Справа № 137/2125/18
Провадження № 33/801/1/2020
Категорія: 138
Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.
Доповідач: Бурденюк С. І.
03 січня 2020 року м. Вінниця
Суддя судової палати з кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Вінницького апеляційного суду Бурденюк С.І., за участю:
особи, відносно якої закрито провадження ОСОБА_1 , зацікавленої особи ОСОБА_2 , його представника - адвоката Страшка А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Літинського районного суду Вінницької області від 09.01.2019 року, якою закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КупАП
Згідно оскаржуваної постанови, до Літинського районного суду Вінницької області надійшов протокол про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , згідно якого останній керуючи автомобілем «Man ТGA 18.440», д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечного інтервалу, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем Богдан 211010, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, який виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем «Opel Vivaro»Й, д.н.з. НОМЕР_3 . Зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження. ОСОБА_1 інкримінувалось порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України та вчинення адміністративного правопорушення відповідальність, за яке передбачена ст. 124 КУпАП.
Постановою судді Літинського районного суду Вінницької області від 09.01.2019 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КпАП України на підставі ст. 247 ч.1 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Не погодившись із вказаною постановою, особа, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Літинського районного суду Вінницької області від 09.01.2019 року, прийняти нову, якою визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накласти на нього стягнення, встановлене санкцією вказаної статті. Вимоги мотивує тим, що судом вказано, що ОСОБА_2 , не переконавшись в безпечності, що це не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, здійснив маневр. Проте суд не врахував, що ніхто з очевидців та учасників шляхово-транспортної пригоди не вказав на те, що ОСОБА_2 здійснював маневрування, а водій ОСОБА_1 не міг його бачити, оскільки конструкція автомобіля не дозволяла йому це зробити, а відтак теж не міг повідомити суду дану інформацію. Також судом не враховано вагу автомобіля «Man ТGA 18.440» та автомобіля « Богдан 211010», а також той факт, що вага керованого ОСОБА_2 автомобіля є набагато меншою, ніж вага вантажного автомобіля з причепом, що теж впливає на механізм пригоди та рух автомобілів після зіткнення. Також апелянт зазначає, що судом не було призначено автотехнічну експертизу, не залучено в якості потерпілих апелянта та свідка ОСОБА_3 .
В суді першої інстанції та при апеляційному перегляді ОСОБА_1 вину в інкримінованому йому правопорушенні не визнав, пояснивши, що їхав на вантажному автомобілі «Man TGA 18.440» на дорозі в смт. Літин Літинського району Вінницької області в напрямку м. Вінниці. Рухався по лівій полосі, оскільки по правій полосі дороги рухались інші автомобілі. Він побачив як легковий автомобіль «Богдан 211010», який рухався в правій полосі, наблизився до його автомобіля і він відчув його касання. Відбулося зіткнення з лівою стороною легкового автомобіля і той опинився на зустрічній смузі руху. Він зупинив автомобіль на своїй смузі руху.
Заслухавши особу, відносно якої закрито провадження ОСОБА_1 , який заперечив проти апеляційної скарги ОСОБА_2 , вважає постанову суду першої інстанції законною та мотивованою; подав письмові заперечення; заінтересовану особу ОСОБА_2 , його представника - адвоката Страшка А.А., які підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_2 ; перевіривши матеріали справи, допитавши свідків, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції України і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Положення КУпАП відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для порушника, меті адміністративної відповідальності.
Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей порушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом'якшення і навіть відмови від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом.
Реалізація принципу індивідуалізації адміністративної відповідальності тісно пов'язана із інститутом звільнення від неї. Адміністративна відповідальність має подвійну мету - захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення в діях особи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилученням речей і документів, а також іншими документами.
Судом першої інстанції, при винесені постанови щодо ОСОБА_1 не вжито належних заходів спрямованих на встановлення всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, та як наслідок районний суд дійшов передчасного висновку.
До таких висновків апеляційний суд прийшов з огляду на наступне.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 263135 від 11.12.2018 р. (а.с. №2) ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Man ТGA 18.440», д.н.з. НОМЕР_1 не вибрав безпечного інтервалу внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Богдан 211010», д.н.з. НОМЕР_2 , який виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем «Opel Vivaro,» д.н.з. НОМЕР_3 . Зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження.
Суд першої інстанції з врахуванням пояснень особи, яка притягувалась до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та схеми ДТП (а.с.№4), де зображено розташування автомобілів «Богдан 211010», д.н.з. НОМЕР_2 ,«Man TGA 18.440», д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_3 , прийшов до переконання, що в діях ОСОБА_1 відсутні порушення Правил дорожнього руху, та вказана дорожньо-транспортна пригода відбулась
внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху.
Свідок ОСОБА_4 пояснила, що у якості пасажира перебувала в автомобілі, під керуванням свого сина ОСОБА_2 Напроти АЗС в смт.Літин її син перестроївся в праву смугу руху. Через певний час відчула удар у задню ліву бокову сторону автомобіля, а сам автомобіль викинуло на зустрічну смугу руху.
Дані показання підвередив і ОСОБА_2 , який в суді першої інстанції та в апеляційному суді факт скоєння правопорушення ним не визнав та пояснив, що дана транспортна пригода відбулась не з його вини, винним в даній пригоді вважає водія ОСОБА_1 11.12.2018 р. він рухався на автомобілі із м. Івано-Франківськ до м. Вінниці. При в'їзді в смт. Літин рухався по лівій полосі руху після чого перестроївся в праву полосу. Під час руху відчув удар в задню ліву частину автомобіля, втратив керування та його автомобіль зупинився на зустрічній смузі руху де і зіткнувся з автомобілем «Opel Vivaro». Вказану позицію підтримав адвокат Страшок А.А., подав до справи докази.
Відповідно до висновку експерта № 4725/4726/19-21 від 28.10.2019 року, проведеної експертизи, за постановою Вінницького апеляційного суду від 08.04.2019 року, в заданій дорожній ситуації водій автопоїзда «Man ТGA 18.440», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 повинен був керуватись технічними нормами вимог п.п. 13.1 Правил дорожнього руху України; В діях водія автомобіля «Богдан 211010», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 невідповідностей технічним нормам вимог Правил дорожнього руху України, які б знаходились у причинному зв'язку з виникненням події даного ДТП, не вбачається; З технічної точки зору, причиною виникнення події даного ДТП, стала невідповідність водія автопоїзда «Man ТGA 18.440», д .н. з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 технічними нормами вимог п. п. 13.1 Правил дорожнього руху України.
Суд першої інстанції безпідставно на думку апеляційного суду, на підставі статті 247 КУпАП закрив провадження по адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП ОСОБА_1 , в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, і перераховані апеляційний судом вище докази свідчать про інше ,а тому постанова Літинського районного суду Вінницької області від 09.01.2019 року, якою закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КупАП - не може залишатись в силі і підлягає скасуванню.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпції факту.
Приймаючи дане рішення, суддя керується саме цим принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Слід зазначити, що встановлення законодавцем строку давності притягнення до відповідальності є важливою гарантією прав особи, що випливає з принципу правової визначеності, який є елементом принципу верховенства права. У зв'язку з цим тлумачення положень частини другої статті 38 КУпАП не може носити довільного характеру та розумітися суто формально.
Так, у справі «Волков проти України» (ОlеksапdrVо1кovv.Ukraine,рішення від 9 січня 2013 року, заява N 21722/11) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив: "Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.». (§ § 137, 139).
Практика ЄСПЛ не містить конкретних вимог щодо того, яким тривалим має бути строк притягнення до відповідальності, у тому числі до адміністративної, залишаючи це питання на розсуд держави, у першу чергу, законодавця. Проте на думку ЄСПЛ, держави повинні встановити такі строки, при цьому відповідні норми мають відповідати критеріям якості та передбачуваності, що накладає певні обмеження під час їх тлумачення таке тлумачення має бути виключно послідовним роз'ясненням правил кримінальної, адміністративної чи іншої відповідальності, яке повинно бути сумісним з сутністю правопорушення та може бути розумно передбачуваним (див.: ОАО NeftyanayaKompaniyaYukosv. Russia, § 571).
Разом з тим ,з огляду на те, що подія, щодо якої ОСОБА_1 просять притягнути до адміністративної відповідальності за ознаками ст. 124 КУпАП, мала місце 11.12.2018 р., протокол про адміністративне правопорушення складено також 11.12.2018 року, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова судді Літинського районного суду Вінницької області від 09.01.2019 року порушує принцип правової визначеності, так як адміністративна відповідальність не може бути накладена пізніше, як через три місяці з дня його вчинення.
Відповідно до ч.2 ст.38 КУпАП якщо справи про адміністративні правопорушення підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
Згідно з ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато,а розпочате підлягає закриттю за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.
Стаття 247 КУпАП, чітко передбачає, що закінчення строків накладення адміністративних стягнень є підставою, що виключає провадження у справі на будь-якій стадії. Після виключення провадження втрачається можливість здійснення будь-яких заходів, спрямованих на притягнення особи до адміністративної відповідальності. Це дає підстави стверджувати про відсутність у судді необхідності з'ясовувати і встановлювати вину чи невинуватість особи в постанові про закриття справи.
Такий висновок суду прямо переплітається з науково-консультативним висновком НКР при ВАСУ де НКР зазначила, що пункт 7 частини першої статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення. А за логічним тлумаченням абзацу першого статті 247 КУпАП встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні. а саме, під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.
При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням на момент розгляду такої справи строків накладення адміністративного стягнення апеляційний суд має враховати положення ст. 6 Конституції України, згідно з якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Водночас п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду ,у апеляційного суду зокрема, повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.
Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи може свідчити про порушення права людини на справедливий суд.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на справедливий суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій- воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі Суд), яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що, у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Враховуючи, що з часу обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції минули строки накладення адміністративного стягнення, провадження у справі підлягає закриттю.
За таких обставин, постанова не може залишатись в силі, підлягає скасуванню, а провадження по справі - закриттю у зв'язку з закінченням строків накладенням адміністративного стягнення, подальший перегляд справи з дослідженням доказів по ній є неможливим.
Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 38,247,293, 294 КУпАП, ст. статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ,суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Літинського районного суду Вінницької області від 09.01.2019 року, якою закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КупАП - скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП - закрити в зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя: