1[1]
Справа № 33/824/3969/2019
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
Іменем України
05 грудня 2019 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Новов С.О., за участю особи притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Синиченка О.Ю., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Синиченка О.Ю. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року,
Відповідно до постанови судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року,
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Цією ж постановою, стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 коп. на користь держави.
Як встановлено постановою судді, із протоколу про адміністративне правопорушення від 01 вересня 2019 року вбачається, що того ж дня о 02 год. 20 хв., водій ОСОБА_1 по вул. Дорогожицькій, буд. 10 в м. Києві керував автомобілем марки «Daewoo Lanos», д.н. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 - адвокат Синиченко О.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року та закрити провадження у справі на підставі ч. 1 п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що оскаржувана постанова є незаконною та не обґрунтованою, оскільки прийнята з порушенням норм процесуального права та на підставі неналежних та недопустимих доказів.
Зокрема, як зазначає апелянт, суддя формально підійшов до вивчення обставин справи під час судового розгляду, не виконав вимоги ст. 268, 272, 279 КУпАП тим самим порушив право ОСОБА_1 на захист.
Як вказує апелянт, судом першої інстанції не було дотримано встановленого порядку, не досліджено доказів, не вирішено клопотань, а на засіданні лише заслухано пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , який заперечував свою причетність до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, і наголошував суду, що не керував транспортним засобом «Daewoo Lanos», д.н. НОМЕР_1 , а отже не був водієм в розумінні п. 1.10 Правил дорожнього руху та не мав обов'язку проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння, проте, його доводи судом першої інстанції, не були перевірені.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_1 зазначав, що складенню відносно нього адміністративного протоколу, передував конфлікт у якому приймали участь свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв'язку з чим, їх письмові пояснення, які знаходяться у матеріалах справи не можуть братися судом до уваги, без їх безпосереднього виклику до суду, так як вони написані упереджено та на ґрунті особистої неприязні.
Також, судом першої інстанції, як стверджує апелянт, при досить формальному розгляді справи не враховано того, що матеріали справи не містять будь-якого доказу зупинення транспортного засобу «Daewoo Lanos», д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та вказує, що під час дачі пояснень, ОСОБА_1 прямо вказував, що на місці конфлікту та складання протоколу відносно нього були присутні й інші свідки, яких працівники поліції, всупереч ст. 256 КУпАП відмовились опитувати (їх присутність зафіксована на відеозаписі з камери поліцейського, час на записі 02:44), і вказаний факт теж був залишений поза увагою.
Наголошує захисник і на тому, що в результаті формального підходу до вирішення справи, отримавши усні пояснення ОСОБА_1 , суд прийняв рішення про його винуватість, без дослідження доказів, прийняття та вирішення клопотання про виклик свідків, заявлених ним в судовому засіданні.
Хоча постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 20.09.2019 року серед іншого ґрунтується на тому, що судом були досліджені матеріали справи, в тому числі відеозапис з місця вчинення правопорушення, в той же час, як наголошує захисник, в судовому засіданні не було здійснено перегляд долученого відеозапису з нагрудної камери інспектора поліції АА00173, а в ході попереднього ознайомлення з ним, встановлено, що відеозапис не містить та не доводить того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції.
Як зазначає апелянт, для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим, однак, даний відеозапис не відповідає зазначеним критеріям, в розумінні положень ст. 251 КУпАП, а також, на думку апелянта, не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, у зв'язку з їх не відповідністю нормам ст. 256 КУпАП, положенням Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за № 1408/27853), надалі - Інструкції) та виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»), оскільки наявні в ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Синиченка О.Ю., які підтримали апеляційну скаргу останнього та просили її задовольнити; пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги захисника, вважаю, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, згідно вимог, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, вказаною нормою дійсно встановлена адміністративна відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, незважаючи на обставини, наведені в оскаржуваній постанові, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не містять у собі беззаперечних доказів на підтвердження того, що останній, будучи особою, яка, як прямо передбачено законом, керує транспортним засобом, відмовився від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного сп'яніння, оскільки відповідна вимога поліцейського щодо проходження такого огляду може стосуватися не будь-якої особи, яка знаходиться в транспортному засобі або біля нього, а лише водія, який керував цим транспортним засобом.
Як встановлено під час апеляційного розгляду протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 256144 від 01 вересня 2019 року, який було складено щодо ОСОБА_1 , сам по собі не може бути визнано беззаперечним доказом його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оскільки він не містить достовірної інформації про те, що саме ОСОБА_1 перед тим, як йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, керував автомобілем марки «Daewoo Lanos», д.н. НОМЕР_1 .
Зокрема, матеріали справи, перш за все протокол про адміністративне правопорушення, не містять жодних даних не лише про рух вказаного вище автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , а й про передбачені законом підстави його зупинки працівниками поліції.
Більш того, дослідженими під час апеляційного розгляду доказами, в тому числі поясненнями допитаних в суді апеляційної інстанції свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не тільки не спростовані, а навпаки підтверджені твердження ОСОБА_1 про те, що він не керував транспортним засобом «Daewoo Lanos», д.н. НОМЕР_1 і заявляв про це працівникам поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, однак вони не це не реагували.
З огляду на вищенаведене вважаю, що працівники патрульної поліції не мали законних підстав вимагати від ОСОБА_1 пройти медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оскільки в даному конкретному випадку він не був водієм, у розумінні цього терміну, який визначено п. 1.10 Правил дорожнього руху України а відповідно до вимог, передбачених п. 2.5 цих Правил, такому огляду підлягають лише водії.
Факт знаходження ОСОБА_1 біля автомобіля, який не рухався, за відсутності будь-яких об'єктивних даних про те, що він керував або почав керувати цим автомобілем, не давав поліцейським підстав, у разі виявлення у нього ознак будь-якого сп'яніння, не тільки для вимоги проходження огляду на стан сп'яніння, а й для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки в цьому випадку він не може бути визнаний суб'єктом відповідальності за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Наведені обставини дозволяють стверджувати про те, що матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не містять у собі належних та допустимих доказів, які б дозволили зробити висновок про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки відповідальність за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції може нести лише водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом.
Більш того, незважаючи на виклик до суду апеляційної інстанції свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , у присутності яких, згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, з метою спростування або підтвердження доводів, наведених в апеляційній скарзі, вказані особи в судове засідання не з'явилась, а тому їх письмові пояснення, заповнені поліцейським на заздалегідь надрукованому бланку, також не можуть служити беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з огляду на таке.
По-перше, як вбачається з письмових пояснень зазначених вище свідків, а також з відеозапису нагрудної відеокамери поліцейського, особи вказаних свідків поліцейським встановлені не були, оскільки вони не мали при собі будь-яких документів.
По-друге, як встановлено судом апеляційної інстанції з пояснень ОСОБА_1 , а також свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , не могли бути залучені в якості свідків під час проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння, через їх упередженість, оскільки вони, як вбачається з їх додаткових письмових пояснень, були не тільки очевидцями неадекватної поведінки ОСОБА_1 під час його відпочинку в розважальному закладі «Портер Паб» та викликали поліцію, а й вживали певні дії безпосередньо по відношенню до ОСОБА_1 , як працівники вказаного закладу.
По-третє, дослідженими під час апеляційного розгляду доказами, не були спростовані пояснення ОСОБА_1 про те, що після залишення розважального закладу «Портер Паб», він не сідав за кермо та не керував автомобілем «DaewooLanos», д.н. НОМЕР_1 ., оскільки, крім суб'єктивних пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які в даному випадку є зацікавленими особами, будь-які інші об'єктивні докази, які б підтверджували протилежне відсутні.
За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 - адвоката Синиченка О.Ю. підлягає задоволенню, а постанова судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року - скасуванню, із закриттям провадження у справі, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Синиченка О.Ю.задовольнити.
Постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі щодо нього- закрити, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 цього Кодексу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського апеляційного суду
С.О. Новов
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Волошин В.О.