ігоря Васильовича, що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2019.
Ухвалою від 11.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 10.12.2019.
Щодо строку для подачі відзиву.
Відповідачу роз'яснено право на надання відзиву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем ухвалу від 11.11.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі отримано 22.11.2019, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 26.11.2019.
Отже, строк для подачі відзиву по 07.12.2019.
Станом на 09.01.2020 відзив на позовну заяву до суду не надано.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою від 10.12.2019 підготовче провадження закрито; справу призначено до розгляду по суті; представників сторін проінформовано, що судове засідання відбудеться 09.01.2020.
Судовий процес, враховуючи неявку представників сторін та на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
В судовому засіданні, яке відбулося 09.01.2020 здійснено розгляд справи по суті.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 194 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні, яке відбулося 09.01.2020 в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, беручи до уваги, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а є результатом оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, надаючи оцінку зібраним у справі доказам в цілому, і кожному доказу окремо, який міститься у справі, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
Доказами, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, предметом доказування у господарській справі є лише ті факти, які мають матеріально-правове значення, тобто факти без з'ясування яких не можна правильно вирішити справу по суті.
Таким чином, предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, які підлягають встановленню для вирішення господарської справи по суті.
Можна виділити два основних підходи до визначення предмету доказування, які відповідають його розумінню у вузькому і широкому сенсі.
Предмет доказування у вузькому розумінні визначається як сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, тобто фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення правовідносин між сторонами і на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Даний склад фактів визначається нормою права, яка регулює спірні правовідношення.
В широкому розумінні предмет доказування вміщує не тільки юридичні факти, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, але і інші обставини, без встановлення яких неможливо правильне вирішення справи і виконання судом інших задач господарського судочинства.
До предмету доказування у широкому розумінні можна віднести наступні групи фактів:
1. юридичні факти матеріально-правового характеру;
2. доказові факти;
3. юридичні факти процесуально-правового характеру (які визначають наявність у особи права на пред'явлення позову і здійснення інших процесуальних дій );
4. факти, які сприяють правильній оцінці доказів (наприклад, факт підробки письмового доказу );
5. факти, встановлення яких необхідно суду для виконання попереджувальних і виховних задач господарського судочинства.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є такі:
1. Обставини укладання договору.
2. Правова природа договору.
3. Порядок розрахунків.
4. Строк поставки товару.
5. Факт поставки товару.
6. Правова підстава позову та правомірність вимог про стягнення передоплати.
7. Правомірність нарахування неустойки.
1. Обставини укладання договору.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
Між ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" (далі - позивач, покупець) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТЕМ ПЛЮС" (далі - відповідач, постачальник) (разом іменовані - сторони) укладено договір №391/2018 від 21.02.2018 (далі - договір).
Предмет договору. Постачальник зобов'язується передати покупцю продукцію (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах (пункт 1.1 договору).
Ціна договору. Загальна вартість договору визначається вартістю всіх специфікацій (Додатків) підписаних по цьому договору, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.2 договору).
Строк. Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Моментом підписання договору є дата, зазначена у верхньому правому куті на першій сторінці цього договору (пункт 13.5 договору).
Відтак, сторонами погоджено істотні умови договору.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
2. Правова природа договору.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 Господарського кодексу України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Порядок розрахунків.
Покупець, відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно пункту 4.1 договору, оплата вартості партії товару (платежу) здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, на умовах оплати узгоджених сторонами у відповідній Специфікації (Додатках) до цього Договору. У цьому випадку, умови оплати поширюються тільки на партію товару, передбачені такими Специфікаціями (Додатками).
У Специфікації на поставку товару за договором, яка є додатком №4 від 22.02.2018 визначено, що оплата товару, що поставляється за цим договором, здійснюється покупцем на умовах 65% передоплати, 35% на протязі 20 календарних днів з моменту поставки товару (пункт 3).
Загальна вартість товару за Специфікацією на поставку товару за договором, яка є додатком №4 від 22.02.2018 складає 1718280,00грн.
Відповідачем виписано позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000007 від 22.02.2018 на суму 1718280,00грн.
На виконання домовленостей досягнутих між сторонами позивач перерахував на користь відповідача передоплату у загальному розмірі 1116882,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №4978 від 23.03.2018 на суму 1116882,00грн.
4. Строк поставки товару.
Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (стаття 663 Цивільного кодексу України).
Господарський суд встановив, що сторонами досягнуто домовленості щодо строку поставки товару, а саме протягом 90 календарних днів з моменту 65% передоплати з правом дострокової поставки (пункт 6 Специфікації, яка є додатком №4 від 22.02.2018 до договору).
З урахуванням фактичних обставин справи, товар мав бути поставлений відповідачем позивачу до 21.06.2018.
5. Факт поставки товару.
Пунктом 2.4 договору визначено, що датою поставки товару вважається дата, проставлена на видатковій накладній при отриманні товару.
Матеріалами справи підтверджено факт поставки товару на загальну суму 597456,00грн.
Перша поставка підтверджується видатковою накладною №РН-0000011 від 01.08.2018 на суму 529200,00грн. та коригуванням №1 від 01.11.2018 до видаткової накладної №РН-0000011 від 01.08.2018 на суму (-37200,00грн.). Отже, загальна сума поставки становить 492000,00грн.
Друга поставка підтверджується видатковою накладною №РН-0000030 від 17.12.2018 на суму 105456,00грн.
Непоставлено товар на загальну суму 519426,00грн.
6. Правова підстава позову та правомірність вимог про стягнення передоплати.
Правовою підставою позову визначено положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Господарським судом встановлено, що строк виконання зобов'язання до 21.06.2018.
З метою самостійного врегулювання відносин позивач звернувся до відповідача з претензією від 06.06.2019 за №2627 на суму 2706457,80грн. (у порядку статті 222 Господарського кодексу України) в якій вимагав від відповідача впродовж 7 (семи) календарних днів з моменту отримання претензії сплатити на користь позивача неустойку за порушення строків поставки товару та штраф за поставлений товар невідповідної якості, що становить 2187031,80грн. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача та негайно провести повернення залишку суми передоплати за товар, непоставлений згідно додатку №4 від 22.02.2018 до договору №391/2018 від 21.02.2018 у розмірі 519426,00грн. В якості доказів відправлення претензії від 06.06.2019 за вих.№2627 на адресу відповідача надано копію опису вкладення у цінний лист із штампом пошти 06.06.2019; копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копію конверта з інформацією про повернення за закінченням терміну зберігання.
Станом на 09.01.2020 докази виконання обов'язку відповідачем з поставки товару позивачу відсутні.
Таким чином, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача передоплати у розмірі 519426,00грн. є такими, що підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2019 по справі №911/2355/18.
7. Правомірність нарахування неустойки.
У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі порушення строків поставки товару з вини постачальника, крім форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили, постачальник сплачує на користь покупця неустойку у розмірі 0,5% від вартості не поставленого товару в строк товару за кожен день прострочення. Сплата неустойки не звільняє постачальника від зобов'язань з поставки товару.
Позивач нарахував неустойку (пеню) за загальний період прострочення з 20.06.2018 по 16.12.2018 на загальну суму 1206972,00грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимог не заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок неустойки (пені) та визнав його таким, що містить помилку в даті початку нарахування, у зв'язку з чим здійснено перерахунок за період з 22.06.2018 по 16.12.2018 і сума до стягнення складає 981715,14грн.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, господарський суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково.
ІІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як вбачається із матеріалів справи позивач за подачу позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 25895,97грн., сплата якого підтверджена платіжним дорученням №138629 від 01.11.2019 на суму 25895,97грн.
Розмір сплаченого позивачем судового збору відповідає вимогам Закону України "Про судовий збір".
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 22516,55грн., з урахуванням того, що 86,95% позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись статтями 2-5, 7-15, 18, 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 194-196, 200-201, 204-205, 218-220, 222, 232-233, 236-242, 253-254, 256-259, пунктом 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
IV. ВИРІШИВ.
Позовні вимоги ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" (49064, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ МАЯКОВСЬКОГО, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 05393056) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТЕМ ПЛЮС" (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНА ПЕРЕМОГИ, будинок 38А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 31687564) про стягнення 1726398,00грн., з яких 519426,00грн. передоплата; 1206972,00грн. неустойки (договір №391/2018 від 21.02.2018) задовольнити частково.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТЕМ ПЛЮС" (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНА ПЕРЕМОГИ, будинок 38А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 31687564) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" (49064, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ МАЯКОВСЬКОГО, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 05393056) 519426,00грн. (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч чотириста двадцять шість грн. 00 коп.) передоплати; 981715,14грн. (дев'ятсот вісімдесят одна тисяча сімсот п'ятнадцять грн. 14 коп.) неустойки; 22516,55грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот шістнадцять грн. 55 коп.) судового збору.
В частині стягнення з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТЕМ ПЛЮС" (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНА ПЕРЕМОГИ, будинок 38А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 31687564) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД" (49064, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ МАЯКОВСЬКОГО, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 05393056) 225256,86грн. неустойки відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1,2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України).
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було підписано лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.
Дата підписання та складення повного судового рішення - 10.01.2020.
Суддя І.В. Петренко