Іменем України
09 січня 2020 року
м. Київ
справа № 821/281/17
адміністративне провадження № К/9901/43615/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Кисильової О. Й.) від 27 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Танасогло Т. М., суддів Зуєвої Л. Є., Яковлєва О. В.) від 15 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського В. І. (далі - Уповноважена особа Фонду), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк»), які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду включити позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів (із сумою 199 500,00 грн) за вкладами в ПАТ «Златобанк» за рахунок ФГВФО, та надати до Фонду додаткову інформацію для внесення даних ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників ПАТ «Златобанк», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.
Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивачка зазначила, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи. За позицією скаржниці, вона є вкладницею банку у розмінні Закону № 4452-VI і має право на відшкодування коштів у межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06 вересня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 січня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
16 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Златобанк» було укладено угоду про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 079048 про відкриття вкладного (депозитного) рахунку під 16,5 % річних на строк розміщення вкладу до 16 лютого 2015 року. Загальна сума вкладу складала 199 500,00 грн.
Згідно з меморіальним ордером від 16 січня 2015 року № 413321 позивачка з особового поточного рахунку в ПАТ «Златобанк» № НОМЕР_1 перерахувала на вкладний рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 179 500,00 грн.
Крім того, 26 січня 2015 року ОСОБА_1 внесла на вказаний вище вкладний рахунок готівкові кошти в сумі 20 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 26 січня 2015 року № 766652.
Отже, позивачка була вкладницею ПАТ «Златобанк» на підставі ст. 2 Закону № 4452-VI.
13 лютого 2015 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних».
На виконання такої постанови, цього ж дня Виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк», згідно з яким з 14 лютого 2015 року запровадила тимчасову адміністрацію та призначила уповноважену особу Фонду Славінського В. І.
У подальшому, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації АБ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
29 травня 2015 року Уповноважена особа Фонду повідомила ОСОБА_1. про проведення перевірки правочинів, укладених ПАТ «Златобанк», на предмет їх нікчемності, за результатами якої прийнято рішення щодо тимчасового блокування коштів на рахунках, у тому числі й позивачки, з метою запобігання неправомірного отримання відшкодування за рахунок Фонду до моменту встановлення законності операцій по рахунку.
05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 направила на адресу ФГВФО заяву за формою, затвердженою Положенням про порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами, у відповідь на яку ФГВФО листом від 06 січня 2016 року № 02-036-260/16 повідомив позивачку, що її не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду у зв'язку з тим, що за результатами проведеної в банку перевірки встановлено, що 02 грудня 2014 року з особового рахунку Приватного підприємства «Восток-Агро» на особовий рахунок ОСОБА_1 було перераховано кошти у сумі 199 500,00 грн із призначенням платежу - повернення зворотної фінансової допомоги. У подальшому зазначені кошти були зараховані на депозитний рахунок позивачки. Такі операції визнані відповідачем нікчемними згідно п. 7 ч. 3 статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки їх метою було виведення коштів юридичної особи, які не підлягають поверненню за рахунок Фонду.
Вважаючи, що відповідач протиправно не включив її до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що перераховані кошти на рахунок позивачки не являються її власними коштами та не можуть бути вкладом у розумінні Закону № 4452-VI. За позицією судів, проведення зазначених вище операцій було направлено на штучне збільшення гарантованої суми відшкодування, а тому є нікчемними згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI та ст. 228 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом № 4452-VI.
Відповідно до п. 3, 4 ст. 2 Закону № 4452-VI, вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 3 ст. 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду і має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.
За змістом ч. 1 ст. 26 вказаного Закону ФГВФО гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частиною 1- 3 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - № 2121-III) - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
Отже, з урахуванням вищевказаних приписів Закону № 4452-VI право на відшкодування грошових коштів в межах гарантованої суми грошових коштів має вкладник банку, а саме: фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону).
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії ФГВФО чи Уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (ст. 2, 25 цього Закону).
Аналіз наведених вище законодавчих норм дає підстави дійти висновку, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 000,00 грн.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення Уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку рахунків, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру відшкодувань вкладникам, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, відповідно до складеного Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Відповідно до п. 15 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» № 4452-VI до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. Фонду ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв'язку з їх прирівнянням до вкладників.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що Уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказане вище право Фонду (Уповноваженої особи Фонду) на визнання правочину нікчемним не є абсолютним, а тому не може бути беззаперечною підставою для відмови вкладникам у їх включенні до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з огляду на таке.
Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (Уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Златобанк» і виданий з цього приводу наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.
Таким чином, рішення Уповноваженої особи Фонду, а саме наказ від 08 квітня 2015 року № 164/1 «Про затвердження переліку нікчемних транзакцій та правочинів», не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Така сама позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року тощо.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_1 правоміно не включена Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, на підставі того, що відповідач визнав нікчемними правочини, укладені між позивачкою та банком.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що угода про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, яка укладена між позивачкою та ПАТ «Златобанк», є дійсною, і її правомірність не оспорюється відповідачем. Установленим є також факт відкриття банківського рахунку № НОМЕР_2 та внесення на нього ОСОБА_1 коштів у розмірі 199 500,00 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що на момент віднесення 13 лютого 2015 року ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних на банківському рахунку позивачки були наявні грошові кошти в сумі 199 500,00 грн.
Виходячи з наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем не доведено наявності правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Крім того, суд наголошує на тому, що жодних доказів отримання позивачкою переваг при укладенні договору банківського вкладу порівняно з іншими клієнтами банку відповідачем надано не було, а тому доводи Уповноваженої особи Фонду про те, що спірна угода, укладена між ОСОБА_1 та ПАТ «Златобанк», має ознаки нікчемності, як така, що надавала позивачці певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку, є безпідставними
Таким чином, позивачка є вкладником у розумінні приписів ст. 2 Закону № 4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Златобанк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 цього Закону.
При цьому Уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення позивачки до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Суд касаційної інстанції також враховує приписи п. 4, 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 09 серпня 2012 року № 14 та ті обставини, що станом на дату розгляду справи у суді відповідний перелік вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, вже сформовано та подано на затвердження ФГВФО, належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1 як вкладницю, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Златобанк» за рахунок ФГВФО.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 02 квітня 2019 року у справі № 826/20644/14, від 11 липня 2019 року у справі № 815/4335/15 та від 29 серпня 2019 року у справі № 814/3612/15.
Виходячи з наведеного, задля повного та всебічного захисту порушених прав позивачки судова колегія Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду та зобов'язання включити позивачку до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду в сумі 199 500,00 грн, є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю (…) і ухвалення нового рішення (…) є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За приписами ч. 3 ст. 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки при вирішенні даного спору суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Уповноваженої особи Фонду включити позивачку до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час розгляду справи позивачем сплачено судовий збір: 640,00 грн за подання позовної заяви (квитанція від 14 лютого 2017 року № 4642702); 704,00 грн за подання апеляційної скарги (квитанція від 04 травня 2017 року № 4793734) та 768,00 грн за подання касаційної скарги (квитанція від 01 вересня 2017 року № 5033420).
Виходячи з того, що відповідач - уповноважена особа Фонду згідно з п. 17 ст. 2 Закону № 4452-VI є працівником ФГВФО, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, тому на переконання суду понесені позивачкою судові витрати належить стягнути саме з ФГВФО, як суб'єкта владних повноважень.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладницю, яка має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Златобанк» відповідно до угоди про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 16 січня 2015 року № 079048.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 2 112 грн (дві тисячі сто дванадцять) грн 00 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
Н. В. Коваленко
В. М. Кравчук