26 грудня 2019 року № 640/18266/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Військової частини - НОМЕР_1 про визнання нечинним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення грошового та матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання нечинним та скасування наказу від 25.09.2018 № 256 (по стройовій частині) про звільнення, поновлення на посаді, стягнення грошового та матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу.
Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 09.11.2018 дану справу передано до Київського окружного адміністративного суду за підсудністю.
До Київського окружного адміністративного суду позовна заява надійшла 10.12.2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно прийнято наказ про його звільнення у запас, оскільки за весь час служби він старанно виконував покладені на нього обов'язки, жодних порушень не допускав.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки наказ прийнято з дотримання вимог чинного законодавства.
Позивач надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.
На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач 28.02.2018 уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Даний контракт був укладений строком на три роки.
Відповідно до п. 1 контракту громадянин ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 06.05.2018 № 47 позивач був призначений на посаду санітарного інструктора медичного пункту 1 механізованого батальйону.
Підполковником ОСОБА_2 29.08.2018 подано командиру в/ч НОМЕР_1 рапорт про те, що позивач після вечірньої перевірки самовільно залишив військову частину з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Близько 10:30 повернувся. Просив призначити службове розслідування по даному факту.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 28.08.2018 № 2847 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини сержантом ОСОБА_1 .
Під час службового розслідування було відібрано пояснення у заступника командира 3 механізованого батальйону з психологічного забезпечення майора ОСОБА_3 та у заступника командира 3 механізованого батальйону з тилу майора ОСОБА_4 .
Так, майор ОСОБА_4 зазначив, що під час проведення вечірньої перевірки 27.08.2018 о 21:00 год на ТПУ він виявив відсутність позивача. Після проведення вечірньої перевірки позивач з'явився на ТПУ у стані алкогольного сп'яніння. На зауваження відповів нецензурною лайкою та погрозами фізичною розправою.
Згідно пояснень майора ОСОБА_3 йому 27.08.2018 о 21:30 ОСОБА_4 доповів про перебування на ТПУ сержанта ОСОБА_1 у стані сильного алкогольного сп'яніння. Поведінка була неадекватна і агресивна. Позивачу було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в н.п. Зайцеве, позивач відмовився. До приїзду ВСП позивач зібрав свої речі і пішов до зупинки.
Позивач 28.08.2018 о 12:00 год прибув в н.п. Новолуганське.
Також у висновку зазначено, що в діях сержанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП (самовільне залишення військової частини без поважних причин тривалістю 1 доба, вчинене в умовах особливого періоду).
Як зазначено відповідачем, позивач надавати пояснення під час службового розслідування відмовився.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 3243 затверджено службове розслідування та наказано командиру підрозділу притягнути сержанта ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
За самовільне залишення розташування підрозділу, порушення вимог статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено на сержанта ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення згідно пункту «и» статті 51 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - «звільнити з військової служби за службовою невідповідністю» та позбавити премії за поточний місяць 2018 року в повному розмірі.
Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансової служби не виплачувати грошове забезпечення санітарного інструктора медичного пункту 3 механізованого батальйону сержанту ОСОБА_1 за одну добу незаконної відсутності на військовій службі.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2018 № 256 (по стройовій частині) сержанта ОСОБА_1 , санітарного інструктора медичного пункту 3 механізованого батальйону, ВОС-879659А, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.09.2018 № 233-РС з військової служби в запас за підпунктом «д» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним наказом, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII.
Частиною 1 ст.1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Так, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (ч.3 ст.2 Закону №2232-XII).
Частиною 4 ст.2 Закону №2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Так, загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут №548-XIV).
Згідно із ст.13 Статуту №548-XIV військовослужбовець зобов'язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок.
Відповідно до ст.16 Статуту №548-XIV кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтями 26 та 27 Статуту 548-XIV визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Суд зазначає, що статтею 26 Закону №2232-XII передбачені підстави звільнення з військової служби.
Пунктом "д" п. 2 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення зі служби проводиться, зокрема, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) через службову невідповідність.
Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Суд зауважує, що норми чинного законодавства, у тому числі, Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу”, не містять визначення поняття “службова невідповідність”.
Разом з тим, суд вбачає за доцільне звернути увагу на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п. 225 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (крім строку проведення мобілізації) до введення воєнного стану - на підставах, передбачених частинами другою, третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктом 2 частин п'ятої і шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Так, п.228 розділу Х Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення з військової служби через службову невідповідність здійснюється в разі:
застосування до військовослужбовця відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (абз.2 п.228);
неможливості призначення військовослужбовця, якому відмовлено (якому скасовано) у відповідній формі допуску до відомостей, що становлять державну таємницю, на посаду, яка не передбачає такого допуску, та неможливості звільнення з військової служби за іншими підставами, передбаченими законодавством (абз.4 п.228).
Згідно з п.238 розділу Х Положення №1153/2008 наказ про застосування до військовослужбовця такого дисциплінарного стягнення, як звільнення з військової служби через службову невідповідність, є підставою для видання наказу про його звільнення.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до статей 1 та 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Частиною третьою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Виходячи з викладеного, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи що позивачем при проходженні служби було допущено службову невідповідність, а тому оскаржуваний наказ відповідачем прийнято на підставі, у межах повноважень та спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.