Провадження № 11-кп/803/44/19 Справа № 183/88/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 грудня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 зі змінами на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року щодо ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 1201704035003158, -
цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Підгороднє Дніпропетровського району Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно вимог ст. 89 КК України вважається особою, що не має судимості,
визнано винуватим та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 .
Вказаним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він приблизно о 12.30 годині 12 вересня 2017 року знаходився біля домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 , де між ним та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , діючи умисно, наніс ОСОБА_9 один удар лівою ногою в праву частину голови, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді синця навколо правого ока, правій скроневій області голови, закритого вдавленого багатоуламкового перелому скроневої і тім'яної кісток справа з переходом на основу черепу, забою головного мозку 2-го ступеню, крововиливів над твердою мозковою оболонкою і м'якими мозковими оболонками справа, які у своїй сукупності відносяться до тяжких, як небезпечні для життя.
В зміненій апеляційній скарзі:
- прокурор просить вирок змінити, виключивши із судового рішення висновки суду щодо характеризуючих даних обвинуваченого, які судом не досліджувались. Виключити з мотивувальної частини рішення щодо роз'яснення сторонам порядку оскарження вироку в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Доповнити резолютивну частину вироку роз'ясненням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 349 КПК України та визначених у ч. 2 ст. 394 КПК України, відповідно до яких судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу. В іншій частині вирок залишити без змін.
На думку прокурора, судом у мотивувальній частині вироку зазначено, що учасникам роз'яснено вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскаржувати обставини, які ніким не оспорюються. Проте вказані обставини виникають після ухвалення вироку та згідно з вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України повинні бути зазначені саме у резолютивній частині вироку, у якій вказується порядок оскарження вироку за наслідками розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, а саме щодо позбавлення права оскарження в апеляційному порядку обставин, які ніким не оспорювались.
Крім того, прокурор зазначив, що у судовому рішенні вказано, що обвинувачений своєю поведінкою демонструє відверте нехтування встановленими Законами України суспільними правилами поведінки, зухвало ставиться до норм моралі та кримінального процесуального законодавства, легковажно ставиться до настання можливих наслідків. Вважає, що вказані висновки суду, необхідно виключити із судового рішення, оскільки будь-які докази, дослідивши які суд міг прийти до таких висновків, в судовому засіданні досліджено не було, і такі висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а тому суд, на його думку, не мав права наводити їх у своєму рішенні.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи зміненої апеляційної скарги та просив їх задовольнити в повному обсязі, думку обвинуваченого, який заперечував проти апеляційної скарги прокурора та просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи викладені в зміненій апеляційній скарзі, апеляційній суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані.
Дослідивши з дотриманням вимог закону та детально проаналізувавши вищезазначені докази по справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, який колегія суддів вважає правильним та з ним погоджується, оскільки він ґрунтується на дійсному змісті вказаних доказів та їх належній оцінці, як кожного окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, так і їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення про доведеність вини ОСОБА_8 в обсязі пред'явленого обвинувачення.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до ст. 404 КПК України апеляційним судом не перевіряються.
Як вбачається з журналу судового засідання та мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав свою вину у пред'явленому обвинуваченні, внаслідок чого, суд, за погодженням зі сторонами обвинувачення та захисту, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав за недоцільне дослідження доказів.
При цьому, суд встановив, що учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини справи, правильно їх розуміють і їм роз'яснено, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.
Згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Основною умовою застосування такого судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження як події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні за обставин, викладених в обвинувальному акті, так і виду та розміру завданої шкоди, що згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.
Суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Апеляційним переглядом встановлено, що суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Судом чітко дотримано ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», де передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як видно з журналу судового засідання та вироку, районним судом належним чином дотримано вказаних вимог Закону. Зокрема, було ретельно роз'яснено вимоги ст. 349 КПК України та відповідні наслідки.
Як видно з вироку, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції повністю дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону, а призначене покарання відповідає вимогам ст. ст. 65 - 67 КК України, та у відповідності до ст. 50 КК України є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та для запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Виходячи з положень КПК України, суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями змінити рішення суду на підставі ст. 409 вказаного Кодексу у разі неповноти судового розгляду; невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотних порушень вимог кримінального процесуального закону; неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність; та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції зазначив, що обставин, які пом'якшують покарання судом не встановлено. Суд першої інстанції не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, твердження обвинуваченого про щире каяття, оскільки він не вчинив жодних дій, які б могли вказати на його каяття. Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.
Судом першої інстанції у мотивувальній частині вироку було зазначено про те, що ОСОБА_8 вчинив умисний злочин, який віднесено законом до категорії тяжких з суспільно-небезпечними наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 . Суд послався на його поведінку, якою він демонструє відверте нехтування встановленими Законами України суспільними правилами поведінки, його зухвале ставлення до норм моралі та Кримінального процесуального законодавства, легковажне ставлення до настання можливих наслідків, що за місцем мешкання характеризується посередньо, суспільно - корисною працею не займається, немає міцних соціальних зв'язків. Суд також зазначив, що шкоду, заподіяну протиправними діями він потерпілому не відшкодував і останній наполягав на призначенні ОСОБА_8 суворого покарання.
Доводи прокурора, що суд не мав права зазначати у вироку такі дані, не підлягають задоволенню, оскільки районний суд, дослідивши дані про особу обвинуваченого, і зробив відповідні висновки, які в повній мірі узгоджуються з добутими доказами.
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 , без реального відбування покарання неможливе, та не знайшов підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України. Таке рішення є справедливим.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкове скасування або зміну оскаржуваного вироку під час перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, - не встановлено.
З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_8 , - без зміни.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 , зі змінами, - залишити без задоволення.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року відносно ОСОБА_8 , - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: