ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 січня 2020 року м. Київ № 826/19761/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
15.12.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Голосіївському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1624310-1305 від 27.04.2016.
В обґрунтування заявлених вимог, враховуючи в тому числі додаткові пояснення до адміністративного позову, зазначив, що податковим повідомлення-рішення №1624310-1305 від 27.04.2016 визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 66 кв. м. Однак, він є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує приміщення, розташоване на вказаній земельній ділянці, виключно для здійснення господарської діяльності, а відтак нарахування відповідачем земельного податку за земельну ділянку під таким приміщенням є незаконним.
Отже, на думку позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2016 у справі відкрито провадження і її призначено до розгляду.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2018 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач подав письмове заперечення на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 з огляду на те, що надання в оренду нежитлового приміщення не означає, що автоматично разом з майном передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
В судовому засіданні позивач, представники позивача й відповідача письмово викладені позиції підтримали та просили їх задовольнити.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини четвертої статті 194 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 року замінено відповідача у справі, а саме, ДПІ у Голосіївському районі її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.
Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_2 від 04.03.2002 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку від 29.06.2016 №3605 ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку (третя група). Основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, КВЕД 68.20.
Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №26838128 від 27.07.2010 підтверджується, що позивач на підставі договору купівлі-продажу №Д7877/618 від 26.01.1998 є власником 1/3 частини від нежитлових приміщень площею 404,3 кв м, що складає 9/100 частин від домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору оренди нежитлового приміщення №18/11-2014 від 18.11.2014 позивач як фізична особа-підприємець здає в оренду належну йому частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, позивач використовує вказане приміщення для здійснення власної господарської діяльності.
27.04.2016 ДПІ у Голосіївському районі прийняла та в подальшому надіслала на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №1624310-1305, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 54462,18 грн.
Позивач не погодився із податковим повідомленням-рішенням №1624310-1305 від 27.04.2016 та оскаржив його в адміністративному поряду шляхом подання скарг до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України.
Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02.09.2016 №5728/К/2615-10-02-16 та Державної фіскальної служби України від 18.11.2016 №12297/К/99-99-11-03-01-25 скарги ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №1624310-1305 від 27.04.2016 - без змін.
Позивач не погодився із результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №1624310-1305 від 27.04.2016 та вважаючи дане рішення протиправним, звернувся до суду із даним позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ ПК України.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Таким чином, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №21-3517а15 та від 07.07.2015 у справі №21-775а15.
Проте, у межах спірних правовідносин вказана позиція Верховного Суду України не може бути застосована, оскільки, як стверджує позивач, він є платником єдиного податку та використовує спірне приміщення для провадження господарської діяльності (здає його в оренду). У свою чергу у наведених вище постановах Верховного Суду України не досліджувалось питання особливостей справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Так, відповідно до пункту 269.2 статті 269 ПК України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Як визначено підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 згідно з витягу з Реєстру платників єдиного податку від 29.06.2016 №3605 є платником єдиного податку третьої групи, а основним видом діяльності є 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1 .
Згідно з договором оренди нежитлового приміщення №18/11-2014 від 18.11.2014 позивач як фізична особа-підприємець здає в оренду належну йому частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, належне позивачу нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , використовуються ним, як фізичною особою-підприємцем, для здійснення господарської діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна.
Доказів, які б свідчили, що вказане нежиле приміщення не використовується позивачем для провадження господарської діяльності, відповідачем до суду не надано.
Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежиле приміщення для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та суперечить приписам пункту 297.1 статті 297 ПК України.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №826/14081/16.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 №1386, Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, зокрема щодо площі земельної ділянки, розподілу серед власників землі та землекористувачів.
Обставини наявності у відповідача інформації з Державного земельного кадастру як підстава для нарахування податку на землю при визначенні суми цього податку згідно з податковим повідомленням-рішенням входить до предмету доказування у справі (постанова Верховного Суду від 13.06.2016 у справі №826/14615/16).
Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем під час розгляду справи не надано доказів на підтвердження здійснення нарахування грошового зобов'язання за платежем земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Київ , вул. Велика Васильківська , 32-А оскаржуваним податковим повідомленням - рішення виходячи з даних, отриманих з належних джерел - Державного земельного кадастру, суд переконаний, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем доведено неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а відповідачем не доведено протилежного, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1624310-1305 від 27.04.2016.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції №1АWA59779 від 01.12.2016 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 551,21 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №1624310-1305 від 27.04.2016.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 551,21 грн (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять одна копійка).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43141267).
Суддя О.М. Чудак