ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 січня 2020 року м. Київ № 826/4361/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач та/або ГУ ПФУ в м. Києві) та просить суд:
- визнати протиправною відмову Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №72625/16 від 27.12.2017 року;
- зобов'язати Центральне об"єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 12330,00 грн., сплачений згідно квитанції від 02.11.2015 року №21.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2018 року зобов'язано відповідача надіслати на адресу ОСОБА_1 копію відзиву та клопотання про заміну відповідача у справі.
Заперечень щодо заміни відповідача його правонаступником від позивача до суду не надходило.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 року замінено відповідача у справі Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на закони України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про нотаріат», Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998, та зазначає, що Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві протиправно відмовлено у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, оскільки позивач придбав квартиру вперше.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній посилається на Конституцію України, Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, та зазначає про відсутність підстав для повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 12330,00 грн.
Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.
02.11.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.», як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою Світланою Василівною.
Відповідно до квитанції від 02.11.2015 року №21 позивачем з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на суму 12330,00 грн.
Надалі, ОСОБА_1 звернувся із заявою до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Листом від 27.12.2017 року №72625/16 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, особою, яка придбаває житло вперше, громадянина може бути визнано такою особою в судовому порядку. Одночасно в листі міститься посилання на статтю 46 Закону України «Про нотаріат».
Вирішуючи спір по суті суд звертає увагу на наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України від 26.06.1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (із змінами та доповненнями, далі - Закон №400/97-ВР).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
За змістом пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:
1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;
2) громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку № 1740 встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
При цьому, слід звернути увагу, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 1 січня 2013 року, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07 лютого 2002 року №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Разом тим, суд зазначає, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Поряд з цим, пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (далі - Порядок №787) визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:
- заяви платника;
- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Так, позивач на підтвердження обставин придбання житла вперше надав суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.03.2018 року.
Згідно вказаної довідки позивачу на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна, а саме: квартира АДРЕСА_1
З огляду на встановлене, суд приходить до висновку про наявність права у позивача на повернення суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправною відмову Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яка оформлена листом №72625/16 від 27.12.2017 року щодо повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 12330,00 грн.
Між тим, судом встановлено, що 29.03.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві", згідно якої затверджено перелік територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом злиття: Правобережне об"єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Лівобережне об"єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Центральне об"єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.04.2018 року створено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Зважаючи на наведене, з огляду на обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі одного відсотка від договірної вартості квартири у сумі 12330,00 грн.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на Закону України «Про нотаріат» в частині необхідності пред'явлення особою, яка має пільгу щодо сплати відповідного збору підтверджуючого на те документу, як підстави для відмови в задоволенні адміністративного позовну, оскільки непред'явлення такого документу при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу не свідчить про позбавлення права особи на повернення помилково сплачених коштів.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 77, 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 16, код ЄДРПОУ 42098368) задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яка оформлена листом №72625/16 від 27.12.2017 року щодо повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі одного відсотка від договірної вартості квартири у сумі 12330 (дванадцять тисяч триста тридцять) грн. 00 коп.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі одного відсотка від договірної вартості квартири у сумі 12330 (дванадцять тисяч триста тридцять) грн. 00 коп.
4. Судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева