Провадження № 22-ц/803/6570/19 Справа № 203/6896/14-ц Головуючий у першій інстанції: Католікян М. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
12 грудня 2019 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Догоновій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 19.02.1999 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 200000,00 грн., зобов'язавшись повернути їх за вимогою. Відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача суму позики в розмірі 200000,00 грн. та відсотки в розмірі 2256000,00 грн., а також судові витрати в сумі 3654,00 грн.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року в сумі 1760000,00 грн. (200000,00 грн. - основна заборгованість, 1560000,00 грн. - проценти), компенсацію судових витрат у сумі 3654,00 грн., разом 1763654,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення, ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в частині вимоги про стягнення відсотків. Згідно доводів апелянта, зокрема, позовна вимога про стягнення процентів у розмірі 2256000,00 грн. є безпідставною, несправедливою та неспівмірною з розміром боргу (200000,0 грн.), більше ніж в одинадцять разів перевищує борг.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 19 лютого 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві у позику 200000,00 грн. без визначення терміну повернення, а відповідач зобов'язався повернути борг разом з відсотками, розмір яких дорівнює 6% суми позики за кожен місяць користування; договір укладено у простій письмовій формі у вигляді боргової розписки (а.с. 7, 123 т.1).
У липні 2014 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення суми позики з відсотками не пізніше 29.08.2014 року, що підтверджується квитанцією відділення Укрпошти та описом кладення (а.с.8-10 т.1).
Висновком експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №7173/1733-33/10862/17-33 від 12.03.2018 року, складеного судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що у вказаній вище розписці від 19 лютого 1999 року первинне значення року «99» в даті «19.02.99» після слів «(Двести тысяч гривен )» було «98» в якій цифра «8» була змінена на цифру «9» шляхом виконання поверх елементів цифри «8» елементів цифри «9» з подальшим обведенням елементів цієї цифри «9» іншим писальним приладом без зміни її змісту; слово «Расписка», було виконано вже після виконання тексту самої розписки іншим писальним приладом, тобто слово «Расписка» було дописано; інші зміни тексту розписки шляхом підчистки, травлення тощо в документі відсутні (а.с. 146-152 т.1).
Зазначеним вище висновком №7173/1733-33/10862/17-33 від 12.03.2018 року також встановлено, що в розписці від 19 лютого 1999 року наявні незабарвлені вдавлені штрихи від тиснення вузла пишучого приладу біля елементів рукописних знаків тексту розписки, в нижніх її строках, які не складають конкретного змісту та не входять за конфігурацією до читаємих записів, та являють собою штрихи записів, які відобразилися на аркуші документу внаслідок тиснення пишучого приладу на положку, якою в момент їх виконання являвся аркуш розписки від 19 лютого 1999 року. Текст розписки від 19 лютого 1999 року та підпис від імені ОСОБА_1 в ній, виконані рукописно за допомогою пишучого приладу - кулькової ручки спорядженої пастою чорного кольору; при виконанні тексту та та підпису копіювально-множна техніка та інші технічні засоби не використовувались (а.с. 146-152 т.1).
Крім того, 20 червня 2018 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.03.2017 року, постановленої за клопотанням відповідача (а.с. 116), було складено висновок експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів №7172/10862/17-34/12457?12463/18-34, згідно з яким:
- записи і підпис у розписці, датованій 19.02.1999 року, виконані кульковою ручкою (ручками), спорядженою пастою чорного кольору;
- визначити, чи здійснювався на досліджувану розписку, датовану 19.02.1999 року, вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, та чи призвело це до штучного зістарювання її реквізитів, - не представляється можливим, через відсутність сукупності відповідних ознак, а також через відсутність зразків порівняння відповідної рецептури пасти;
- встановити, у який період часу виконані записи і підпис від імені ОСОБА_1 у розписці, датованій 19.02.1999 року, та чи в один період часу виконані окремі фрагменти вказаного документа, не представляється можливим, у зв'язку з відсутністю зразків порівняння відповідної рецептури пасти (а.с. 160-170 т.1).
За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦК України 1963 року, який був чинним на час укладення договору позики від 19.02.1999 року, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Згідно ч. 1 ст. 165 ЦК України 1963 року, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Статтею 170 ЦК України 1963 року встановлено, що проценти по грошових та інших зобов'язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України 2003 року, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши факт укладення 19.02.1999 року між сторонами договору позики; враховуючи недоведеність відповідачем факту повернення позивачу суми позики, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 19.02.1999 року в розмірі 200000,00 грн.
Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні, зокрема, оглянуто оригінал розписки від 19.02.1999 року на а.с. 123 у т. 1.
Разом з тим, оскількиза діючим на час укладення сторонами договору позики від 19.02.1999 рокузаконодавством, встановлення процентів по грошових зобов'язаннях між фізичними особами не допускалось, то обов'язок ОСОБА_1 за договором позики сплатити 6% від суми позики за кожен місяць користування не виник, а тому не продовжує існувати з набранням чинності 1 січня 2004 року ЦК України 2003 року.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором позики в розмірі 2256000,00 грн. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, дійшовши помилкового висновку про наявність підстав для стягнення процентів з 01.01.2004 року.
Щодо доводів відповідача про застосування строку позовної давності, колегія виходить з наступного.
Статтею 256 ЦК України 2003 року передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України 2003 року позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виходячи з викладеного, встановивши, що з письмовою вимогою про повернення суми позики позивач звернувся 30 липня 2014 року, в якій встановив строк повернення позики не пізніше 29.08.2014 року (а.с.8-10 т.1); враховуючи, що з даним позовом ОСОБА_2 звернувся 31 жовтня 2014 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1 т.1); приймаючи до уваги, що укладеним між сторонами договором позики строк її повернення встановлений не був, - суд дійшов висновку, що строк позовної давності, в даному випадку, не пропущений.
Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. При розгляді даної справи апеляційним судом встановлено неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права.
За положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).
Судові витрати розподіляються з урахуванням сплачених сторонами сум судового збору за подачу позовної заяви (3654,00 грн. а.с. 3 т.1) та при зверненні з апеляційною скаргою (5481,00 грн. а.с. 201 т.1), пропорційно задоволеним позовним вимогам (позивач 8,14% - 297,44 грн., відповідач 91,86% - 5034,85 грн.), стягнувши з позивача, на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю відповідачеві, тобто 4737,41 грн. (5034,85 грн. - 297,44 грн.).
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 19.02.1999 року в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення процентів - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 4737 (чотири тисячі сімсот тридцять сім) грн. 41 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді