Справа № 589/2659/17
Провадження № 2/589/79/19
14 листопада 2019 року
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Курбанової А.Р.,
з участю секретаря судового засідання Нагорної Н.І.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Клюєва А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-2002» про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди,-
19 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою (уточненою 21.02.2018р.) до товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт-2002», відповідно до якої просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 29.03.2017р. по 22.06.2017р. в розмірі 9120 грн. 00 коп. та окремо середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 29.03.2017р. по 22.06.2017р. в розмірі 9120 грн. 00 коп., визнати недійсним раніше внесений запис до наказу №17-к від 28.03.2017р. про звільнення ОСОБА_2 , днем звільнення вважати день видачі трудової книжки - 22.06.2017р., зобов'язати відповідача видати новий наказ про звільнення позивача 22.06.2017р. та внести відповідний запис до трудової книжки, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
В обгрунтування своїх вимог зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем з 07 листопада 2016 року та наказом від 28 березня 2017 року звільнений на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. В день звільнення належним чином оформлена трудова книжка йому видана не була та не був проведений розрахунок, у зв'язку з чим 04.05.2017р. та 20.05.2017р. позивач звернувся до відповідача з заявами про видачу йому трудової книжки та проведення розрахунку. Трудова книжка була направлена йому поштою та отримана ним лише 22.06.2017р., також лише в цей день позивач отримав розрахунок в розмірі 3031 грн.
В свою чергу, представник відповідача надав до суду відзив, у якому заперечуючи проти позову зазначив, що відповідач намагався вручити позивачу трудову книжку у день звільнення, однак останній категорично відмовився її отримати в присутності свідків, покинув територію підприємства та більше там не з'являвся. У зв'язку з відмовою позивача отримати трудову книжку підприємством було направлено йому відповідне повідомлення про необхідність прибуття за трудовою книжкою до відділу кадрів і надання згоди на відправлення трудової книжки поштою. Оскільки в момент працевлаштування позивач не зазначив своєї адреси в особовій картці, відповідач направив такий запит за помилковою адресою. За доводами представника відповідача позивач за час роботи на підприємстві зарекомендував себе негативно - неодноразово був затриманий керівництвом на робочому місці в нетверезому стані, а також помічений у розкраданні майна підприємства. Після звільнення з підприємства позивач навмисно не отримував трудову книжку аби завдати відповідачу матеріальних збитків.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у ньому.
Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що трудова книжка не була вручена позивачу в день звільнення саме з вини останнього.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, дійшов до наступного.
Судом встановлено, що позивач та відповідач в період з 07.11.2016р. по 28.03.2017р. перебували у трудових відносинах.
Наказом директора ТОВ «Стандарт-2002» від 28 березня 2017 року №17-к ОСОБА_2 звільнено з посади начальника гаража на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) з виплатою компенсації за невикористану відпустку тривалістю 11 календарних днів /а.с.71/.
Позивач вважає, що днем його звільнення є день отримання ним трудової книжки (22.06.2017 р.), про що має бути виданий відповідний наказ, при цьому раніше внесений запис до наказу №17-к від 28.03.2017р. про звільнення ОСОБА_2 слід визнати недійсним. Крім того, позивач зазначає, що невидача відповідачем трудової книжки призвела до вимушеного прогулу, який підлягає оплаті, а непроведення розрахунку у день звільнення позивача є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Стаття 47 КЗпП і п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) передбачають, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення працівника видати йому трудову книжку із внесеним записом про звільнення і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Крім того, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п'ята статті 235 КЗпП України). Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 Інструкції.
Враховуючи вищезазначені правові норми, вирішальним при вирішенні даної справи є встановлення вини власника або уповноваженого ним органу у затримці видачі трудової книжки та проведенні розрахунку. Відтак суд вважає необхідним зупинитись на наступному.
З акту від 28.03.2017р., складеного і підписаного директором ТОВ «Стандарт - 2002», інженером по відділу кадрів ОСОБА_6., менеджером ОСОБА_3 вбачається, що в їх присутності начальник гаражу ОСОБА_4 у день звільнення відмовився отримувати трудову книжку у відділі кадрів, заявивши, що може отримати її наступного дня /а.с. 70/. Вказані обставини ОСОБА_5 та ОСОБА_3 підтвердили також під час їх допиту в якості свідків.
Жодних доказів, спростовуючих наведене, позивачем чи його представником з дотриманням вимог ч. 3 ст.12, ст.ст.76, 77, 81 ЦПК України не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність вини роботодавця у невидачі трудової книжки у день звільнення і непроведенні з ним розрахунку.
Такі висновки підтверджуються і подальшою поведінкою роботодавця.
За поясненнями представника відповідача, зважаючи на нез'явлення позивача наступного дня, роботодавець застосував правила п. 4.2 Інструкції № 58, за якими якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець у цей день надсилає працівникові поштове повідомлення (рекомендований лист з повідомленням про вручення) із вказівкою про необхідність з'явитися для отримання трудової книжки в установі.
Відповідно до дослідженого в судовому засіданні оригіналу журналу вихідної кореспонденції товариства /а.с. 72/, 29.03.2017р. роботодавцеь направив позивачу листа № 82 з відповідною пропозицією.
За доводами відповідача, ОСОБА_2 не зазначив місце проживання ані при подачі заяви про прийняття на роботу, ані при заповненні особистої картки працівника. Такі доводи узгоджуються з наявним в матеріалах справи копіями відповідних документів /а.с. 59, 60/, в яких відсутня інформація про місце проживання останнього. Відповідно до копії паспорта ОСОБА_2 /а.с. 4-5/, останній не мав зареєстрованого місця проживання на час прийняття на роботу і до 24.05.2017р. Тобто на момент його звільнення офіційна адреса для листування відповідачу не була відома. З огляду на викладене, вказаний лист був направлений на невірну адресу.
Слід звернути увагу, що п. 4.2 Інструкції № 58 визначено, що надсилати трудову книжку звільненому працівнику роботодавець має право виключно з письмового дозволу працівника. Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою роботодавець не отримав, то відповідно до п. 6.2 Інструкції № 58 така трудова книжка зберігається протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувана трудова книжка (її дублікат) зберігається в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку може бути знищена в установленому порядку.
Так, 03.05.2017р. ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою, у якій просив видати йому належним чином заповнену трудову книжку, виплатити всі суми, які належать йому від підприємства, надати витяги з наказів про прийняття на роботу та звільнення, а також довідку про доходи за період з 01.10.2016р. по 28.03.2017р. (день звільнення). Вказаний лист був отриманий роботодавцем 11.05.2017р./а.с. 10, 11/.
Така заява хоча й містить адресу позивача та прохання останнього про видачу йому трудової книжки, проте згода ОСОБА_2 на пересилання трудової книжки поштою відсутня.
У відповідь на таку заяву позивача відповідачем був направлений лист за вих.№ 109 від 12.05.2017р., за змістом якого підприємство просить ОСОБА_2 з'явитись у відділ кадрів ТОВ «Стандарт - 2002» для отримання розрахунку та трудової книжки /а.с. 73/.
До відділу кадрів ТОВ «Стандарт - 2002» позивач не з'явився, що не спростовувалося позивачем, натомість у своїй заяві від 20.05.2017р. /а.с. 12/ останній висловив свою згоду на пересилання трудової книжки поштою з зазначенням адреси, яка відрізнялася від адреси для листування, вказаної ним у його попередніх зверненнях.
16.06.2017р. ТОВ «Стандарт - 2002» направлено на адресу позивача трудову книжку та повідомило, що нараховану на день звільнення заробітну плату буде надіслано поштовим переказом /а.с.13/.
Як зазначає позивач, трудову книжку та розрахунок в розмірі 3031 грн. 00 коп. він отримав 22.06.2017р.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , кожен окремо, суду повідомили, що позивач, працюючи на підприємстві зарекомендував себе негативно - неодноразово перебував на робочому місці в нетверезому стані, був помічений за розкраданням майна підприємства. У день свого звільнення ОСОБА_2 , знаходячись у відділ кадрів відмовився від отримання трудової книжки та розрахунку, зазначивши, що прийде пізніше після чого покинув територію підприємства. Його точна адреса була не відома, лише знали, що він проживає десь в районі міського ринку. Крім того, свідок ОСОБА_5 зазначив, що інженер відділу кадрів ОСОБА_6 просила позивача повернутись та забрати трудову книжку, неодноразово телефонувала йому, однак на телефонні дзвінки він не відповідав та після звільнення до ТОВ «Стандарт - 2002» більше не з'являвся.
Таким чином, як встановлено судом з досліджених доказів, відповідач не допустив порушення порядку видачі трудової книжки звільненому працівнику та проведення з ним розрахунку - запросив позивача до відділу кадрів для отримання трудової книжки та розрахунку в день звільнення, за відмови позивача зберігав трудову книжку до отримання письмової згоди останнього на надіслання трудової книжки поштою, одночасно підприємство намагалось зв'язатись з позивачем та встановити його зареєстроване місце проживання, натомість позивач умисно цьому перешкоджав - відмовився отримувати трудову книжку у день звільнення, в подальшому після звільнення не з'являвся на підприємство, не повідомив про своє місце проживання та лише 20.05.2017р. направив відповідачу свою письмову згоду на надіслання трудової книжки поштою.
Враховуючи викладене в сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки вина відповідача у невидачі позивачу трудової книжки та непроведені з ним розрахунку в день звільнення відсутня, а сам розрахунок проведений з дотриманням вимог ст. 116 КЗпП.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп., від оплати якого позивача при подачі позову було звільнено законом, слід компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 223, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд, -
У позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Повний текст рішення складений 28.12.2019р.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області А.Р.Курбанова