Справа № 373/1344/19 Головуючий 1 інстанція- Опанасюк І.О.
Провадження № 22-ц/824/2661/2020 Доповідач апеляційна інстанції- Савченко С.І.
іменем України
08 січня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-
У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 10 вересня 2014 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн. із сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідачка зобов'язалася повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.
Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця мала своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов'язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 15 липня 2019 року становить 14787,28 грн., з яких тіло кредиту - 7164,94 грн., прострочене тіло кредиту - 2306,69грн., пеня - 3385,30 грн. і 750 грн. та штраф: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 680,35 грн. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 14787,28 грн. та судові витрати.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської від 08 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задоволити вимоги банку в повному обсязі, посилаючисьна неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що суд прийшов до помилкового висновку про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору, хоча банк надав на підтвердження цього відповідні докази, а саме: копію анкети-заяви
- 2 -
відповідачки, розрахунок боргу, умови та правила надання банківських послуг, тарифи і інші докази. Суд не врахував, що сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, виконували його, а відтак договір є укладеним між сторонами згідно ст.629 ЦК України і є обов'язковим для виконання його сторонами. Вважає, що суд порушив норми процесуального права щодо рівності сторін перед законом і судом, змагальності та диспозитивності, оскільки відповідачкою не спростовані надані банком докази щодо укладення кредитного договору. Окрім того, за наявності сумнівів суд згідно ст.12 ЦПК України мав роз'яснити позивачу право на подання додаткових доказів, чого не зробив, розглянувши справу у відсутність представника позивача, у зв'язку з чим позивач додає до апеляцінйої скарги додаткові докази, а саме фотографію відповідачки із кредиткою в руках та виписку по рахункувідповідачки, які підтверджують факт укладання кредитного договору та його виконання.
Відповідачка ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 14787,28 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом встановлено, що 10 вересня 2014 року відповідачка ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «Приватбанк», заповнила і підписала анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачці грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн., який пізніше був збільшений, що стверджується копією анкети-заяви (а.с.10), копією паспорта (а.с.27-29), розрахунком боргу (а.с.7-9).
Відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та здійснювала
- 3 -
нерегулярне погашення кредиту, що стверджується наданим банком розрахунком.
Однак, погашення відповідачкою кредиту відбувалося не в повному обсязі, останнє погашення кредиту відбулося 08 жовтня 2018 року на суму 490 грн. після чого оплати не проводилися, хоча відповідачка продовжували використовувати кредитні кошти із збільшеним лімітом (а.с.9). Внаслідок чого, станом на 15 липня 2019 року у відповідачки утворилася прострочена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2306,69 грн., що підтверджується розрахунком.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю факту укладання між сторонами кредитного договору. При цьому суд виходив із відсутності доказів як отримання відповідачкою платіжної картки, так і доказів того, що між сторонами було досягнуто згоди щодо кредитного ліміту, розміру процентів за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, а Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позивача, як і відсутності доказів про надання коштів, а розрахунок банку викликає сумніви у його правильності.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Вирішуючи спір, суд дав невірну оцінку наявним у справі доказам щодо наявності між сторонами кредитних правовідносин.
На підтвердження своїх вимог банк надав до суду копію анкети-заяви відповідачки ОСОБА_1 , яка підписана відповідачкою 10 вересня 2014 року і містить докладну інформацію щодо особи позичальниці, зокрема дату її народження, індивідуальний податковий номер, дівоче прізвище матері, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону та номер робочого телефону.
Відомості в анкеті-заяві повністю відповідають наданій банком копії паспорта відповідачки.
Також, банк надав розрахунок боргу, який містить детальну інформацію про рух коштів по кредитній картці і підтверджує факт користування позичальницею кредитними коштами, в тому числі нерегулярне внесення коштів на погашення кредиту. Із наведеного розрахунку вбачається, що відповідачка здійснювала погашення кредиту у розмірі від 50 грн. до 1400 грн.
Вказані документи належним чином посвідчені і не спростовані відповідачкою. Будь-яких доказів про те, що банк подав недостовірні документи матеріали справи не містять.
Суд, відхиливши надані банком докази за відсутності заперечень відповідачки проти них, дав їм неналежну оцінку та порушив принцип змагальності, передбачений ч.3 ст.2 ЦПК України.
На думку колегії суддів допущене судом порушення норм процесуального права призвело до обмеження прав позивача на справедливий суд, передбачених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства і згідно ч.1 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відмовляючи у позові в тому числі з підстав нарахування позивачем процентів, які на думку суду є нереально завищеними та неспівмірними із сумою боргу, суд не звернув уваги, що згідно розрахунку боргу банк взагалі не нараховував процентів і не просить їх стягнути.
Окрім того, з огляду на висновки суду про недоведеність вимог, позивач додав до апеляційної скарги фотознімок відповідачки ОСОБА_1 (відповідає фотознімку у паспорті), яка тримає в руці платіжну карту, довідку про строк дії виданих відповідачці платіжних карток, а саме: № НОМЕР_1 , виданої 10 вересня 2014 року та № НОМЕР_2,
- 4 -
виданої 03 травня 2018 року, довідку про зміну умов кредитування, а також виписку по карткових рахунках відповідачки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , де чітко відображені як розмір коштів, які використовувала відповідачка, так і місце їх зняття чи розрахунку, зокрема термінали та банкомати із зазначенням населених пунктів та одрес, де вони розташовані (а.с.59-61).
Отже, наведені докази у своїй сукупності та взаємозв'язку є належними, допустимими, достовірними та достатніми у розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України, і підтверджують факт звернення відповідачки до банку, отримання нею кредитних коштів та виникнення між сторонами кредитних правовідносин і спростовують висновки суду про недоведеність даних обставин.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 вересня 2014 року відповідачка ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «Приватбанк» та заповнила і підписала анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачці грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн., що стверджується копією анкети-заяви та копією паспорта.
Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Також, судом встановлено, що відповідачка користувалася кредитними коштами і здійснювала періодичне погашення кредиту на в розмірі від 50 грн. до 1400 грн. Останнє погашення кредиту відбулося 08 жовтня 2018 року на суму 490 грн., після чого оплати відсутні, що стверджується наданим банком розрахунком.
Строк дії картки встановлено до квітня 2022 року (а.с.57).
За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Оскільки позичальниця ОСОБА_1 скористалася отриманими кредитними коштами для своїх потреб іне повернула їх в повному обсязі, то суд згідно вимог закону стягує із
- 5 -
відповідачки на користь банку борг за тілом кредиту у розмірі 7164,94 грн., який виник станом на 01 липня 2019 року.
При цьому колегія суддів прийшла до висновку про необгрунтованість зазначеного у позовній заяві боргу за тілом кредиту у розмірі 9471,63 грн., оскільки як вбачається із розрахунку до вказаної суми банком включено як загальний борг за тілом кредиту у розмірі 7164,94 грн., так і помилково доданий борг за простроченим тілом кредиту у розмірі 2306,69грн., який є складовою частиною загального боргу у розмірі 7164,94 грн., що стверджується розрахунком.
Вимоги банку про стягнення із відповідачки пені у розмірі 3385,30 грн. і 750 грн. та штрафу: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 680,35 грн. не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою (штрафом, пенею).
Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Як вище вказувалося в матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідачка отримала грошові кошти і в якій відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання та її визначеного розміру, що свідчить про недотримання вимогч.1 ст.547 ЦК України про укладення у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання.
За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів та неустойки (штрафу, пені), вимоги банку в цій частині не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів і пені, та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойкине дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
- 6 -
Колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру неустойки, як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір неустойки, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідачки. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомилася, погодилася і мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів та пені.
Це ж стосується доводів скарги про те, що розмір неустойки (пеня, штраф) визначається Умовами та правилами надання банківських послуг.
За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вже зазначалося, Умови не містять підпису позичальниці, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (пеня, штраф), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення процентів колегія суддів відхиляє як безпідставні та такі, що суперечать поданій банком позовній заяві, в якій позивач не просив стягнути проценти, зазначивши відсутність боргу за процентами, що відповідає наданому ним розрахунку.
Апеляційна скарга містить посилання на неврахування судом того факту, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в умовах не свідчить про неукладення договору.
Колегія суддів відхиляє такі доводи з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідачки в умовах відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачкою анкети-заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що
- 7 -
встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі ж висновки містяться у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання.
Доводи скарги про те, що відповідачка користувалася коштами і періодично погашала кредит, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення зазначених у розрахунку процентів та неустойки у вигляді пені і штрафів з огляду на відсутність визначених сторонами у заяві-анкеті їх розміру, умов та порядку застосування.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачку судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського 1-д, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість у розмірі 7164 гривень 94 коп. та судовий збір у розмірі 2550 гривень.
В решті позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: