Справа № 263/16404/19
Провадження № 2/263/664/2020
08 січня 2020 року місто Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Музики О.М.,
за участю секретаря Налісної Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 05 листопада 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить суд визнати за нею право власності на Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини указаної квартири.
На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що з 20 липня 1984 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Під час шлюбу придбане майно, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а саме: квартира АДРЕСА_1 , придбана відповідачем за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Апалько М.Ю. 08 травня 2001 року. Оскільки на теперішній час сторони не можуть дійти згоди щодо поділу спірної квартири, позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій вона наполягала на задоволенні позовної заяви.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги він визнав у повному обсязі.
Рух справи.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку загального спрощеного провадження. Роз'яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.
Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.
Судом установлено, що з 20 липня 1984 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Палацом одруження м. Жданова Донецької області 20 липня 1984 року, актовий запис № 2296.
08 травня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Апалько М.Ю.
Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу від 08 травня 2001 року.
Представлені суду докази відповідають змісту статей 77 - 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення, жодною із сторін не заявлено про невідповідність цих доказів наведеним положенням процесуального закону.
Мотиви суду.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 77, 78 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Наведені норми матеріального права та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана під час юридичного шлюбу подружжя є їх спільним сумісним майном, тому і позивачу, як і відповідачу відповідно до статті 63 СК України належить право власності на Ѕ частини цієї квартири.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Таким чином, оскільки спірна квартира придбана за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, необхідно дійти висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Визнання відповідачем пред'явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, у зв'язку з чим суд ухвалює рішення з урахуванням визнання позову відповідачем.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Проте, положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма викладена і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, якщо відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то в судовому рішенні повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету половини сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, а інша половина судового збору покладається на відповідача.
На підставі викладеного, оскільки до початку розгляду справи по суті від відповідача надійшла заява про визнання позову, при подачі позову до суду ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1083 грн. 50 коп., а суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви, необхідно дійти висновку про наявність підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову та стягнення з відповідача на користь позивача інших 50 відсотків судового збору.
Керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 65, 68, 70, 72 СК України, ст. ст. 364, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 84, 89, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв. м, житловою площею 28 кв. м, залишивши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 541,75 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, шляхом зобов'язання Управління державної казначейської служби України у м. Маріуполя Донецької області повернути сплачений судовий збір у сумі 541 (п'ятсот сорок одна) грн. 75 коп., внесений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , згідно з квитанцією від 01 жовтня 2019 року № 0.0.1481445448.1.
Роз'яснити позивачу, що повернення судового збору проводиться фінансовим органом за особистою заявою про повернення судового збору із зазначенням реквізитів рахунку отримувача коштів, оригіналом платіжного доручення, що підтверджує сплату судового збору до бюджету
Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторін у справі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О.М. Музика