Постанова
Іменем України
Справа № 618/142/19
Провадження № 22-ц/818/867/20
08 січня 2020 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство сільськогосподарська виробнича фірма «АГРО»,
третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області,
розглянув в порядку спрощеного апеляційного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО» на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року (суддя Бунін Є.О.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО», третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП СВФ «Агро», третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що під час укладення договору оренди їй стало відомо, що існує вже зареєстрований договір оренди земельної ділянки б/н від 15.01.2014 року з ПП СВФ «Агро». Проте, вона договір оренди земельної ділянки б/н від 15.01.2014 року з ПП СВФ «Агро» не укладала та відповідно не підписувала, її волевиявлення на укладення цього договору відсутнє, що свідчить про грубе порушення норм Закону України «Про оренду землі» та ЦК України.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він, заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , зазначив, що твердження позивачки про те, що вона не підписувала договору оренди землі не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки в графі «Реквізити та підписи сторін» міститься підпис орендодавця - ОСОБА_1 . Окрім того, вказаний договір виконується сторонами вже понад 4 роки. Факт існування договірних відносин між сторонами підтверджується довідкою про нарахування та виплату орендної плати. За цей час ОСОБА_1 ні разу не заявляла, що вона не підписувала договір оренди. Отримання нею щороку орендної плати за договором оренди землі також свідчить про те, що позивач знала про укладення вказаного договору.
Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі - визнано недійсним договір оренди землі б/н від 15 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП СВФ «АГРО», відносно земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,9509 га, яка розташованої на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, кадастровий номер 6321882500:04:000:0090; зобов'язано ПП СВФ «АГРО» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,9509 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0090; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішеннями суду першої інстанції ПП СВФ «АГРО» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення про задоволення позову скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити у повному обсязі.
Скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду обставинам справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач починаючи з 2014 року та упродовж 4 років отримувала орендну плату та видавала доручення для її отримання, що свідчить про укладеність договору оренди землі від 15 січня 2014 року; висновок судово-почеркознавчої експертизи № 12111 від 08 серпня 2019 року було отримано з грубим порушенням порядку проведення експертиз.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір оренди землі від 15 січня 2014 року не був підписаний позивачем по справі, а отже не було волевиявлення власника земельної ділянки на передачу землі в оренду, тому відповідно до положень ст. 203 ЦК України є підстави для визнання даного договору недійсним.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,9509 га, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, кадастровий номер земельної ділянки - 6321882500:04:000:0090, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 484342 від 22 серпня 2008 року, виданого на підставі розпорядження Дворічанської районної державної адміністрації від 07 листопада 2007 року № 397 (а.с. 6).
15 січня 2014 року між ПП СВФ «АГРО» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 надає, а ПП СВФ «Агро» приймає в строкове, на 10 років, платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 4,9509 га ріллі, кадастровий № 6321882500:04:000:0090, яка знаходиться на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області (а.с. 32-35).
Відповідно до акта приймання - передачі об'єкта оренди б/н від 15.01.2014 року, орендодавець ОСОБА_1 , з одного боку, та орендар - ПП СВФ «Агро», в особі генерального директора Лапти Т. М, з другого боку, орендодавець передає, а орендар приймає земельну ділянку площею 4,9509 га, кадастровий № 6321882500:04:000:0090. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і має 8 поворотних точок (а.с. 37).
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 12111 від 08 серпня 2019 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі від 15.01.2014 року, розташовані на зворотній стороні другого аркуша в рядках: «підпис/ ОСОБА_1 /», - виконанні не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 74-79).
Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.
Відповідно до ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однією з таких вимог, передбаченою ч. 3 ст. 203 ЦК України, є те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як свідчать встановлені судом обставини справи, факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі підтверджується Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 12111 від 08.08.2019 року, проведеної судовим експертом ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, що відповідно до положень ст. 203 ЦК України є підставою для визнання даного договору недійсним.
Аналогічні правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, справа № 479/1049/16-ц, провадження № 61-43242св18.
Згідно з п.п. 6, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Таким чином, посилаючись на вимоги ст. 216 ЦК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,9509 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0090.
Доводи апеляційної скарги ПП СВФ «АГРО» стосовно того, що позивач починаючи з 2014 року та упродовж 4 років отримувала орендну плату та видавала доручення для її отримання, що свідчить про укладення договору оренди землі від 15 січня 2014 року, не знайшло свого підтвердження; доказів сплати орендної плати, матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги щодо грубого порушення порядку проведення експертиз, за якими отримано висновок судово-почеркознавчої експертизи ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса за № 12111 від 08 серпня 2019 року не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Крім того, ПП СВФ «АГРО» не порушувалось питання проведення повторного експертного дослідження підписів від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі б/н від 15.01.2014 року.
Відповідно до п. 24 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» наголошується на принципі рівності сторін як одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми «АГРО» - залишити без задоволення.
Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.С.Сащенко
Судді І.П.Коваленко
А.І. Овсяннікова