Справа № 273/2034/19
Провадження № 2/752/3369/20
Іменем України
03.01.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Шевчук М.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни про визнання рішень незаконними та їх скасування, -
В жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Баранівського районного суду Житомирської області з позовом до відповідачів приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни про визнання рішень незаконними та їх скасування, в якому просив визнати рішення приватного нотаріуса Хари Н.С. та рішення приватного виконавця Лановенка Л.О. про стягнення коштів із позивача незаконними та скасувати їх, а також визнати рішення роботодавця про щомісячне відрахування із зарплати позивача суму боргу таким, що втратило чинність. В обґрунтування позову зазначено, що вказаними рішеннями відповідачів з позивача було стягнуто суму в розмірі 48000,00 грн. З місцем роботи позивача було прийнято рішення про щомісячне відрахування із заробітної плати у розмірі 20 % від розміру заробітної плати в сумі 2000,00 грн., що знаходилось у роботодавця в ВЧ А 0222. Такі стягнення були проведені 4 рази за 4 місяці. Позивач вважає, що такі рішення відповідачів є незаконними та підлягають скасуванню, а тому звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Баранівського районного суду Житомирської області від 31.10.2019 року, позов було передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.
20.11.2019 року позов надійшов до Голосіївського районного суду м. Києва.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26.11.2019 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Після відкриття провадження позивач з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Відповідач приватний виконавець Лановенко Л.О. надіслала до суду пояснення, відповідно до яких просила відмовити позивачу, оскільки, нею були здійснені виконавчі дії з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса у спосіб та в порядку, встановленому законом. Відповідач приватний нотаріус Хара Н.С. відзив на позов не надіслала. З будь-якими клопотаннями до суду не зверталась.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. перебуває виконавче провадження № 5939469 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Хари Н.С. № 11363 від 31.05.2019 року, за яким запропоновано стягнути із боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ТОВ «Росвен Інвест Україна» суму заборгованості за кредитним договором № 006-28026-15091 від 15.09.2012 року в сумі 47748,53 грн.
В межах зазначеного виконавчого провадження, приватним виконавцем Лановенко Л.О. було винесено постанову від 10.07.2019 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 .
З позову вбачається, що позивач вважає незаконним та просить скасувати рішення приватного виконавця - виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Хари Н.С. № 11363 від 22.05.2019 року, яким запропоновано стягнути із боржника ОСОБА_1 кошти в сумі 48398,53 коп.
Однак, слід зазначити, що зазначений документ суду надано не було, що позбавляє суд можливості надати, останньому, правову оцінку, як і не заявлено стороною позивача будь-яких клопотань, зокрема, в частині витребування його копії та копій документів, на підставі яких приватним виконавцем було вчинено спірний виконавчий напис.
Крім того, позивач, звертаючись до суду з даним позовом не вказує про вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису будь-яких порушень вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Однак, суд звертає увагу сторони позивача на те, що статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сумм або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документипідтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови,що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Пунктом 3.1. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Крім того, слід зазначити про те, що відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Так, ч. 12 ст. 28 ЦПК України передбачено розгляд справ за позовами до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, які можуть пред'являтися за місцем його виконання.
Відповідно до вимог ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Спір про право, який ґрунтується на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, розглядається судом за позовом боржника до стягувача.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Серявін та інші проти України» №4909/04 від 10.02.2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Будь-яких доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення в справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р.).
Таким чином особа має право пред'явити до суду таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису про стягнення з нього заборгованості, а також позивачем не було пред'явлено вимоги про визнання такого виконавчого напису приваного нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, із залученням належних відповідачів у справі, а пред'явлено вимогу про визнання рішення нотаріуса незаконним, суд вважає, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту своїх прав, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Крім того, в частині позовних вимог про визнання рішення приватного виконавця незаконним та його скасування слід зазначити наступне.
В обгрунтування своїх вимог в цій частині позивачем не вказано на допущення приватним виконавцем Закону України «Про виконавче провадження», а зазначено лише про незаконне стягнення грошових коштів за рішенням приватного виконавця, яке було здійснене в рамках виконавчого провадження з примусового виконнаня виконавчого напису нотаріуса, який у встановленому законом порядку не визнано таким, що не підлягає виконанню.
Позивачем жодним чином не доведено відповідними доказами допущення приватним виконавцем вимог закону, та виконавчий напис приватного нотаріуса не визнаний судом таким, що не відповідає вимогам закону, а тому суд вважає, що всі виконавчі дії, які за ним проводилися приватним виконавцем вчинені на підставі закону і в межах його компетенції, а відтак позовні вимоги в цій частині суд також вважає безпідставними, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на те, що суд не знайшов законних підстав для задоволення позову в частині визнання рішень приватного нотаріуса та приватного виконавця незаконними, а відтак в задоволенні вимоги про визнання рішення роботодавця про щомісячне відрахування із зарплати позивача боргу таким, що втратило юридичну силу слід також відмовити, оскільки, остання, є похідною від первісних позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 15,16 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76 - 81, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни про визнання рішень незаконними та їх скасування, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 03.01.2020 р.
Суддя Н.П. Чередніченко